Собор, на який виділяв гроші Путін. Усе про луцький храм і транш з Росії. ФІЧЕР

01 Лютого 2023, 18:00
Собор Всіх Святих Землі Волинської 7818
Собор Всіх Святих Землі Волинської

Цю будівлю закладали помпезно, одразу з претензією не просто на церкву в одному зі спальних районів Луцька, а на цілий собор. Назвали її собором Всіх Святих Землі Волинської. 

Стоїть вона десь там, куди в радянські роки сягала територія цивільного аеродрому. Кукурузники тут чекали пасажирів, наприклад, до Любешева, райцентру на Поліссі. А на їх борту було написано «СССР», йдеться на сайті видання ВСН.

На будівельному паркані, що нині навколо собору-довгобуду, хтось вивів: «Вільна Україна буде після знищення Москви». 

Так перегукується історія. 

***

...15 січня. 2023-й рік. 11 місяців триває велика війна з Росією. Загалом вона триває роки. У нижньому храмі собору-довгобуду, який зводиться в Луцьку і належить до УПЦ МП, проводять служби.  Вгорі над підвалом ще росте монументальний храм, але куполи над ним вже стоять. Не всі.  

Ця церква залишається форпостом РПЦ на Волині. Люди йдуть з ранкової служби вервечкою: молоді чоловіки, жінки, діти. У порозі стоїть старшого віку краянка і питає, чи ніхто, бува, не хоче «в Чарторийск на крєщєніє». 

– В Чарторийск на крєщєніє! В Чарторийск на крєщеніє! – звучить у голові, коли залишаєш подвір’я храму. 

Це вона про Водохреще у селі Старий Чорторийськ на Волині. 

 * * *

Позаяк давня історія про транш від Путіна на початок будівництва цієї церкви багато кому видається мало не легендою, видання ВСН вирішило зібрати все, що відомо про довгобуд і його «путінську» історію. На противагу статті у Вікіпедії, яку системно правлять, прагнемо лишити цей літопис таким, яким він був. 

  • Про що мова. Собор Всіх Святих Землі Волинської – церква УПЦ МП у Луцьку. Багато років у стадії будівництва. Нині собор має статус кафедрального. 
  • Де це є. Собор будується на проспекті Соборності (отака трохи іронічна тавтологія), в одному з найбільш заселених мікрорайонів Луцька, поруч із гіпермаркетом, автостанцією та вокзалом. 
  • Сіль. Рушійною дотацією на її будівництво стали гроші російського «Внєшекономбанку», виділені на особисте прохання тодішнього (і нинішнього) її президента Володимира Путіна. Чеком на 10 мільйонів рублів він «озброїв» настоятеля РПЦ в Україні, митрополита Київського і всієї України Володимира з приміткою: гроші на будівництво конкретних храмів у кількох регіонах України навзаєм захопленим соборам.

1998. Камінь з гробу

 

Це точно одна з тих церков, які найдовше будуються на Волині. Наразі тут – захист УПЦ МП Волині, хоча від початку 90-х серцем УПЦ МП можна було вважати давню Покровську церкву в Луцьку, у дворі якої розташована і канцелярія Волинської єпархії УПЦ МП.  Пам’ятка древня, красива. Але й тісна. 

Ключовий і найбільший луцький храм – Свято-Троїцький собор був переданий УПЦ КП розпорядженням в.о. голови облдержадміністрації Юрія Ленартовича у 1992-му. Тоді кому – що, вирішили розчерком пера у першому кабінеті області. 

Московський патріархат осяде у Покровській церкві, а буквально за кілька років їм виділять велику ділянку в найбільшому мікрорайоні міста – під собор. Кажуть, за генпланом там мав би бути ще один багатоквартирний будинок. У 1994-му громада вірян УПЦ МП з духовенством вперше молитимуться на цьому місці просто неба. Це відбулося у жовтні, в день пам'яті Волинських святих.

Кафедральний собор заклали в ідеологічно правильний день та й назвали на честь цього. 

 

Так званий Собор Волинських святих відзначають на згадку про «визволення Почаївської лаври з уніатського полону». Йдеться про 10 жовтня 1831 рік. Після окупації Західної України Російською імперією імператор Микола І розпорядився передати Почаївську лавру Московському патріархату. Нині в Україні говорять про необхідність повернути її греко-католикам. Заснована ж лавра була у ХІІІ столітті як монастир Київської митрополії Православної церкви Вселенського Патріархату. Згодом, аж до 1831-го, належала до Василіянського чину греко-католицької церкви (1713-1831), тоді й була найбільш розбудована. 

 

Уже в 1998-му на пустирі недалеко від знаменитої луцької «Варшавки» (у ті ж роки там розрісся ринок, який в народі так назвали) закладуть камінь під фундамент майбутньої церкви. Подія збере духовенство та парафіян. «Камінь від гроба Господнього», якщо вірити заголовкам старих газет, ляже у землю. 

«Позавчора в обласному центрі відбулося освячення місця, на якому розпочинається будівництво храму Всіх Святих Землі Волинської. Першою підвалиною цього величного Дому православної молитви став привезений із Єрусалима камінь від Гроба Господнього, який у землю під святая святих майбутнього храму заклав архієпископ Луцький і Волинський Ніфонт у присутності численного духовенства та парафіян. Разом з каменем у спеціальну бетоновану нішу було опущено і лист, який засвідчує, що Собор Всіх Святих Землі Волинської  закладено 21 липня 1998 року від Різдва Христового і 7506 від Створення Світу», – йдеться у газеті «Віче» від 23 липня 1998 р. 

За рік – вибори президента в Україні. У 1999-му вдруге вибрали Леоніда Кучму.

 

  • З історії. На місці, де з 1998-го і на багато років розгорнеться будмайданчик, у 80-ті був цивільний аеропорт. До 1984 року звідси літали «рейсові» кукурузники до райцентрів Волині. Свого часу настоятель Собору Всіх Святих Землі Волинської о. Володимир Яцишин поділився із виданням «Волинь24» унікальними світлинами з цього аеропорту. Фотографії збереглися у його домашньому архіві. 

 

 

Як не раз розповідали у Волинській єпархії УПЦ МП, архітектором собору став Василь Дузь Крятченко. Архітектор, член Волинської обласної організації Національної спілки архітекторів України, директор приватного підприємства «Прайд».

Подібного собору, стверджував свого часу його настоятель,  більше немає в Західній Україні. 

Класичного візантійського стилю. Площа - 36 x 36 метрів. Висота тільки до куполів –  22 метри.  Нижній храм – на честь святого апостола Андрія Первозванного, верхній –  Всіх Святих Землі Волинської. Зліва і справа, за задумом, –  престоли, один з яких на честь Божої Матері. Поруч, на місці тимчасового храму, де молилися парафіяни не один рік, обіцяли звести капличку Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.

Один із найбільших соборів України, займає два гектари території. Храм – на п’ять куполів. Проєкт собору, як зауважував Володимир Яцишин, розробляли за зразками соборів Київської Русі 12 століття, хоча й осучаснювали.

2004. Француз. Кострома. Молоко лося. Іпатіївський

2004-й. У червні настоятель УПЦ МП, Митрополит Київській і всія України Володимир їде в Москву. Там йому вручають чек на 10 мільйонів рублів, виділених за вказівкою Путіна на будівництво соборів у Луцьку, Тернополі, Сімферополі, церкви в Івано-Франківську та «меморіально-храмового» комплексу  в Києві. 

Трохи пошуків – і маємо сухе повідомлення відомої з часів Союзу державної російської інформагенції ИТАР-ТАСС (тепер ТАСС). 

«Москва,11 июня 2004 г. Украинская Православная Церковь получила от Внешэкономбанка символичческий чек на сумму 10 миллионов рублей. Эти средства будут перечислены на восстановление храмов на Украине, Внешэкономбанк оказывает помощь Украинской Православной Церкви по поручению Президента России Владимира Путина, передает ИТАР-ТАСС. Чек на сумму 10 миллионов рублей предстоятелю Украинской Православной Церкви Московского Патриархата Митрополиту Киевскому  и всея Украины Владимиру передал заместитель  председателя Внешэконобанка Сергей Строчак. 

Внешэкономбанк перечислил эти средства на финансирование запланированных в 2004 году работ по строительству кафедрального собора  в честь всех святых Земли Волынской в Луцке, кафедрального собора в Тернополе, собора в честь святого Александра Невского в Симферополе и мемориально-храмового комплекса в Киеве, а также храма в Ивано-Франковске. 

Митрополит Киевский и всея Украины Владимир «сердечно поблагодарил Президента России за эту акцию».  

У Луцьку про ці гроші наразі – ні слова. Принаймні медійних згадок про цей транш знайти не вдалося. Однак газети того часу яскраво передають сенс подій навколо і, власне, пояснюють сам транш. 

На осінь – президентські вибори. Агонія Леоніда Даниловича і вихід на сцену Віктора Януковича. Усе це на фоні так званого року Росії в Україні. 

 

Приїздить до Києва Путін і на одній із зустрічей заявляє Кучмі: «У той час, як ми, Леоніде Даниловичу, тільки обговорюємо питання створення єдиного економічного простору, ваш Француз уже діє в нашій Костромі». Ялта, грудень 2003-го. Цю цитату друкує газета «Віче» у новорічному випуску за 2004-й, підписуючи замітку «Всеросійський Дід Мороз і костромська Снігурочка вітають волинян». 

 

Волинські газети на той час рясніють згадками про Росію і Путіна. 

У березні вмирає митрополит Луцький і Волинський Яків (Панчук) УПЦ КП, в минулому намісник Почаївської лаври, якого ще називають «будівничим Київського патріархату». На його похоронах немає перших осіб області, є тільки заступник голови ОДА Степан Родич, нардепи Борис Загрева від УНП і Василь Червоній від «Нашої України» з Рівного.

Делегація Волинської області робить демонстративні візити у Кострому. Їде навіть голова ОДА Анатолій Француз. Згодом ще і ще. І на кожній шпальті пояснюють, що нам дуже треба ця «дружба». Навзаєм у Луцьк приїжджають росіяни на чолі з губернатором. 

Чи не найпопулярніша тоді газета  «Віче» передруковує тексти з костромського видання. У Білому домі в Луцьку підписують угоду про торговельно-економічну та всяку іншу співпрацю з Костромською областю. 

Там, у Костромі, волиняни (а їх їде чимало, серед них голова ОДА Анатолій Француз, головний лісівник Богдан Колісник, керівник спиртогорілчаного комбінату Ростислав Іванов, Луцький міський голова Антон Кривицький, голова Луцької РДА Вадим Науменко тощо) п’ють лосине молоко і моляться. Обов'язково щоразу під час цього і наступних візитів навідуються в Іпатіївський монастир. Для прикладу, інформують медіа, оглянули там виставку  «Кострома – колиска дому Романових». Француз, згадують журналісти,  «мав зацікавлену розмову з ігуменею Інокентією (в миру - Травіною), яка підтримує дружні зв'язки з Корецьким жіночим монастирем в Рівненській області», за що мала від Путіна орден Дружби. Тим самим Корецьким монастирем, де недавно СБУ провела результативний обшук. Обмін делегаціями тривав до зими. 

У дусі того часу і за велінням Кучми, в гарнізонний собор Брестської фортеці в Білорусі «волиняни (читай: Анатолій Француз) дарують» дзвони, вилиті на Нововолинському ливарному заводі. На дзвонах напис: «Захисникам Вітчизни від Президента України Леоніда Кучми». Цікаво, чи він є донині. Десь тоді ж 63 окремий волинський механізований танковий батальйон відбув в Ірак. 

Цей рік закінчився Майданом. Після нього газети стали іншими. Про долю грошей від «Внєшекономбанку» згадали аж за чотири роки.

2008. «Спасібо дєду за…» 

2008-й. Рік, коли в Луцьку дізналися про те, що гроші на будівництво собору всіх святих просять не тільки від небайдужих вірян. Досі є благодійний рахунок для цього будівництва. А під час храмового свята сюди часто запрошували віп-персон Волині, перших осіб у владі та бізнесменів і дякували їм за дотації. 

Неочікувано для всіх у 2008-му у Волинській єпархії УПЦ МП розповіли про ще один транш – гроші, які інвестував у цю споруду президент Путін. Та ясно, що не з власної кишені. Але розпорядився особисто. І саме тому особисто Путіну і вирішили дякувати тодішні духовні лідери УПЦ МП Волині. 

Сталося це після поїздки в Москву. Покійний митрополит Луцький та Волинський Ніфонт, керівник Волинської єпархії УПЦ МП зміг видати факсимільне Луцьке Євангеліє. Унікальну пам'ятку 14 ст, оригінал якої, до речі, зберігається у Москві.

«Президент Російської Федерації Володимир Путін отримав від волинських священнослужителів копію унікального Луцького Євангелія ХІV століття», – писали ЗМІ. 

І хоча священнослужителів до Путіна і близько не пустили, єпархія формулювала подію саме так. З презентацією цієї книги і їздили до Москви. І там, у стінах Російської державної бібліотеки, презентували копію Луцького Євангелія, одну книгу передали особисто в дарунок Путіну на знак вдячності за виділення коштів на будівництво Собору Всіх Святих Землі Волинської у Луцьку у 2004 році. Дві – лишили в книгозбірні.  З деталей: митрополит Ніфонт особисто дякує Путіну в листі до нього (принаймні так самі ж розповідали). 

Як і коли витрачали кошти на стіни собору, єпархія мовчить. 

2009. «А Сергієві наручників не вистачило»

2009-й. Від часу путінського траншу минуло 5 років. Московський патріарх Кирил робить тур Західною Україною. У 2010-му в Україні знову вибори президента. На той час на чолі держави уже Віктор Ющенко

У Рівне він скасовує  візит через опір патріотично налаштованої громадськості. Предстоятель РПЦ обирає Луцьк і Волинь. Тут у нього - кілька опорних пунктів, найбільше - медведчуківська обитель монастир у Зимному, де настоятелькою ігуменя Стефанія. Вона ж, стверджують ЗМІ, одна з улюблених учениць Кирила часів її навчання у Росії. У Луцьку місце зупинки глави РПЦ –той самий собор, на зведення якого виділяли гроші за вказівкою Путіна. 

Луцьк бурлить. Офіційна влада, може, й мала свої міркування на цю тему, але приймає патріарха Московського. Зустріти його на локації в місті приходить голова ОДА Микола Романюк та голова облради Анатолій Грицюк. Міський голова Богдан Шиба не йде, попри запрошення за протоколом, так би мовити. 

Усі волинські патріотичні сили пробують чинити опір. Прихильників МП і патріотів України на території біля собору і гіпермаркету розділяли міліціонери.

Опозиція пише на плакатах чітко: «Окупант». 

«Я відмовився йти туди. Мене запрошували, мені казали, що я мушу там бути за протоколом, я відповів, що приїжджає людина не протокольна, він для мене – ніхто. Я московську церкву не визнаю і тому не прийду. Вони там щось посопіли, але сказали: «Як хочеш, ми тебе туди пишемо»,– згадує нині Богдан Шиба. 

Каже, тоді заборонив тільки одній із націоналістичних структур мітинг біля самого тимчасового храму: так порадили правоохоронці: щоб не зчинилася бійка. А загалом, проти візиту дружно стали всі націоналістичні сили. Свободівці, наприклад, дружно співали «Ой у лузі червона калина».

 

Найяскравішим опір вийшов у нацальянсівців. На 9-поверхівці навпроти собору вони з даху вивісили величезний банер з портретом Кирила, на лобі в якого намалювали серп і молот. 

 

Екс-депутат Луцької міської ради Павло Данильчук, один із тих луцьких нацальянсівців, згадує, як двох із трьох молодих чоловіків на тому даху міліція прикувала наручниками до труби, а плакат забрала. От саме за банером він найбільше шкодує.

Напередодні візиту величезний плакат довжиною 8 метрів надрукували за допомогою Віктора Федосюка, власника друкарні «Ініціал» у Луцьку. Дизайн розробили нацальянсівці, оплатив і організував друк Федосюк.

Цікаво, що троє із найактивніших членів волинського молодіжного осередку «Нацальянсу» на той час уже працювали у Луцькій міській раді та були таким собі старшим крилом організації. Нинішній нардеп Ігор Гузь очолював відділ сім'ї, молоді та спорту, а Павло Данильчук та Андрій Бокоч у ньому працювали. Домовилися, що вішати плакат на будівлю піде молодь. Але молоді це зробити не вдалося. 

«Тоді старше покоління нас з молодіжної організації працювало у відділі сім'ї, молоді та спорту (Я, Гузь та Бокоч), а молодь займалася акцією більше. Там і Майя Москвич, інші дівчата та хлопці. Все патріотичне середовища Луцька і Волині було там: і «Свобода», і Народний рух, Союз українок - всі. Бо приїзд патріарха московського на Волинь - нонсенс. Ми розуміли, що до чого, попри те, що більшість людей на Волині на той час точно були прихожанами московської церкви. 

Заздалегідь приготували величезний банер. Дуже крутий, як на мене. Змакетований нами, а надрукований Федосюком. Де в патріарха на чолі замість янголів - герб СССР, серп та молот, бо він з тих часів, на нашу думку, є агентом спецслужб радянських. І написали знизу  «КГБ=ФСБ=РПЦ». Бо це структура, яка за Союзу стала фактично підрозділом спецслужб СРСР. Ну, а ФСБ - продовжувачі традицій КГБ. Віддали той банер молоді, яка мала його його розвісити на будинку навпроти. 

Приїхали вже в обідню перерву: все таки працівники органу місцевого самоврядування, хоча розуміли, що Богдан Шиба буде нормально це сприймати, бо він активно ці всі патріотичні речі підтримував. 

Уже стояв кордон міліції між прихильниками московської церкви, а зі сторони ТАМ-ТАМу - наше середовище. Ми чекали, коли молодь зробить цю акцію, але їх там помітили, бо на дахах були працівники міліції і позабирали все, що ті мали. Це якась піротехніка, щоб запалити дими, не пригадую вже конкретно. Не вийшло у них, словом. Довелося нам, старшим, рятувати ситуацію. 

Але вони молодці, зберегли банер. Ну, і на дах полізли я, Андрій Бокоч (депутат Волиньради, - авт.) та наш колега нацальянсівець Сергій Мартинюк (музикант, лідер гурту Фіолет, - авт.). Ігор Гузь спостерігав знизу, чекав на підстраховці. Бачимо: міліція. Але вони не зрозуміли спершу, що ми там робимо. Ми швиденько розгорнули цей банер і так і тримали його в руках над будинком. Його помітили одразу, внизу натовп загудів: справив враження. І поки міліція розбиралася, що, до чого і як банер зробив своє. Ми їм (міліції, - авт.) аргументували, що маємо право на такі речі і таке інше. Але згодом у їхній рації почули вказівку жорстко нас затримувати. 

 

Не так просто їм це вдалося. Бокоч тримав той плакат, ми з Сергієм бігали на даху, а міліція - за нами. Смішне було видовище. Потім не було сенсу вже бігати до безкінечності. Нас затримали. Пригадую, що наручників у них не вистачило: мені та Бокочу були, мене до якоїсь труби там на даху і прикували. А Сергієві забракло, то йому просто руки заламали. 

 

Чекали підкріплення і хотіли, мабуть, нас везти в місквідділ. Але якраз піднявся Ігор Гузь з журналісткою та активісткою нашої організації Іриною Качан. Вони побачили камеру, це спрацювало. Ігор почав телефонувати, якщо не помиляюсь, то людині в поліції, яка тоді очолювала громадську безпеку в місті. Пояснив, що акція мирна, що ми маємо право - нас відпустили. Не пригадую, щоб були потім провадження. 

Конфіскували цей банер, от за банер було найбільше шкода. Він величезний, здається, мав 8 метрів у довжину». 

Візит Кирила був не єдиною спробою протиснути в Луцьк «русскій мір». Якщо Кирил приїздив у серпні 2009-го, то ще в березні у місті відкривається цілий російський культурний центр, на відкриття навіть чекають Віктора Черномирдіна (колись глави уряду РФ і станом на 2009-й посла РФ в Україні), але в останній момент пояснюють, що йому не вийшло на Волинь приїхати. Ніхто не сумував з того приводу. 

Клопоти про «русскій мір» на Волині на себе тоді взяла Ольга Саган. Саме була помічницею голови Волинської облради Анатолія Грицюка, опікувалася всім російським на Волині, вважалася керівником цього російського культурного товариства, часто їздила до Москви, публікувала заяви про те, як в Луцьку не вистачає підручників російської мови, мало російської вчать у школах, студентам «факультету росфілології» (такий був у стінах університету в Луцьку, правда, тоді вже називався інакше) треба візити в Росію для практики. 

Колегувала Ольга Саган і зі ще з одним одіозним представником цього «міру» Вадимом Колісниченком. Нардепом, який у той час активно «пропихав» у світ тему про «волинську різню у 1943», аби вбити зайвий кілок у взаєминах із поляками. Свого часу був працівником міліції в Криму. А починав Вадим агрономом у селі Лудин Володимир-Волинського району, під кордоном з Польщею, там досі пам'ятають його дописи в радянську районку. Після 2014-го він присягнув на вірність Росії. Біографія - як з картотеки відділу кадрів ФСБ.

Російський центр відкривати прийшов і владика Ніфонт. Ольга Саган доповідала у Москві на нараді під егідою російського МИД, скільки георгіївських стрічок вони роздали у Луцьку та в райцентрах (аж так). 

Уже восени цього року в одному з інтерв’ю Ніфонт розповість, що предстоятель РПЦ, побачивши Собор Всіх Святих Землі Волинської, назвав цей довгобуд грандіозним, не давав вказівок, до якого року має завершити це будівництво. І, мовляв, скрізь світом їздив, а в такому храмі ще не молився.

«Тому запропонував:  «И когда-нибудь в этом храме будет музей церковной истории, который поведает потомкам о силе веры жителей Луцка, об их верности Церкви, об их верности Христу». Причому, коли ми кажемо про єдність Церкви, то не думайте, що це єдність із Москвою! Церква – це структура духовна, Христова структура без меж і кордонів», - казав Ніфонт «Волинській газеті» від 24 вересня 2009-го. 

Історія із Ольгою Саган мала продовження у 2022-му, влітку минулого року та отримала 3 роки умовного покарання за те, що займалася антиукраїнською діяльністю та співпрацювала з російськими спецслужбами (і не вона одна). Правоохоронці прийшли до неї уже тоді, коли в країні розгорілася кривава війна зі страшними жертвами.

Музею у нижньому храмі луцького собору нема. Але кожна цеглина цього собору могла б бути його експонатом і «розповідати» про «єдність». 

2023. Собор у риштуванні

2023-й. Кафедральний собор діє. У Луцьку фактично не відбувається переходів до ПЦУ. Якщо загалом на Волині цей процес рухається, і УПЦ МП залишають часто навіть священники, не лише громади, то в Луцьку – тиша та опір (до ПЦУ приєдналася тільки одна церква - «поліційна», фактично капличка у дворі поліційного управління Волині). Ще один з луцьких священників МП спершу гучно перейшов в ПЦУ, імітувавши каяття перед патріотично налаштованими лучанами і щиро зізнаючись, що прийняв рішення служити на користь Україні, потім так само гучно перейшов назад, а вже за трохи приймав у себе в церкві одіозного настоятеля Києво-Печерської лаври о. Павла (Петра Лебедя), який має міцні зв'язки з Волинню, бо фактично звідси родом, тут працював і служіння своє починав. Навіть був депутатом Волинської обласної ради. Цей демарш радше був схожий на спецоперацію.

...У нижньому храмі проводять служби. Служба звучить мовою, яку прихожани МП називають «церковнослов'янською», але звичка говорити до вірян російською так дається взнаки, що навіть у проповіді священики часто вживають російські слова. Це, схоже, тут нікому не ріже вухо. 

Того дня на виході з храму в підвалі старшого віку жінка жінка всіх запрошує «в Чарторийск на крєщєніє». Ще недавно дитяча церковна школа тут звалася «Ника», це досі на оголошеннях чи вивісках, хоча в новіших оголошеннях пишуть: «Ніка». Крамниця тут - все ще «лавка». 

 

Для контрасту на паркані перед собором у риштуванні хтось вивів: «Вільна Україна буде після знищення Москви». Напис не замальовують. Нема сенсу. Бо напишуть знову. 

Кирила у соборі не поминають. Тільки «господіна нашего Онуфрія». Моляться собі про «святий Боже, святий крєпкій, святий бєзсмєртний помілуй нас». Десь серед ікон у цьому підвалі мав би бути образ Казанської Божої Матері: його подарував Ніфонту предстоятель РПЦ Кирил у цих стінах чи біля них. 

Звучить проповідь. За реакцією вірян видно, що одним із улюблених «спікерів» для громади храму є о. Афанасій, один із архієреїв УПЦ МП, єпископ Камінь-Каширський та вікарій Волинської єпархії. Коли говорить він - усміхаються, тепло коментують словами: «От вміє ж» або «Отець Афанасій, як завше» (це якщо той жартує «беріть гроші, приходьте ввечері на колядки»). 

Тим часом він говорить про те, що «життя християнина - то стяжаніє духа святого». Про те, що «вінець усіх чеснот і добродєтєлей – любов». І «любов не совмєстіма з героїзмом. І щоб не втрачати соборний розум церковний, треба себе не відділяти від всіх грішників, а завжди пам'ятати, що ми одне ціле во Христі. Щоби не перетворюватись в протестантів, ще якихось там отщепєнцев безлюбовних, треба молитися, як молився преподобний Серафім, тільки в множині. “Господі Іісусє Христє синє Божий, помилуй нас грішних. Амінь». 

Тієї неділі саме поминали Серафима Саровського, російського подвижника, введеного в сан святого, одного з найшанованіших в Росії. На його честь геть недавно у Луцьку в розпал війни з Росією і відкрили ще один храм МП. 

 *  *  *

Чи є гріх в тому, що Путін будував церкву в Луцьку? Явище – масове. За кошти невідомого походження дуже швидко зводяться хати-церкви у селах, де громади прийняли рішення про перехід. Московські віряни говорять про гоніння, а в найменшому селі, де часто нема Будинку культури, скажімо, є нова церква від УПЦ МП, навіть якщо прихожан з десяток. За документами, це може бути хата священика, але часом – з куполами. 

Поки в одному недобудованому луцькому собору закривають очі на путінські інвестиції, в іншому - відспівують полеглих Героїв за панахидою, в 30-х роках укладеною вбитим совєтами композитором, керівником першого Українського Народного хору, священником, петлюрівцем і публіцистом Михайлом Тележинським.

Там з 90-х років уже далеко відійшли від «русского міру», тут – поки ні. 

 

* Фічер - стаття, цікава історія, найчастіше від третьої особи, у якій зібрані всі відомості про певну подію, явище чи людину; неформальне, інформативне дослідження теми, яке часто поєднує різні журналістські жанри. 

 

Читайте також: «По киевскому времени»: як виправдовуються у Корецькому монастирі, який підпорядковується РПЦ

 

 

 

 

 

 

 

Коментар
24/02/2024 П'ятниця
23.02.2024
19:16
КОЛОНКА Чорний квадрат 233
22.02.2024