«Сотня стань – на могилу глянь»: як на Волині відновлювали пам'ять про воїнів УПА

05 Жовтня 2023, 15:29
Відновлена повстанська могила 4558
Відновлена повстанська могила

Здатність пам’ятати, зберігати для нащадків як матеріальну культуру, так і усні свідчення про минуле є одним із здобутків людської цивілізації. У пам’яті людини чи спільноти зберігається однак не все, а лише те, що стало важливим для її становлення, розвитку чи занепаду. 

Традиції вшанування загиблих відомі українцям споконвіку. Насипи-кургани пов’язують із добою панування скіфів, а згодом традиція насипання високої могили у пам’ять про бойову звитягу стала пов’язуватися із козацтвом та добою романтизму. 

У піснях козак, який гине, просить товаришів насипати над ним високу могилу та посадити калину:

Казав собі насипати високу могилу,
Казав собі посадити в головах калину.

На Волині і Поліссі такі насипи з’являються з другої половини ХІХ століття. Козацькі могили з часом занепадають, а їхнє відновлення припадає на 90-ті роки ХХ століття.

Нової популярності набувають кургани-могили в Галичині після Першої світової війни. Сюжети про насипання та зруйнування курганів січових стрільців часто розвиваються довкола могили як символічного образу.

У фольклорних творах, на переконання Оксани Кузьменко, стрілецька могила часто слугує уособленням духу воїнів, борців за вільну Україну та є «культурним еквівалентом героїчного чину та знаком бойової слави».

Від стрілецьких курганів 20-30-тих рр., традиція насипання високої могили перейшла до повстанського середовища і під впливом просвітянських та оунівських осередків набула популярності у селах Волині та Рівненщини. 

Однак тут уже часто кургани споруджували не лише для вшанування героїв Першої світової війни, а швидше для означення майбутніх подвигів. 

Читайте також: «Очерет мені був за колиску»: від ліричного вірша Дмитра Фальківського до Гімну повстанців

Курган із дерев’яним хрестом, який на Волинському Поліссі називають «фигурою», попри зруйнування з приходом «савєтів», набуває символічного потрактування та зберігається у колективній пам’яті спільноти як символ подвигу повстанців. 

Оповідачі часто підкреслюють, що таке явище на Волинському Поліссі було невідоме до періоду Другої світової: 

«А могилу насипали? –То були такі фігури казали. Отут була в конци сила каля христа. І загородят такі пагорбочок робили і христа дерев’яного ставили. Колись такі ни робили чи то вже бандеровци їх придумали, але були такі»

(село Старосілля Маневицького району).

Образ могили належить до ключових у повстанській прозі та реалізується у сюжеті «насипання символічної могили перед відходом повстанців у ліс»:

«От він говорит, шо за ніч ми цю могилу насипали і раненько як в же було видно поформували сотні. Із-за костьола звідси вони йшли, проходили понад цією могилою і співали гімн Чарторійська: «Сотня стань і на могілу глянь». І пішли» (с. Чарторийськ), «Там, де зара хрест стоїт недалеко, али був на місци, де зара бар «Валєнтіна», то такі насипали насип і христа поставили, і написали «Борцям за волю України» (с. Старосілля), «Курган насипали зверху молодьож, дубови хрест поставили. Вінок. Батюшка одслужив українські. Так, де церква, коло школи рядом» (с. Ситниця)

Міфологічного потрактування набуває факт насипання кургану за одну ніч, а також опис етапів заготівлі деревини для хреста на могилу. Тут напрошуються паралелі з казкою, в якій герой має виконати завдання впродовж ночі, щоб перемогти ворога: 

«В лісі заготовили христа дерев’яного дубового і заборчик такі голубою краскою покрасяни. Зробили високо, привизли за ніч зложили де цьо в нас остановка тут. І приїжджав піп висвячувати з Чаториська. І два хлопці такі по чотирнадціть років. А рускі міну подложили да розровняли, то дядькови вікна повибивало. За ніч зробили наложили зимлі і хрест посередини. Це сімвол якісь був» (село Чарторийськ); 

«В нас була могила. Нидалеко пару хат тако з правої сторони як іти. То така могила була висипана, хрест стоїт, сходи поробляни і рушник на тому христі і разни цвіти хто які мав принисли. О розвиднило, хрест стоїт, де воно взялоса, де воно очутилося. Там виступали тиї воєнни українські хлопци» (село Гута Лісівська).

Сакральності процесу додає і час доби, коли виконуються основні роботи:

«То там ночью його тисали плотнікі. А вже як привизли закопували, то ни бачив. Вже знаю як висвачували, то вже я памітаю. Батюшка висвячував могілу. То я вже цє памітаю, шо стояли ми. Клас стояв наш. А вже як насипали. То її ночью насипали, бо ж дньом ни дозволяли, боялися німців» (село Ситниця); 

«Онде кала ліснічіства там хата. Насипали таку могилу за нич навозили і хреста поставили українского. А потом знисли її вже ці стрибкі» (село Вовчицьк, Маневицький район).

Читайте також: Колківська республіка в спогадах чекістів

Повстанська могила в селі Вовчицьк, яку відновили за ініціативою сестри провідника К. Максимчука «Стріли»
Повстанська могила в селі Вовчицьк, яку відновили за ініціативою сестри провідника К. Максимчука «Стріли»

Мотивом, який надає могилі право бути символом, є її освячення, яке часто перетворювалося у святкування за участю українського священника, вояків УПА, молоді, супроводжувалося молитвою і виконанням повстанських пісень та патріотичних віршів: 

«І там висвячували і був цілий відділ, сотня була повстанців ціх. І як висвачували, стріляли. І мені це все в пам’ять» (село Новосілки).

Молитва повстанців для респондентів є чимось особливо піднесеним: 

«Молилиса вони.

Боже великий, творчи та сильний
На нашу рідну землю споглянь
Люд у кайданах, світ у руїні
Навіть молитись ворог ни дасть
Боже великий дай України
Силу і славу і волю і власть.

Оцьо в їх така молитва була» (село Чарторийськ).

Читайте також: Дата створення УПА – 14 жовтня: як формували святкову традицію

Освячення повстанської могили і стели пам’яті у селі Хряськ
Освячення повстанської могили і стели пам’яті у селі Хряськ

Спорудження могили – це і пам’ять про тих, хто загинули за Україну у минулому, і символ боротьби за майбутнє, і спосіб пошанування тих жертв, на які свідомо йшли повстанці, протестуючи проти совєтської та німецької окупації України. 

Звідси і поява сюжетів про кару за вчинення наруги над місцем пам’яті. Поряд з оповідями про насипання кургану співіснують й тексти про його зруйнування з приходом совєтів, а також повторне спорудження в часи Незалежності. 

Яскравим прикладом символізації повстанського кургану є наратив, зафіксований від учасника РУХу у селі Чарторийськ: 

«Їх вже багато побили, мало їх осталося. Але дожили вони до того, що кагебісти гарнізон їх заставляв цю могілу розкопати і знищити. Там дуже багато хлопців побили вони. То її розкопали, але хреста не могли виняти, бо вся суть у тому, шо хрест був десь метрів на три вкопани в зимлі. І там ни було горба. Шо вони роблять ці хлопці. Вони привизли дуба, зробили христа, поставили і давай возити землю. І насипати. Вони його не закопали. І цей хрест получився дуже глибоко. І оце як вони почали розкопувати, то вони знають, що він дуже глибоко. Копали-копали. Не можуть одкідати ту землю. Ті заставляють одгортати. Те, шо вони розкопали, пришли вночі знов загорнули. КГБ знов їх заставляє. І кагебісти взяли зрізали того хреста. І це вже прийшов дев’яносто перший-дев’яносто другий рік і ми цю могілу насипаєм. І ції само дядькі, вже діди насипают цю могілу. І вони мині розказують, який шлях має ця могіла» (село Чарторийськ). 

Тут поєднується кілька сюжетів: неможливість знищити місце пам’яті та необхідність відновлення важливого для громади меморіального об'єкта.

Читайте також: Волинські шляхи останнього Головнокомандувача УПА Василя Кука

Відновлена повстанська могила у селі Чарторийськ
Відновлена повстанська могила у селі Чарторийськ

Актуалізації спогадів про події Другої світової війни сприяють без сумніву і наявні в селах та містечках стели, пам’ятники, обеліски загиблим героям. З відновленням незалежності у 1991 році стало можливим вшанування звитяги вояків УПА та місцевих просвітянських лідерів. 

Так в середині 1990-х років завдяки ініціативі місцевих осередків РУХу чи родичів повстанців відновлювали символічні кургани із хрестами, а також споруджували пам’ятні стели з іменами загиблих упівців, вбитих у Луцькій тюрмі у 1941 тощо. 

Читайте такожВолинська Голгофа: що варто пам'ятати про Трагедію Луцької тюрми

Віднайдення імен спонукає реактуалізацію й оповідей про повстанський рух на Волинському Поліссі. Показовим є й історії про встановлення стел у селах Цмінівського старостинського округу. 

Ініціатором цих меморіальних об’єктів став мешканець Херсонщини, активний діяч РУХу Сергій Басюк, якого місцеві називають Кирилович. Він в середині 90-х років приїхав у село Цміни до родичів і для вшанування пам’яті брата-упівця розпочав власний проєкт зі встановлення стел у селах округу. 

Сергій Басюк (крайній зліва) на відкритті повстанської стели в селі Хряськ
Сергій Басюк (крайній зліва) на відкритті повстанської стели в селі Хряськ

Саме ініціатива зберегти для нащадків імена загиблих повстанців і спонукала до проговорювання та переосмислення подій Другої світової війни. Так, Кирилович їздив селами, спілкувався з активістами, укладав списки загиблих, а це сприяло тому, що люди усвідомлюють, що про минуле можна говорити по-новому, вже не побоюючись совєтів.

«А Кирилович приїхав, то він мині порозказував, шо брата вже немає, але я посвятив себе політиці. Він керував Народним Рухом у Херсоні. І каже: «Я нахожу ті стежки, де колись ходили побратими, хто захищав Україну, хто відстоював її». І він і в Хряськ ходив і там говорив із людьми. Ми з ним їздили і в Луцьк і в Камінь-Каширськ заказували ті списки», – розповіла мешканка села Цмін Лідія Чех.

Важливість імен, викарбуваних на стелах, беззаперечна, адже часто на запитання «Хто був у повстанцях?» респонденти відповідають, що усі, що на пам’ятнику записані: «І нихто ни вирнувса. Ото цьо вони там на памітнику. Ото тільки їх було» (село Хряськ).

А вже проказавши імена, оповідачка починає оживлювати й сюжети про повстанський рух.

Читайте також: Монастир став прихистком для чоти УПА: 80-річчя бою у Новому Загорові

Стела пам’яті загиблим повстанцям та вбитим у Луцькій тюрмі у 1941 році в селіХряськ
Стела пам’яті загиблим повстанцям та вбитим у Луцькій тюрмі у 1941 році в селіХряськ

Окремо варто згадати про історію спорудження пам’ятника провідникові із Підгаття Степанові Ліннику «Рижому». Завдяки цій події не лише актуалізуються наративи про діяльність повстанця, але й поширюється новий сюжет – донька дізнається про свого батька-повстанця: 

«Два роки назад Кирилович поставив у Підгатті пам’ятник за свої кошти. Пам’ятник останньому провідникові УПА Ліннику. Приїжджала дочка його, бо мати була вагітна від нього. І вона з ним тут жила, але никому не признаваласа. А дочка приїжджала, то живе вона в Дубно» (село Цміни);

«І вона ни знала, шо то їє батько, бо мати юй бояласа казати, шоб ни вийшло. Тіки сказала, шо твий батько герой, але не сказала хто. А я юй сказав, то вона приїжджала як пам’ятник відкривали. Моя мати дружила з їє матирою. І вона моюй, шо то муй батько повстанець був, то вона юй признала, шо я нагуляла з Стипаном дочку Зою» (село Новосілки, хутір Ковлі).

​​​​​​​Читайте також: Сестер Бандери в Сибіру оберігала батькова Біблія

Стела провідникові Степану Ліннику «Рижому» у селі Підгаття
Стела провідникові Степану Ліннику «Рижому» у селі Підгаття

Спорідненим є і процес встановлення пам’ятників, стел із насипанням курганів, які стають частиною простору лише після їхнього освячення. 

Так, оповідачі часто підкреслюють що до цього процесу залучали священників незалежно від конфесії, а «московські» попи потім за це отримували догани від їхнього керівництва: 

«А це освячення хреста. Один раз в житті стояв і той, і той. Потім московський десь там получив за те» (селище Колки).

Читайте такожКОЛКІВСЬКА РЕСПУБЛІКА СВОБОДИ

Відновлений курган із хрестом у селищі Колки
Відновлений курган із хрестом у селищі Колки

Кургани-могили та стели загиблим героям-повстанцям виконують функцію консервації пам’яті та є питомим явищем для української традиції вшанування померлих воїнів. 

Завдяки їхньому спорудженню у селах Волинського Полісся оживлювалися сюжети про боротьбу УПА на теренах краю, місцевих повстанських діячів та їхніх симпатиків. Водночас формуються і нові тексти, в яких переплітаються події Другої світової війни і сучасної війни за Незалежність.

Читайте також: Галина Коханська: керівниця жіночої розвідки УПА пів життя прожила під чужим іменем

Коментар
15/06/2024 П'ятниця
14.06.2024
13.06.2024
12.06.2024