Нереалізована ідея Вітовта, або Як на з’їзді монархів у Луцьку вирішували османське питання

З'їзд європейських монархів відбувся у січні 1429 року в Луцьку за ініціативою великого князя литовського Вітовта. Метою цього грандіозного зібрання стало вирішення низки політичних та економічних питань Центрально-Східної Європи. Велику увагу тоді приділили й османській загрозі.

Антиосманські плани

На запрошення Вітовта до Луцька прибув польський король Владислав ІІ Ягайло. Пізніше, наприкінці січня, лучани приймали Імператора Священної Римської Імперії Сигізмунда I Люксембурга  (роки правління – 1433-1437) зі свитою. 

Також на з’їзді були присутні представники Папи Римського Мартина V, Візантійської імперії, литовських та руських князів. Приводом для такого зібрання стало створення окремого литовсько-руського королівства, яке планував очолити Вітовт.

Читайте також: Як одягався князь Вітовт

Сигізмунд I Люксембург. Художник Альбрехт Дюрер, 1512 р.

Його урочиста коронація повинна була відбутися у Луцьку, який мав стати південною столицею Литви. На жаль, Вітовту не вдалося втілити у життя цей грандіозний план. Проти коронації рішуче виступили поляки, які на знак протесту полишили з’їзд. 

Вони ж не підтримали ініціативу створення антиосманської коаліції із європейських монархів. Невдовзі про це пошкодували, адже Османська імперія, яка попервах займала невелику територію одного бейліка, з роками почала інтенсивно розширятися шляхом великих завоювань.

Ініціатором такої політики на початку 1420-х років став молодий султан Мурад ІІ (роки правління – 1421–1444 і 1446–1451) – батько майбутнього завойовника Константинополя, Мехмеда ІІ Фатіха.

Читайте також: На службі у князів: як захищали та чим допомагали волинські татари

«Вітовт Великий на конгресі в Луцьку». Йонас Мацкявічус, 1934 р.

Завойовницькі війни Мурада ІІ

Завершивши добу міжусобиць між синами полоненого Тамерланом султана Баязида І, Мурад ІІ спрямував усі сила на завойовницькі війни. Спершу він зазіхнув на візантійський Константинополь, адже вважав його мешканців винними у повстанні Лже-Мустафи. Той роками видавав себе за дядька Мурада ІІ і намагався змістити його з трону. 

Так, 10 червня 1422 року армія османів взяла в облогу Константинополь і пограбувала околиці. Вже 24 серпня, не маючи ні флоту, ні потужної артилерії, Мурад ІІ здійснив безуспішний штурм візантійської столиці. У битві, що тривала весь день, війська османів зазнали великих втрат. 

Читайте також: Волинський князь Дмитро Вишневецький – на службі у султана Сулеймана та Роксолани

Султан Мурад ІІ. Костянтин Капидагли 1804–1806 рр.

Водночас візантійський імператор підбурив султанського брата Мустафу здійняти повстання в Едірне, яке на той час було столицею Османської імперії. Так змусив Мурада ІІ туди повернутися, знявши облогу з Константинополя. 

Успіху цей султан досяг у війні з Венецією. У березні 1430 року він захопив Салоніки, які належали венеційцям. Жителі міста загинули або ж опинилися в османському рабстві. А в 1433-му османи зайняли більшу частину сербських земель на південь від річки Морави. 

Попри те, що сербський правитель Георгій Бранкович в 1435 року видав свою дочку Мару заміж за Мурада ІІ, той, скориставшись смертю Сигізмунда I Люксембурга, захопив Смедерево на Дунаї. Відтак повністю підкорив Сербію до 1439 року.

Читайте також: «Жіночий султанат» в Османській імперії: від Роксолани до Хатідже Турхан

Відновлення ідей Вітовта

Завоювання Мурада ІІ продовжили нащадки. З підкоренням у 1475 році Мехмедом ІІ Фатіхом південного Криму посилилися набіги кримських татар на володіння Польського королівства. Тож польські королі із династії Ягеллонів змушені були благати султанів, аби ті заборонили своїм васалам займатися людоловством на їхній землі.

У зв’язку з цим ідея антиосманської коаліції із європейських держав у ХVI столітті заграла новими барвами. Свідченням тому стали праці польських мислителів, які отримали назву «турчики», адже були присвячені антиосманській (антитурецькій) тематиці.

Найвідомішим автором таких трактатів став Станіслав Оріховський-Роксолан. Він народився у 1513 році біля Перемишля в католицько-православній родині. На бажання батька поїхав на навчання до Італії та Німеччини, де завжди підкреслював своє українське (руське) походження.

Читайте також: Султанські драгомани: історії потурчених галичан

Станіслав Оріховський-Роксолан. Галицькі старожитності. Львів, 1840 р.

Османській тематиці Оріховський-Роксолан присвятив кілька творів, зокрема і дві промови «Про турецьку загрозу» та «Напучення королеві польському Сигізмунду Августу». 

На думку українського дослідника Володимира Пилипенка, їхній автор став одним із засновників антиосманського напрямку в польській літературі XVI–XVII століття.У своїх творах Оріховський-Роксолан пропонував стати на захист та охорону прикордоння. 

У цьому випадку він «реанімував пропозиції короля Сигізмунда Старого на сейм 1512 року. Король пропонував, щоб на кордоні щороку служила п’ята частина шляхти», – зазначає Володимир Пилипенко.

Оріховський-Роксолан вважав, що могутність османів зросла через їхні віроломство й розбій, а також безпечність християн, які здебільшого концентрувалися на внутрішніх та міждержавних конфліктах. 

Водночас він намагався переконати польську шляхту, що війни з Османською імперією, попри укладання мирних угод зі султаном, не уникнути. Відтак до цього слід підготуватися або ж навіть напасти першими на османів, щоби не дати їм часу на підготування.

Читайте також: Пригоди волинського шляхтича Михайла Чайковського: від козацького ватажка до османського паші

Наслідки нереалізованих планів з’їзду монархів

Стиль Оріховського-Роксолана у так званих турчиках наслідували й інші польські автори, серед яких був перекладач та письменник Кшиштоф Дзержек, який з 1569-го, за протекцією Сигізмунда ІІ Августа, протягом шести років вивчав у Стамбулі османську мову. 

До Польщі повернувся за правління Стефана Баторія, який доручав йому багато дипломатичних місій до Стамбула й Москви. 

Читайте також: Сигізмунд ІІ Август та його жінки: передісторія однієї картини

Під псевдонімом Крістофіно Демінео Перегрін Полонус Кшиштоф Дзержек написав у 1596 році працю «Ліга із залученням Кола посольського спільного народу Королівства Польського і Великого Князівства Литовського», в якій закликав шляхту приєднатися до антиосманської коаліції християнських держав. 

Це, на його думку, дало б можливість розширити території за рахунок ворога. Головним партнером у цій справі Дзержек вважав Московське царство та українських козаків, які захопили б Кафу (нині – Феодосія) і цим знешкодили б людоловів – кримських татар.

Читайте також: Як волиняни поверталися із кримськотатарського полону

Водночас у своїй праці він згадував про землячку – полонянку Роксолану, яка стала дружиною могутнього султана Сулеймана, зазначивши, що вона була родом із Рогатина. Такі відомості нібито отримав від її онука – султана Мурада ІІІ.

Читайте також: Справжній портрет Роксолани

Попри заклики мислителів, польські королі й надалі продовжували укладати зі султанами мирні угоди, й не дуже переймалися армією та обороною своїх володінь. 

Відтак у ХVII столітті вони стали жертвами загарбницької війни османів, які завоювали Поділля і разом з українським козаками гетьмана Петра Дорошенка та кримськотатарським військом дійшли аж до Львова…

Як бачимо, якби Вітовт ще на початку ХV століття зміг реалізувати план із утворення антиосманської коаліції із європейських монархів, у подальшому вдалося б уникнути потужної експансії султанського війська в Центрально-Східній Європі, результатом якого стало поневолення греків, венеційців, поляків, українців, угорців, сербів, албанців та інших народів.

Читайте також: Правда та вигадки «Величного століття»: як насправді виглядала Роксолана