Археологія дозволяє зазирнути у таємниці життя: Юрій Пшеничний розповів, як обрав професію

15 Серпня 2020, 10:36
Археологія дозволяє зазирнути у таємниці життя: Юрій Пшеничний розповів, як обрав професію 1172
Археологія дозволяє зазирнути у таємниці життя: Юрій Пшеничний розповів, як обрав професію

Археолог з Дубно розповів, про те як обрав свою професію та провів студентські роки.

Юрій Пшеничний – археолог. Мабуть, його професію вирішила доля, бо, народившись в одному історичного містечку – Дубні, він згодом переїхав навчатися до іншого історичного містечка – Острога. Каже, допомогла випадковість. Зараз Юрій активно досліджує історичні пам’ятки Дубна. Багато з його досліджень змінили уявлення про час і культурну цінність об’єктів на Дубенщині, пише видання «Свої.Медіа».

Юрій Пшеничний розповів, як обрав історичне спрямування, пригадав своє творче минуле та професійні досягнення.

Як вирішили стати археологом і чому обрали саме Острозьку академію?

– Вибір у житті людина дуже часто робить інтуїтивно, але потім вона його усвідомлює. Причому в мене це відбулося відносно швидко, а потім стало очевидним, що саме це мені потрібно. Почалось усе ще зі шкільних років, коли у 9-му класі мій однокласник Андрій Бардецький приніс кам’яні знаряддя, він тоді відвідував археологічний гурток. Це були серпи епохи Бронзи, вони звичайнісінько лежали в моїй руці та мали якусь загадку. Загадка може бути в людських руках і при цьому її все одно треба розгадати, адже нас із цими предметами розділяють тисячі, а іноді й десятки тисяч років. Це стало своєрідним поштовхом, і після того я почав відвідувати туристично-археологічний гурток «Едельвейс» при Будинку дітей та молоді. Тут вже почалося детальніше знайомство з археологією: розвідки, читання, а також розповіді його керівника Віталія Ткача. Разом із тим, археологію в школі не викладали, а в 10 класі треба було із чимось визначатися. Я обрав історію, може ще й тому, що з математичними науками не складалося. А історія вчить, що поспішати не потрібно, бо наше життя – теж про час. Тоді Дубенська гімназія № 2 укладала договори з Острозькою академією про те, що надаватиме рекомендації своїм кращим учням. Оскільки я показував гарні результати на олімпіадах, мене теж рекомендували. Значною мірою зіграли роль здобутки з Малої академії наук. Я був щасливий, бо, закінчуючи 11 клас, знав, що потраплю до одного з кращих університетів України та відчував, що відчиняються двері до нової сходини.

Що цікавого можете пригадати зі студентських років?

– Студентські роки – це завжди дуже бурхливий період, бо вони переплітаються і з часом нашого психологічного й біологічного дозрівання. Навчання не обмежувалося лекціями й програмою. Це був значною мірою творчий період, бо потяг до творчості в мені давав про себе знати, його треба було реалізовувати, тому були спроби в музиці. Була потреба зрозуміти життя, себе в ньому, і творчість тут дуже допомагала. Зараз це все сприймається як великий іскристий клубок, який перегорів дуже бурхливо, яскраво та несамовито. Зараз, озираючись, можу запитати в себе: «Що це було? Що за вибух, що за явище?». У той період досить важко було відповісти собі, чого ти хочеш і що з тобою відбувається. Цілі в житті і втрачалися, і знаходилися знову.

У студентські роки ви були у складі місцевого гурту «Маракуйя», брали участь в етно-фестивалях. Як утворився гурт, під яким псевдо виступали?

– Гурт утворився з мого дуету з Андрієм Бардецьким. Його псевдо – Децл, а я був Пшиком, тому що я Пшеничний, і так зі школи пішло. У 2003 році, на початку мого 2 курсу, з нами тоді ще виступала моя подруга Інна Білик, ми виконали пісню «Дивні дні». Це був наш перший виступ, про нього було багато схвальних відгуків і запис досі зберігся. Потім цей колектив «обростав» різними людьми, одні приходили й залишалися. З нами був одногрупник Рома Слободян, який навчився грати на барабанах, будучи в Острозі. Це був такий собі блюзово-психоделічний гурт. В стилі «лемківського фольку» ми виступили лише один раз перед сином Романа Шухевича. Тодішній декан гуманітарного факультету сказав, що треба підготувати програму для його зустрічі. В турборежимі, шляхом комбінації заголовків політичних газет, які лежали на столі лектора, була написана пісня про трагічну долю родини із Закарпаття. А ще був виступ до дня жінок як агітпривітання від соціалістичної партії на Хмельницькій АЕС. Нам тоді навіть заплатили по 100 гривень і це були перші гроші, зароблені музикою. Цього не можна було не відсвяткувати.

Ми співали й свої пісні, і «Роксоляну» Гадюкіних, і подібні. Цікаво уявляти, як це могли сприймати тоді жіночки бальзаківського віку і вище, які переважали в залі.  Зараз це приємно згадувати. Існував ще гурт «То не я», де грали п’ятеро дівчат. Чесно, прекрасний колектив, дуже сумніваюсь, що в Острозі колись існуватимуть аналогійні гурти. Ми часто робили спільні проекти, наприклад з Сергієм Туровичем з гурту «Анексія». Ніхто не робив ставок, що ці проекти стануть грандіозними. Ми просто відчували потребу поділитися своїм сприйняттям і баченням. Це був початок 2000-х, а в нас завжди відбуваються культурні зміни. Тоді було відчуття, що в Острозі потрібно творити. Хоча зараз згадую дивні тусовки в цих Острозьких закладах, на єврейці, на дамбі, навколо Острога – це був якийсь інший світ.Переважно спонтанності і хаосу, як у негативному, так і в позитивному значеннях.  Але я не знаю, чого ми в ньому шукали – просвітлення, прозріння? Воно не наставало, ми просто намагалися розважитись.

Ваше рідне місто – Дубно, більшість ваших наукових праць стосуються історії Дубенщини, зокрема, Ви працюєте з Тараканівським фортом. Чому зацікавились цією пам’яткою та якими ще досягненнями можете поділитись?

– Тараканівський форт – це радше моє хобі, де я проводжу екскурсії. Але він не є предметом мого наукового зацікавлення, зокрема тому, що це специфічна і більш пізня пам’ятка кінця ХІХ – поч. ХХ ст. В Дубно є значно цікавіші пам’ятки, та й саме місто залишає багато питань для вивчення і осмислення.

Зокрема, Дубно має ознаки міста-фортеці, територіально і соціально дуже сталий простір, багато живописних місцин, просякнуте відчуттями давнини і таємниці, що мені як історику особливо подобається. Між іншим це й робить його подібним з Острогом. Мені здається, треба на чомусь фокусуватися, бо інакше є відчуття, немов  би ти розпилюєшся на все, хочеш охопити різні періоди, культури, але час іде і я зрозумів, що результативніше буде, якщо я сфокусуюся на чомусь одному. Я зосереджений на історії і культурі Дубна та його окрузі, на пам’ятках періоду від VIII століття до XVIII-го століття. Форт цікавий як атрактивне місце, але наукового інтересу я до нього не маю. Хіба що зовсім трохи.

Якими ще успіхами в дослідженнях можете поділитись?

– Зазвичай старанніше працювати починаєш, коли натрапляєш на певну цікаву проблему, з якою ще ніхто не мав справи. Тоді прокидається азарт. Такий підхід у мене існує до Спасо-Преображенського монастиря в Дубні на острові Кемпа. А Дубно – це взагалі місто церков, бо тут у давнину було 6 монастирів, 4 церкви, костел. Там ми працювали чотири сезони й спершу не знали, що знайдемо. Потім зачепилися за те, що відкрили муровані фундаменти келій, матеріали з підсипки у яких вказували на те, що вони кінця XVI – початку XVII століть. Це вже йшло в розріз із даними щодо будівництва мурованої церкви в 1643 р. Малоймовірно, що церква була пізніша за келії. Тепер у нас є серйозні підстави вважати, що будівництво мурованої церкви монастиря повʼязане з ініціативою Василя Острозького. Ми знаємо, що він мав значний пієтет до Дубенських монастирів, а крім того був ініціатором зведення мурованої церкви в Дерманському монастирі. І це відчутно змінює погляд на цінність цієї памʼятки, зайвий раз підкреслює її значення в історії Дубна.

Потім взагалі неочікувано вдалося виявити людське поховання з супровідним матеріалом ХІІ-го-ХІІІ-го століть. В ході подальших робіт виявили, що поховання не одне, а загалом їх сім (в ході подальших досліджень може виявитися, що й більше). Це теж ставить окремі питання щодо використання острова  людьми у період Київської Русі. Тоді могильники в містах часто, виникають біля релігійних осередків – капличок, церков. Пропоную гіпотезу, що монастир на острові Кемпа виник в XV ст. внаслідок пам’яті про існуючий тут релігійний осередок в часи Київської Русі.

Були й роботи на старому замку. Дубно більш відоме за новим, бастіонним замком, а поруч із ним є малодосліджена пам’ятка. Це дитинець літописного міста Дубен, згаданого в 1100 році, де князі Острозькі збудували свій перший замок, який не зберігся. Роботи, проведені тут показали, що замок використовувався до початку XVII століття, а потім життя тут протікало менш активно. Це спостереження добре узгоджується з відомостями про перебудову князем Янушем Острозьким замку на бастіонний тип. Найбільш імовірно, що Януш Острозький наново збудував цей замок і відмовився від старого замку, як головного осередку.  Все своє майно і скарби він зосередив у новому замку. При цьому старий замок продовжував служити допоміжним оборонним укріпленням. Це спостереження дозволяє побачити унікальність розвитку Дубенського замку, бо мало де в Європі й Україні можна знайти приклад співіснування старого і нового замків.

Останні два роки ми досліджували острів Дубовець. Там також діяв монастир, але споруд від нього не залишилось. Його територія зазнала нищення через копання кар’єрів, вивезення сміття, захоронення тварин. Під час цього були зруйновані давні поховання, в тому числі й черниць. Експедиція була організована спільно Державним історико-культурним заповідником з Громадською організацією «Дубенський археологічний осередок». Окрім наукового, це був також соціальний проект, метою якого було привернути увагу до потреби збереження й дослідження археологічних пам’яток в околицях Дубна і не тільки Дубна. В експедиції зокрема взяли участь понад 50 волонтерів.

Експедиції завжди залишають багато яскравих спогадів, мабуть тому що люди в полі розкриваються і стають такими як вони є. Тож якщо Висоцький, щоб пізнати людину пропонував піти з нею в гори, то я б запропонував попрацювати в археологічній експедиції. В полі багато відповідальних моментів, інколи доводиться діяти дуже швидко, особливо перед грозою. Уявіть, що перед вами контури археологічних обʼєктів, які потрібно нанести на план. Ви всі разом цілий день прокопували і зачищали їх. Нарешті обвели контури, які виявилися до біса великі і до того ж химерні. І от на всю цю картину насувається чорна хмара. Ти панічно креслиш. Підганяєш студента, який каже відстані від точок. Ще трохи, є надія встигнути не змарнувати роботу. І наступної миті ти усвідомлюєш, що біжиш великими стрибками в укриття в стінні дощу, яка за долю секунди знесла твою творчість. І видихаєш.

Памʼятними залишилися діалоги із священиком на Кемпі. Він завжди цікавився новинами і часто питав чи є щось із 1500-х років. Завжди приємно було показувати йому монети XVI ст. Якось на Кемпу завітала волонтерка з США. Бачили б ви, що з нею відбувалося, коли я дав їй потримати денарій 1550-х! Висловам «О, май год» і «Ай кент белів іт» не було меж. Ну як же тут було не втриматися і не видати жартома тираду про те, що ось, коли в Америці ще індіанці на бізонів полювали, то у нас срібні гроші ходили.

У яких ще історичних фестивалях і подіях брали участь? Що запам’яталося найбільше?

– Останнім часом важко пригадати. Ще коли навчався в академії й був у складі музичного гурту, то брав участь у фестивалях, але зараз більш пріоритетними є робота в заповіднику, дослідження міста.

Одне з ваших досліджень було про те, чим харчувалися князі Острозькі в ХVI-XVII століттях.

– Ці результати були отримані за матеріалами старого Дубенського замку. Допомогла співпраця із палеозоологами, зокрема, Олександром Ковальчуком, Леонідом Горобцем і Богданом Рідушем. Наскільки мені відомо, це перший комплексний аналіз тваринних решток з памʼятки другої половини XVI – початку XVII ст. зроблений в Україні. Тоді виявили зразки кісток птахів. Встановили, що близько 50-60% з них належали диким видам. Це були куріпки, дикі качки, глушці, тетеруки (останні два види зараз не водяться на Дубенщині), голуб (тоді вони ще не жили о у містах, як зараз). Це свідчить про те, що приблизно кожна третя трапеза Острозьких не обходилася без дичини. Виглядало представницько, бо ж дичина цінувалася. З риби до них на стіл потрапляли щука, судак, коропові види і краснопірка. З ссавців – дикі кабани, зайці, сарни. Може бути навіть таке, що вони могли смакувати устриць, однак тут є застереження, бо знайшли їх у верхньому перевідкладеному шарі, який на 100% складно впевнено віднести до доби Острозьких. Значною мірою це доповнює наші уявлення про харчування родини Острозьких у Дубні.

Які ваші подальші плани? Можливо, хотіли б переймати більше досвіду за кордоном?

– Поки що я збираюсь продовжувати свою діяльність у Дубенському заповіднику. Буду надалі вивчати джерела з історії Дубна. Цей напрям цікавий та має багато перспектив для наукової, музейної і туристичної роботи. Поїздки за кордон могли би принести також користь, зокрема в пошуках невідомих джерел і перейманні досвіду діяльності музейних установ.

В 2018 році мені довелося деякий час попрацювати в археологічній експедиції у місті Сянок в Польщі. Після цього справді змінюються погляди на те, як має бути побудована робота і що мені ще є чого повчитися.

Разом із тим мені подобається стабільність. Подобається знати, що конкретно потрібно зробити сьогодні завтра, через півроку. Людина загалом мусить займатися саморозвитком. Це стосується вивчення іноземних мов, творчості й подорожей, освоєння програмування тощо. Це все важливо, бо кожному потрібно удосконалювати свою діяльність, щоб він почувався впевнено і міг себе проявити.

Що полюбляєте робити у вільний час?

– Бувати на природі завжди в радість. З моїм другом ми щороку проводимо декілька днів сплавляючись Дністром. Стараюся, хоча б раз в рік вибратися в Карпати. Хоча Волинська височина теж прекрасна і їздити нею на велосипеді, відкривати нові маршрути і місця також захопливо. Взагалі – не працювати, це розкіш, якої у мене небагато.

Продовжіть думку:

Найцінніша знахідка людини – це… те, чому вона приділяє увагу.

Археологія важлива, тому що… вона дозволяє зазирнути у таємниці життя.

Читайте також: Дубенчанина нагородили премією в галузі охорони культурної спадщини краю


 

 

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
26.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром