Сільськими дорогами: Село, яке бачило Павла Скоропадського та Вільгельма Габсбурга

Шановні читачі, ми продовжуємо розпочату рубрику «Сільськими дорогами».

Нагадаємо, що її веде історик та краєзнавець, вчитель історії ЗОШ І-ІІІ ступенів села Копачівка,Сергій Янішевський.

На нас чекає нова подорож, гарні краєвиди та найпотаємніша історія про яку розповість нам автор.

Памʼятайте, хто не любить свою малу Батьківщину, неспроможний любити Україну. Тож, відкривайте для себе рідний край по-новому та любіть його всім серцем!

Ми вже побували в Іванівці, Соколі, Линівці, Немирі та Доросинях.

Сьогодні ж, Сергій Янішевський, пропонує нам знову помандрувати дорогами одного з Рожищенських сіл. Ну що ж, вперед!

Село, де вчать любити Бога
Село п'яниць і злодіїв
Розгульні ночі і хмільна тривога
Де марний страх дочасних злив

Цього разу я нікуди не їздив. Тому що тепер хочеться написати про село, яке стало для мене рідним. Далі буде мова про Копачівку. Епіграф, до речі, не є випадковим. Чому? Хай кожен додумає собі сам. Єдине скажу, що дощу в Копачівці чекати – насправді справа рідкісна і марна. Прямо якась аномальна зона.

Копачівка дуже вигідно розташована на міжнародній трасі, неподалік від Луцька і зовсім близько до Рожища.

З сивої давнини це село було виключно польським з невеликою кількістю мешканців інших національностей, здебільшого євреїв. Хоча навіть серед поляків траплялися часто православні, про що свідчать знайдені дані в метричних книгах.

Колись цей край був лісистий і малозаселений. Серед лісів тут розташовувалися з давніх давен місцеві села (тобто українські) - Башова (десь з XVII ст.), Тростянка (з 1577 року), містечко Рожище, що мало Магдебурзьке право. Копачівка ж з'являться з кінця XVII ст.

Чогось цікавого і важливого тут не було. Стояла корчма або заїжджий двір, що керувалися типовим жидком. Зрештою, як і у багатьох селах того часу. Ні церков, ні палаців... Навіть кладовища тут не було, а предків мешканці ховали в Рожищах.

Найперша письмова згадка (принаймні поки що) про Копачівку є в метричній книзі Сокільського римо-католицького костелу, до парафії якого село приєдналося у 1744 році. Власне перша згадка цього і стосується. Найчастіше згадуються шляхетські родини Бродніцкіх і Вільчевських, які, мабуть, і були причетними до заснування села. Ба й більше – до його назви.

Кар’єру як і видобутку торфу у XVII ст. тут не було, дорогу теж будувати почали в XIX ст. То що ж копали? На мою думку, це якраз пов’язано із заняттям перших родини. Вони були землеробами. До речі, на гербі роду Вільчевських якраз і зображено три наконечника від рала – землеробського знаряддя праці. Просто так же на гербі не зображують якісь символи, правда?

 На користь шляхетності цього поселення вказує і згадка одного з нащадків корінних мешканців Копачівки про те, що «панич Бродніцкі мав за власність Копачівку і мав папери на неї». А ще на таку ж думку спонукають документи на власність Петра Пассека, згідно яких у Копачівці проживало 35 сімей шляхетського стану, 1 міщанська і жодного (!) селянина. Це було у 1798 році.

Село повністю залежало від Рожища, як у соціально-економічному, так і у політичному плані. Тому й скрізь ототожнюється з "навколишніми селами" Рожища. Так і жили.

Найперше село було там, де сучасна вулиця Набережна, а згодом вже з'явилися «Посьолок» і інші хутірці та сільця. Разом з Копачівкою розвивалася і, може навіть більш давня, Бейнарівка (Цинкаловський каже, що вона колись належала до Жидичинського монастиря). Тепер це тільки одна з частин Копачівки.

Найбільшого розквіту село зазнало, коли повз нього будувався Брест-Литовський тракт і поштова станція. Як наслідок - збільшується кількість населення, в тому числі й єврейського (згідно перепису 1785 року тут євреїв було всього лиш двоє, а в 1930-их - до 200). А дещо пізніше створюється і німецька колонія (десь в кінці 1850-их), що також мала свій вплив на розвиток села.

Селяни і колоністи займалися викорчовуванням і продажем лісу, а також типово - землеробством, торгівлею, ремісництвом. У 1883 році в німецькій колонії села відбувається повстання колоністів проти підняття цін на оренду землі і подальшого виселення колоністів. Тоді село, як і Рожище, було у власності поміщика Семіонтковського.

Через Копачівку, як і загалом через весь наш район, проходили шляхи великих воєн. Точно ці землі бачили війну з Наполеоном 1812 року (після боїв якої залишились кургани біля с. Башова), Першу світову з Брусиловським проривом, бої громадянської війни, а разом з нею радянсько-польської війни, і, звичайно ж, Другу світову, яка і зробила такі ганебні зміни в цілому краї і порушила долі місць і людей.

У часи Першої світової, кажуть, навіть сам Павло Скоропадський цими краями зі своєю частиною війська проходив, та й Вільгельм Габсбург (той що згодом стане Василем Вишиваним – претендентом на український гетьманський престол) разом з австрійцями міг тут бути. Звичайно ж, це на рівні легенд. Але легенд приємних, тому й згаданих. 

 Коли Волинь у 1921 році знову стала польською, Копачівка була маленьким єврейським містечком з численними виробництвами і магазинами. Радянський час все змінив. Не завжди в гіршу сторону, а подекуди і в кращу, але в іншу. Кардинально іншу...

І все ж, Копачівка свого роду унікальне село в Рожищенському районі. З такою історією на мапі краю не знайдеш жодного села. З іншою, більш цікавішою – в нас на будь який смак, а от саме з такою – жодного. Які ж ви ще знаєте колишні шляхетські поселення в нашому краї?

Як живемо сьогодні? Мені здається, найгірше позаду. Рухаємось потрохи вперед. Є розвиток, є люди і є бажання. Що ще треба щоб змінюватись? Розуміння мабуть. Банального розуміння, що саме ми є частиною того механізму, який зветься державою. Важливо не бути ржавим.

Далі буде.

Сергій Янішевський