Дев’ять століть війни з росією. Частина дев’ята: Гетьманщина і Московське царство

09 Листопада 2023, 15:00
Петро Андрусів. «Бій під Конотопом» 5476
Петро Андрусів. «Бій під Конотопом»

Період 1638-1648 років у Речі Посполитій отримав назву «десятиріччя золотого спокою».
Однак ситуація в країні була далека від того спокою. Регулярні недотримання владою своїх обіцянок, протистояння між католиками і православними, свавілля магнатів, погіршення статусу селян і ряд інших причин призвели до активізації протистояння всередині держави.

Виступи проти Варшави очолили козаки. Вони на той момент вже становили значну силу, але не отримали відповідного офіційного визнання. А тому не дивно, що у 1648 році почалось чергове повстання козаків проти Речі Посполитої.

Богдан Хмельницький. Автор – Артур Орльонов
Богдан Хмельницький. Автор – Артур Орльонов

Читайте такожУкраїна після війни

Очолив його Богдан Хмельницький.

Талановитий і хитрий полководець, випускник єзуїтського колегіуму, представник козацтва, він був обраний гетьманом. У наступні роки його війська спільно з кримськотатарськими союзниками не раз громили армії Речі Посполитої. Саме з цього повстання, яке переросло в повноцінну війну і отримало назву Хмельниччина, виросла українська козацька держава Гетьманщина, або Військо Запорозьке.

Однак в молодої держави не вистачало сил для повноцінного функціонування, а тому Хмельницький постійно шукав союзників у боротьбі проти Речі Посполитої. Впродовж свого правління він домовлявся з Кримським ханством і Оттоманською Портою, молдовськими господарями і шведськими королями.

Були відправлені посольства і до московського царя. Останній був не проти повоювати зі старим ворогом – Варшавою, а тому в 1653 році Земський собор Московського царства проголосив початок війни проти Речі Посполитої.

 

Мапа Гетьманщини на фоні сучасної України
Мапа Гетьманщини на фоні сучасної України

 

У січні 1654 року в місті Переяславі відбулася старшинська та генеральна військові ради. На них були проголошено «щоб бути їм із землею і городами під царською великою рукою невідступно». До присяги московському царю була приведена значна частина населення і козаків. Водночас значна частина козаків, міст і більшість українського духовенства відмовились підтримати цю угоду.

Навесні 1654 року козаки передали свої вимоги царю, за якими зберігалась повна автономія Гетьманщини, гетьман вів незалежну зовнішню політику (крім перемовин з турками і поляками), чисельність козаків ставила 60 000 чоловіка, а царські чиновники не втручались у внутрішні справи українських земель.

Цар погодився на це. Проте точні домовленості між сторонами не відомі, адже оригінал договору цих Березневих статей до наших днів не зберігся!

Вже через кілька років ситуація змінилась.

Новий гетьман Іван Виговський покинув московський протекторат. Гетьманщина входила до Речі Посполитої як повноцінна держава Велике князівство Руське.

У битві під Конотопом влітку 1659 року його армія спільно з кримськими татарами вщент розбила московські війська. Однак скористатись плодами перемоги гетьман не зміг і втратив владу. Повернення до Речі Посполитої, яка ще нещодавно була ворогом, не сприйняла значна частина козаків, духовенства і населення.

 

Велике князівство Руське в складі Речі Посполитої
Велике князівство Руське в складі Речі Посполитої

Читайте також: Україна після війни. Частина п'ята

Цим скористались московські царі.

Під дипломатичним і військовим тиском вони почали нав’язувати наступним гетьманам свої вимоги.

У підписаних у другій половині 17 століття Переяславських, Батуринських, Московських, Глухівських та інших статтях автономія Гетьманщини урізалась, у містах збільшувалась кількість царських військ, які харчувались коштом українців, гетьман обирався за згодою царя і мав їхати в Москву на затвердження, українська церква переходила в підпорядкування московського патріарха, а козаки зобов’язувались воювати у війнах царства проти турків, поляків і кримчаків.

У 1667 році Річ Посполита і Московське царство підписали Андрусівське перемир’я.
Українські землі були розділені між цими державами, і кордон проходив по Дніпру. Козацькі посли на підписання перемир’я запрошені не були. І це викликало чергове повстання козаків проти Москви.

Ситуацію ускладнював той факт, що в ті десятиліття було два центри, навколо яких гуртувалось козацтво. Один гетьман був на лівому березі Дніпра, і залежав від Москви, а другий, правобережний, орієнтувався на Річ Посполиту.

Не зважаючи на таку важку ситуацію (ці десятиліття не даремно отримали назву «Руїна»), були люди, які намагались об’єднати обидва береги Дніпра і відновити єдину козацьку державу.

Так, це вдалося зробити на короткий термін правобережному гетьману Петру Дорошенку. До речі, саме за його гетьманства вперше в офіційному документі – Бучацькому мирному договорі 1672 року – був використаний термін «Українська держава».

Однак підбурені московитською пропагандою проти Дорошенка виступили запорожці і частина козацької старшини, а тому він склав гетьманські клейноди в 1676 році.

 

Термін «Українська держава» польською мовою в Бучацькому договорі 1672 року
Термін «Українська держава» польською мовою в Бучацькому договорі 1672 року

Читайте також: Україна після війни. Частина четверта

У 1686 році Варшава і Москва уклали Вічний мир. Він зафіксував статус-кво. Українські землі були розділені навпіл. Київ був проданий царству за 146 000 рублів. Центральна частина України мала стати «пусткою» – сірою територією між державами, а частина Поділля залишалась у складі Османської імперії.

Знесилене десятиліттями воєн, руйнацій, плюндрувань і етнічних чисток населення, українське суспільство опинилось у складі різних держав.

Найспокійніше було на лівому березі Дніпра, де існувала автономна держава Війська Запорозького. На рубежі 17 і 18 століття, 27 років поспіль нею керував один з найвідоміших правителів в історії України – гетьман Іван Мазепа.

За його гетьманування українські землі почали активніше розвиватись. За особисті кошти гетьмана і козацької старшини були зведені і відремонтовані школи, церкви, шпиталі і монастирі. У Гетьманщині сформувався прошарок старшини, яка займалась активною економічною і політичною діяльністю. І їх інтереси поширювались на всю Європу і частину Азії.

 

– Іван Мазепа. Автор – Артур Орльонов
– Іван Мазепа. Автор – Артур Орльонов

Читайте також: Україна після війни. Частина сьома

Під час перебування з військом на Волині на початку 18 століття Іван Мазепа познайомився з місцевою княгинею Ганною Дольською. Їх об’єднали не лише особисті відносини (в листуванні вони обговорювали можливість пошлюбитись), а й політичні справи. Дольська була тіткою короля Речі Посполитої, і саме вона вмовляла гетьмана підтримати шведського короля Карла ХІІ в боротьбі проти Москви.

Новий цар Петро І планував продовжити обмежувати автономію Гетьманщина, а тому Мазепа погодився прийняти польсько-шведську пропозицію. У жовтні 1708 року він перейшов на сторону шведського короля. На жаль, значна частина козацьких військ була розкинута на великій території Східної Європи, а тому з гетьманом пішло кілька тисяч.

У відповідь на це московити влаштували різанину в Україні. Яскравим прикладом цього стала трагедія в гетьманській столиці Батурині, де жорстоким чином було винищене все мирне населення. Каральні експедиції спустились по Дніпру і сплюндрували Запорозьку Січ. А в битві під Полтавою в червні 1709 року шведсько-козацькі війська зазнали поразки.

Меншиков у Батурині. Автор – Микола Данченко
Меншиков у Батурині. Автор – Микола Данченко

Восени 1709 року втомлений і знесилений гетьман Іван Мазепа помер у віці 70 років. Проте частина січовиків, реєстрових козаків і старшини покинула окуповані Москвою українські землі і продовжила боротьбу в наступні десятиліття.

Читайте також: Україна після війни. Частина восьма


Коментар
13/07/2024 П'ятниця
12.07.2024
11.07.2024