За місяць близько тисячі ліжок та диванів: як колись працював у Шацьку лакувальний цех

20 Вересня 2020, 10:00

710

Шачанка Тетяна Забродоцька пропрацювала у промисловому комбінаті 25 років, з яких 5 – у лакувальному цеху.

За старанність та успішне виконання плану її неодноразово нагороджували грамотами та цінними подарунками. Розповідаючи про специфіку своєї роботи, жінка відзначила чітку організацію виробничого процесу та сувору дисципліну, – пише газета «Шацький край».

У разі незначних порушень прізвища винуватців потрапляли до «чорних» списків, які у друкованому вигляді розміщували на стіні прохідної і за це, відповідно, «зрізали» премії. «Ви, Забродоцька, на роботу зібралися, чи на празнік?», – запитував головний інженер Шацького промкомбінату Сергій Редько у робітниці лакувального цеху, коли та за декілька хвилин після початку робочого дня ще не встигла переодягнутися у спецодяг.

Зі слів пані Тетяни я дізналася, що колектив лакувального цеху налічував вісім жінок, які працювали в дві зміни. Велике приміщення було оснащене лакувальною та шліфувальною машинами, а також спеціальними стелажами для просушування деталей.

Робітниці стояли по два боки устаткування: одна – пускала матеріал під обробку лаком, а друга – забирала та штабелювала його для висихання.Тим часом дві інші усували автоматичні недоліки та вручну лакували дрібні деталі.

Зокрема, ніжки меблів занурювали у резервуар з лаком та вішали вгорі на забиті у рейку цвяхи, аби з них рівномірно зтекла рідина. Далі, накладаючи на шліфувальні паси наждачний папір різної щільності, усі частини шліфували та піддавали завершальній обробці лаком.

І врешті-решт – полірувалидо блиску. Лак на підприємство тонами доправляли у величезних бочках, які ставили на вулиці біля вхідних дверей цеху.

До них підставляли драбину або спеціальні східці, по яких підіймалися та відрами набирали рідину. Лак розводили ацетоном до певної консистенції та заливали у пристрої. Аби поділитися досвідом роботи з працівниками іншого лакувального цеху, представники колективу їздили до Старої Вижівки.

Тамтешнє підприємство, з яким співпрацював промкомбінат, випускало пружинні каркаси та меблі. Такі зустрічі проходили у теплій, дружній атмосфері. Якщо за місяць у меблевому цеху Шацького промислового комбінату виготовляли приблизно 700 диванів та 300 ліжок, то можна уявити скільки лакували до них деталей.

Запаковані меблі тракторами везли на залізничний вокзал міста Любомль, і завантаживши їх у товарні вагони, доправляли замовникам різних міст країн бувшого СРСР. Якщо отримувачі виявляли недоліки, то бракувальник нашої установи їздив залагоджувати це питання.

« Працювали ми без спеціальних засобів захисту, адже повітря очищала велика потужна вентиляційна система. На той час такі встановлювали на виробництвах зі шкідливим впливом. Через сильний гул двигунів змушені були перекрикувати одна одну і від цього ще довго шуміло у голові. Запаху лаку не можна було позбутися ніяким чином, незважаючи на те, що працювали у спеціальному одязі. Тому,коли після закінчення зміния заходила до магазину, люди, що стояли поруч,доволі часто запитували: «Ти що, в лаковці працюєш?».

Робота у нашому цеху була надзвичайно складною та шкідливою для здоров’я, але більш оплачуваною. А ми, молоді сімейні люди, не переймалися особистим настроєм та самопочуттям, а більше думали про те як годувати дітей та самим «ставати на ноги», – ділиться спогадами Тетяна Забродоцька.

Людмила МАКСИМЧУК