Микола Руденко: «Дисидент, що взагалі не схожий на дисидентів»

01 Квітня 2024, 18:16
Микола Руденко 1043
Микола Руденко

Герой України, видатний український письменник, дисидент, філософ, правозахисник, перший голова Української Гельсінської спілки, борець за незалежність, політв'язень радянських таборів, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. Микола Руденко відійшов у вічність 20 років тому, 1 квітня 2004 року.

«Вся біографія Миколи Даниловича є свідченням того, що Донбас – це українська земля. І не тільки його біографія. Донбас дав Україні Олексу Тихого, Івана Дзюбу, Івана та Надію Світличних, Василя Стуса, Юрія Липу, і це далеко не повний список. Це без сумніву український край! Його біда в тому, що поряд з українськими родами, які віддавна жили на цій землі, в радянський час туди зумисне переселяли людей з Росії», – наголошує правозахисник Мирослав Маринович.

Радянська молодість

Микола Руденко народився 19 грудня 1920 року у селі Юр’ївка на Луганщині. Батько був шахтарем, у вільний час вичиняв шкіри для виготовлення чобіт. Коли хлопчику було 6 років батько загинув під час аварії у шахті. Далі доля постійно випробовувала його з дитинства. 

Через рік під час ігор з хлопчаками отримав травму ока від поціленого камінця, око на довгий час осліпло. У 30-х він став свідком розкуркулення у селі, насильного залучення селян у колгоспи, куди довелося віддати коня, корову і пару волів. Пережив радянський голод 20-х років, Голодомор 33-го.

Пізніше, коли Руденко-школяр вперше потрапив у гості до поета Леоніда Первомайського, то відмовився від хліба з маслом, яким його хотіла почастувати господиня дому – він просто не знав, як його їсти.

Зі шкільних років проявив талант до поезії. Один із його віршів у 1937 році переміг на конкурсі і автор отримав стипендію від Наркомату освіти. Вищу освіту прагнув здобувати вивчаючи українську мову, але його не взяли – радянська влада проводила тотальну русифікацію Донбасу. 

Тож у 1939 році хлопець зміг вступити лише на російський філологічний факультет Київського університету імені Шевченка. Однак через два місяці юнака мобілізували у військо. Міг відмовитися, але приховав від медкомісії сліпоту одного ока аби не комісувала, міг бути полковим писарем. 

Читайте також: Спогади дисидента Валентина Мороза про підпільника Михайла Сороку

Микола Руденко, 1940 рік
Микола Руденко, 1940 рік

Став висококласним кавалеристом, навіть брав участь у параді на Червоній площі. Згодом у спогадах записав: 

«Якби не пройшов військового, а відтак, окопного загартування – не повернувся б із концтаборів, як не повернулися мої побратими Василь Стус чи Олекса Тихий».

Микола Руденко служив в елітному кавалерійському полку, який охороняв кремлівських господарів, але постійно писав рапорти з вимогами відправки на фронт – і добився свого. 

4 жовтня 1941 року в перших боях із нацистськими окупантами під Ленінградом Микола Руденко отримав тяжке поранення розривною кулею в поперек. Лікарі навіть не сподівалися, що він зможе ходити. Зміг, виживши у блокадному Ленінграді. 

До кінця війни Микола Руденко був призначений політруком прифронтового госпіталю (у комуністичну партію вступив ще на донецькій шахті в 1939 році). 

Читайте також: Три С: Володимир Сосюра, Василь Симоненко і Василь Стус об'єднані самвидавом

Київські віражі: від секретаря парткому до сторожа

З війни Руденко повернувся з орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни І ступеня та шістьма медалями. Видав збірку поезій «З походу».

Симпатії критиків, схвальні відгуки колег привели Миколу Руденка у Спілку письменників України, де він зайняв посаду секретаря парткому. До 1936 років Микола Руденко був переконаним комуністом, навіть запеклим сталіністом. 

Як фронтовик-комуніст отримав пошану від влади, чотирикімнатну квартиру у центрі Києва, машину з водієм, дачу у Конча-Заспі, різні привілеї. За все це потрібно було виконувати замовлення від радянської тоталітарної системи. 

І один раз Микола Руденко таки здійснив «почесне доручення» від Кагановича і «затаврував ганьбою буржуазного націоналіста Рильського». Однак відчув, що це неправильно, і хотів залишитися чесним. Він відважився проявити принциповість і відмовився від будь-яких «владних замовлень».

«Руденко-дисидент народився 49-го року, коли він, учорашній політрук, зміг сказати категоричне «ні» беріївському приятелю Олександру Корнійчуку. Руденко мав необережність заступитись за вислану в Казахстан авторку роману «Людолови» Зінаїду Тулуб», – написав історик Вахтанг Кіпіані у статті «Остання шабля Слова і Честі...».

Згодом Руденко відмовився підтримати кампанію винищення єврейської інтелігенції й написати негативні характеристики на «безродних космополітів» – письменників єврейського походження Риву Балясну, Матвія Талалаєвського, Григорія Полянкера, Леоніда Первомайського та інших. 

Декого це врятувало,а  дехто таки потрапив у ГУЛАГ. З 1950 року Руденко іде з посад, добровільно позбувшись таким чином усіх привілеїв радянського істеблішменту. 

Хоча, він ще довго лишається вірним партійним ідеалам. ХХ з’їзд КПРС, на якому Микита Хрущов розвінчав культ особи Сталіна, став шоком для Миколи Руденка.  В інтерв’ю Першому національному телеканалу він розповідав:

«Хрущов показав тільки невелику частку злочинів Сталіна. Але мене – вірного сталінського солдата, вірного політрука – це вдарило так, що я довго не міг отямитись».

Читайте також: За що судили волинських шістдесятників

Микола Руденко в Києві. 1990-ті роки
Микола Руденко в Києві. 1990-ті роки

Руденко починає по-новому штудіювати «Капітал» Маркса і приходить до висновку, що його теорія додаткової вартості хибна, бо ця сама додаткова вартість створюється не надексплуатацією робітника, а сонячною енергією (через фотосинтез), поєднаною з працею селянина і його худоби на землі.

«Вона має характер додаткової енергії, яка вливається в суспільство і є по суті енергією прогресу. Іде ця енергія з космосу, від сонця – через землеробство, через злаки… Ми кидаємо в землю одну зернину кукурудзи – а в качанах одержуємо сотні. Земля у сто разів помножує нашу працю! От і виходить, що селянин харчується сам, харчує свою родину – і в нього ще є той лишок, який він вивозить на ринок. Це і є енергія прогресу!» – пояснював Микола Руденко.

Своє бачення цієї проблеми Руденко виклав у філософських працях «Економічні монологи» та «Енергія прогресу», а згодом у романі «Формула Сонця». Руденко написав лист Хрущову, критикуючи партійну систему, виступав на відкритих зборах. 

Довго таке вільнодумство тривати не могло: у 1974 році Руденка виключають з КПРС, через рік – з СПУ. Щоб прожити, він змушений продати машину, дачу і влаштуватися нічним сторожем.

У вирі дисидентства

Автор книжки «Дисиденти» Вахтанг Кіпіані наголошує: 

«Руденко – це справді, без перебільшення непересічна постать. Дисидент, що взагалі не схожий на дисидентів, якими ми їх собі зазвичай уявляємо. Він виглядав не так. Він говорив не так. Він був зовсім не політичний в особистому спілкуванні. І водночас він був справжнім дитям свого регіону, Донбасу, і свого часу. Він не боявся говорити, що був сталіністом і комуністом, який помилявся і визнав свої помилки. Це був справжній філософ, який мислив категоріями, придумував концепції, народжував ідеї. Кому були потрібні ідеї, як побудувати ефективну економічну модель, коли йшлося про тотальне «купи-продай», розграбування народної власності, власне збагачення? Тому він писав для майбутнього».

У пошуках справедливості Микола Руденко звернувся до «Міжнародної амністії» (міжнародної правозахисної організації) та контактів з російськими дисидентами, в першу чергу – з Андрієм Сахаровим

18 квітня 1975 року його заарештували вперше – за правову діяльність, але ще під час слідства у зв’язку з 30-літтям Перемоги Руденка амністували як учасника війни. 

Після звільнення він пише величезного відкритого листа генсеку ЦК КПРС Брежнєву. У цьому листі, і в багатьох інших відозвах Руденко наголошує, що Україна – суверенна держава, член-засновник ООН із власними законами. 

Аби вгамувати правдошукача, його примусово піддали психіатричній експертизі (в ті часи це був звичний спосіб боротьби з інакодумцями). Після обстеження у психоневрологічному госпіталі для інвалідів війни, за планом, йому мали видати довідку про проблеми з психікою й потребу в глибшому «лікуванні». 

Проте фахівці видали висновок, що за їхнім профілем письменник цілком здоровий. 

«На щастя, і завідуюча цього психоневрологічного госпіталю, й лікарі-психіатри були євреями. А саме єврейська частина психіатрів не погодилася з московською школою психіатрів [щодо застосування каральної психіатрії]. Я не бачив жодного психіатра-єврея, який би поставив свій підпис під діагнозом психічної хвороби здоровій людині», – згадував Микола Руденко.

У серпні 1976 року до Микола Руденка у Київ приїхав генерал Петро Григоренко. Його за критику тоталітаризму радянська влада також піддавала каральної психіатрії, визнавши психічно хворим. 

Цей діагноз спростував молодий київський психіатр Семен Глузман, який довів, що генерал повністю здоровий. За цю сміливість розвінчання брехні Глузмана також піддали репресіям, засудивши до ув’язнення в радянські концтабори. 

Руденко і Григоренко стали друзями. Петро Григоренко, який був членом-засновником Московської гельсінської групи, запропонував Миколі Руденку очолити Українську групу. 

Читайте також: За листівки з віршами Симоненка засудили до концтаборів: історія волинянина Миколи Коца

Микола та Раїса Руденко, Зінаїда та Петро Григоренки, 1970-ті роки
Микола та Раїса Руденко, Зінаїда та Петро Григоренки, 1970-ті роки

Учасники цих об’єднань хотіли змусити СРСР виконувати Гельсінські угоди щодо дотримання Декларації прав людини, під якими радянське керівництво вимушено підписалося.

9 листопада 1976 року на квартирі Сахарова в Москві Руденко провів прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення Української Гельсінської Групи (УГГ). 

До неї також увійшли генерал Петро Григоренко, Оксана Мешко, Олесь Бердник, Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, Микола Матусевич, Мирослав Мартинович, Ніна Строката.

Голова УГГ Микола Руденко і вся Українська гельсінська група. Фото 1970-х років
Голова УГГ Микола Руденко і вся Українська гельсінська група. Фото 1970-х років

Того ж вечора квартиру Руденка на другому поверсі в Пущі-Водиці під Києвом закидали цеглою. Так КДБ «відсалютував» на честь створення УГГ. 

Невдовзі опублікували її Декларацію і Меморандум №1, у розділі «Типові порушення прав людини» були дані про голод 1933 року, про репресії 30-х років, знищення УПА, репресії проти шістдесятників, список політичних таборів і українських політв’язнів.

Читайте також: Останній розстріляний бандерівець: «упівця» з Волині судили на Покрову і вбили у 1989 році

Ув’язнення та заслання

В період 23-24 грудня 1976 у Миколи Руденка провели обшук, під час якого «знайшли» підкинуті кагебістами 39 доларів США. Згодом його швидко заарештували, навіть дружина Раїса не знала, куди він зник. 

Лише коли її саму викликали в суд як свідка, дружина довідалася, що чоловіка судять не в Києві, де прописаний і працює, а в Дружківці на Донеччині. Таким чином влада хотіла уникнути розголосу, адже до діяльності УГГ вже була привернута пильна увага Заходу.

Миколу Руденка засудили до семи років таборів суворого режиму і п'яти років заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду». Твори колишнього комуніста кваліфікували як «наклеп на радянську владу» й вилучили з продажу та бібліотек. 

Читайте також: Воркута-1953: повстанці вимагали звільнити всіх політичних в'язнів

Сторінка справи
Сторінка справи

Через кілька років арештували й Раїсу Руденко, присудивши на два роки менший термін. Але спершу вона встигла передати за межі СРСР кілька творів чоловіка: він писав їх у концтаборі на цигарковому папері й передавав під час побачень.

В ув’язненні спочатку як інваліда війни 2-ї групи Миколу Руденка не залучали до тяжкої фізичної праці. Він брав активну участь у підпільній діяльності українських політичних в’язнів. Зокрема, зумів передати через дружину на волю свої твори. 

«Коли на заході вийшла збірка його табірних віршів, КДБ розлютилося. Раніше Микола Данилович як інвалід 2-ї групи міг не працювати – фронтове поранення взагалі не дозволяло йому виконувати роботу сидячи. А після цього групу інвалідності з нього зняли й примушували виконувати саме ту роботу, яку він фізично не міг – не яму копати, скажімо, а щось таке, для чого треба сидіти за столом. А за невиконання норми постійно карали», – пригадує Мирослав Маринович перебування в табірних зонах у Росії. 

На захист Руденка політв’язні оголошували акції протесту й навіть голодування, нагадували табірній адміністрації про те, що поранення він отримав на фронтах боротьби за радянську батьківщину, – та все марно.

У вересні 1981 року його етапували у село Кучино Чусовського району Пермської області (саме тут загинуть Олекса Тихий і Василь Стус). 

Микола Руденко, 1984 рік
Микола Руденко, 1984 рік

За участь у страйках в’язнів, зривання нашивок із прізвищем, відмову від роботи Руденка часто кидали ШІЗО (штрафний ізолятор) і ПКТ (приміщення камерного типу), а тоді, змінивши групу інвалідності з 2-ї на 3-ю, адміністрація послала його на тяжку роботу. 

Начальник табору при цьому кинув: «Ви втратили право називатися інвалідом війни 2-ї групи».

На волі. За кордоном і в Україні

Після відбуття семи років ув’язнення Микола Руденко з дружиною ще чотири роки прожили на засланні в Алтаї. Після звернення академіка Андрія Сахарова то тогочасного кремлівського керівника Михайла Горбачора, Руденкам на рік скоротили термін заслання. 

У грудні 1987 року їм не було куди повертатися – квартиру конфіскували, роботи немає. Руденки добиваються дозволу виїхати до Німеччини, а звідти – до США. І їм не просто дозволили – їх депортували, позбавивши радянського громадянства.

В США Микола Руденко працював на радіостанціях «Свобода» і «Голос Америки», очолював зарубіжне представництво УГГ, потім Української Гельсінської Спілки.

Перша шпальта газети Ukrainian Weekly зі статтею про приїзд Миколи й Раїси Руденко до США, 1988 рік
Перша шпальта газети Ukrainian Weekly зі статтею про приїзд Миколи й Раїси Руденко до США, 1988 рік

У 1988 році Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Руденка «Українцем року» – за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу і його культури. Тоді ж Руденка запросив на аудієнцію президент США Рональд Рейган

Перекладала розмову двох відомих людей Катерина Чумаченко, майбутня дружина третього Президента України Віктора Ющенка.

Читайте також: Поет з Волині, вірші якого Івасюк перетворював на пісні

Микола Руденко на зустрічі з президентом США Рональдом Рейганом перекладачка – майбутня дружина Віктора Ющенка Катерина Чумаченко
Микола Руденко на зустрічі з президентом США Рональдом Рейганом перекладачка – майбутня дружина Віктора Ющенка Катерина Чумаченко

В Україну Микола і Раїса Руденки повернулися у вересні 1990 року. Їх відновили у громадянстві та реабілітували. Микола Руденко розпочав працю над спогадами, але праве око остаточно перестало бачити, тому подальша робота триває за посередництва диктофона. Зате – через півроку відкривається ліве око, яке не бачило 63 роки. 

Микола Руденко з дружиною Раїсою у США
Микола Руденко з дружиною Раїсою у США

Спогади Миколи Руденка «Найбільше диво – життя» є одним із найцікавіших і найвагоміших мемуарних творів в українській літературі кінця ХХ століття, їх неодноразово видавали в різні роки. Сьогодні їх можна знайти і прослухати не лише в бібліотеці, а й як аудіокнигу.

Останні роки Микола Руденко прожив у Києві, уникаючи високих трибун та пишних зібрань, намагаючись до кінця «жити не по лжі». 

Микола Руденко з дружиною Раїсою, 2003 рік
Микола Руденко з дружиною Раїсою, 2003 рік

Микола Руденко відійшов у вічність 1 квітня 2004 року, коли дружина клопоталася за ліки та лікарів, він її м’яко зупиняв: то все суєта, не треба, прийшла і моя пора. 3 жовтня 2020 року не стало і Раїси Руденко. Вони поховані на Байковому цвинтарі у Києві.

Читайте також: «На полі чести ніколи не людно», – Євген Сверстюк

Пам'ять

Іменем Миколи Руденка в Україні досі називають вулиці у містах, зокрема є вони у Дніпрі та Полтаві. У 2020 році в Україні урочисто відзначали 100 років від дня народження Миколи Руденка. 18 січня 2024 року Київська міська рада перейменувала бульвар Кольцова на бульвар Миколи Руденка.

У 2011 році в селищі Біле-1 (Лутугинський район), сусідньому із селищем Юр’ївка Лутугинського району Луганської області, де народився Микола Руденко, назвали гімназію на його честь. Відкрили «Літературно-краєзнавчий музей М. Руденка». 

Нині ця територія під російською окупацією. Не відомо яка доля музею, але у псевдо-утворенні «ЛНР» досі працює гімназія «Культури здоров’я» імені Миколи Руденка. 

Сьогодні російські окупанти у ній українську молодь виховують у дусі рашизму, калічачи їхню психіку і життя російським вихованням.

Коментар
18/04/2024 Четвер
18.04.2024
17.04.2024