Дев’ять століть війни з росією. Частина шоста: царя Дмитра на московський престол посадили волинські князі

Ця війна триває вже дев’ять століть. І розпочалась вона тоді, коли один з нащадків великих князів київських вщент спалив і пограбував столицю своїх предків.

Ішли віки, змінювались назви цієї держави. У різний час вона використовувала різні методи і різні імена. Моїх предків вона називала гайдамаками, малоросами, мазепинцями й петлюрівцями. Проте незмінними залишались її цілі: підпорядкувати мою землю, позбавити мій народ самоідентифікації. 

Як же виникла росія і чому ми з ними не братні народи?

У цій серії статей я спробую прослідкувати історію наших взаємовідносин. Увага! Вживаючи термін «росія», я матиму на увазі всі державні утворення, які існували протягом століть в московських землях.

Читайте також: Дев’ять століть війни з росією. Частина перша: Андрій Боголюбський

1. Цар Іван Васильович і його (псевдо?-) син

Жив майже 450 років тому московський цар Іван IV Васильович, якого в Європі називали theTerrible – чи то Жахливий, чи то Грізний. Був він дуже активним: як у війнах з сусідами, як у терорі проти власних підданих, так і з жінками. Історики до цього часу сперечаються скільки ж дружин було в царя Івана: 6 чи 7?

Проте точно відомо, що одним з його синів був Дмитро. І саме з цим спадкоємцем престолу пов’язана неймовірна історія, як волинські князі царя в москві на престол садили!

Після смерті theTerrible прийшов до влади його син Федір, проте реально керував московією брат його дружини Борис Годунов. А керувати було ох як дуже важко!

Після 25 років війни з сусідами, в тому числі і Річчю Посполитою, царство переживало дуже проблемний період. Останню перед тим війну москва програла і як правителі Речі Посполитої, так і сильні князівські українські, білоруські, литовські та польські династії, не хотіли втрачати шанс забрати собі ще більше. І такий шанс Доля їм подарувала.

На початку 17 століття у волинських землях з’явився один молодий чоловік. Побувавши в кількох містах у володіннях князів Острозьких, дібрався він до міста Брагин. Там цей юнак пішов на службу до князя Адама Вишневецького. І через деякий час відомий волинський магнат дізнався, що його новий слуга не хто інший – як уцілілий син царя Івана IV Дмитро.

Смерть останнього у 1592 році у свій час викликала багато запитань і містифікацій. А тому було зрозумілим бажання князя Вишневецького перевірити цю інформацію. Можна уявити яким же було його здивування, коли люди, які жили колись в москві, пізнали юнака як справжнього царевича!

Юнак розповідає князю Адаму Вишневецькому, що він син царя

До цього часу не відомо чи це був справжній син царя, чи це був містифікатор: а версій хто це міг бути? висунуто дуже багато. Проте могутні князі Речі Посполитої отримали чудовий козир для своїх ідей.

Читайте також: Дев’ять століть війни з росією. Частина друга: Золота Орда

2. Волинські князі, львівський староста, кохання і багатства

Адам Вишневецький був затятим авантюристом. Та ще й володів землями за Дніпром, які не раз страждали від воєн з москвою. Тому він зв’язався зі своїм братом Костянтином і, забравши Дмитра (чи Псевдо Дмитра?), поїхав до тестя князя Костянтина – воєводи і сенатора Єжи Мнішека.

В землях останнього, в місті Самбір на Львівщині, претендент на московську корону побачив доньку Єжи Марину, закохався і зробив пропозицію руки і серця. Марина, яка за словами сучасників, була дівчиною честолюбною, погодилась: хто ж відмовиться від перспектив стати царицею?
Батько її теж геть не проти – Дмитро пообіцяв йому мільйон золотих, половину Смоленської землі і Чернігово-Сіверщину без 6 міст, а його доньці в придане міста Псков і Новгород.

Дмитро робить пропозицію руки і серця Марині Мнішек

На початку 1604 року брати Вишневецькі привезли свого нового знайомого до короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ. Останній не сильно горів втягуватись в нове протистояння з москвою, та й частина магнатів була проти ідеї волинських князів, а тому вчинив як справжній політик:

- претенденту в царі дали особисту аудієнцію, де приватно (але не на державному рівні!) визнали сином царя;
- призначили щорічну фінансову підтримку в 40 000 золотих і
- дозволили набирати охочих до походу на москву в Речі Посполитій.

Особиста аудієнція Дмитра в короля Сигізмунда ІІІ

Читайте також: Дев’ять століть війни з росією. Частина третя: Московське князівство

3. Похід на москву

У вересні 1604 року у Львові зібрались усі охочі підтримати Вишневецьких, Мнішека і Дмитра в війні з кремлем: 1600 вершників від князів, 2000 запорізьких козаків і кілька сотень донських козаків. В джерелі святого Яна з Дуклі біля костелу бернардинів вони посвятили свої шаблі і рушили в похід.
Рушили вони не в найкращий час – напередодні зими, коли вести бойові дії були не зручно і важко. Проте на них чекав успіх: ряд фортець і міст в Чернігівській і сусідніх землях перейшли на сторону Дмитра. А терор, який розв’язали війська московського царя Бориса Годунова проти місцевого населення, тільки збільшило кількість прихильників Дмитра.

У травні 1605 року Годунов помер і перехід московських військ на сторону кандидата в царі від волинських князів став масовим. Дмитро в той час сидів у Путивлі і до москви не спішив. Він роздавав обіцянки новим прихильникам, приймав гостей, зустрічався з послами різних країн і приймав присяги від підданих. Аж 20 червня 1605 року Дмитро урочисто в’їхав в Кремль. Під церковний спів, бій в литаври і сурмління в труби він поплакав над могилою Івана IV, помолився в соборах і на Лобному місці, знявши хрест, “штовхнув” коротку промову, про те що він “справжній син Івана, а тому справжній цар, а у підтвердження цього цілую хрест”.

Назва – В’їзд Дмитра в кремль

Через місяць Дмитра коронували на московський престол. Патріарх Ігнатій вінчав його царем. При чому, на відміну від інших коронаційних церемоній, Дмитро зробив це тричі: спочатку в Успенському соборі вдягнув шапку Мономаха, потім – корону, подаровану імператором Рудольфом ІІ, і скіпетр з державою, а після цього в Архангельському соборі вдягнув ще одну царську регалію – шапку Казанську.

 Читайте також: Дев’ять століть війни з росією. Частина четверта: виникнення московського царства

4. москва і спроби її європеїзації 400 років тому

Новий московський цар вразив всіх: місцеві аристократи не могли звикнути, що юний правитель може гуляти не статечно і поважно, а швидко і без охорони.

У зв’язку з важкою ситуацією в країні Дмитро послабив становище селян і дозволив їм залишати свого пана, якщо той не годував їх під час голоду.

На законодавчому рівні було заборонено хабарництво.

Місто Путивль, яке підтримувало його до воцаріння, було звільнене від усіх податків на 10 років.
Дмитро відкрив кордони держави для вільного пересування по країні, готувався до війни з турками, підтримував книгодрукування, середами й суботами давав аудієнції, часто спілкувався з простими людьми і дав свободу віросповідання різним гілкам християнства.
Проявив повагу Дмитро і до свого покійного ворога – царя Борис Годунова, заборонивши хоч якось обзивати його: «ви ж самі його ставили царем, а тепер ганите».

Ось так зобразили Дмитра на малюнку 1606 року

Діяльність Дмитра викликала відповідну реакцію зі сторони частини московських аристократів. Частина бояр на чолі з Василем Шуйським вирішили організувати заколот. Проте він провалився. Але Дмитро допустив помилку: в останній момент він скасував страту Шуйського. Навіть мало того, через кілька місяців, вернув того з опали й наблизив до себе. Шуйським став одним з наближених при царю, але ідею самому зайняти престол не залишив.

5. Весілля і смерть

У травні 1606 року до Дмитра прибула його дружина Марина Мнішек.

У москву вона в’їжджала дуже пишно: у супроводі трьох саней, на неймовірно величезній кареті, які оббили червоною тканиною, сріблом і соболиним хутром. 12 білих коней були прикрашені срібними бляхами, а весь супровід Марина був вдягнутий в срібну парчу. Супроводжувало її близько 1000 людей.

3 травня вона в’їхала в кремль, 8 травня її коронувала московською царицею Марією Юріївною, а 12 травня почались масові гуляння в честь цього.

Коронація Марини Мнішек московською царицею

Довго гуляти не вдалось. Вже 17 травня все той же Шуйський організував новий заколот проти царя. Цього разу успішний. Цар впав з висоти понад 30 метрів, зламав ногу і розтрощив ребра. Заколотники його схопили, деякий час били, а потім застрелили. Після цього над тілом Дмитра московити знущались кілька днів, доки не спалили, змішали попіл з порохом, і вистрелили в сторону Речі Посполитої.

Так закінчилось коротке, але яскраве, життя цього московського царя.

Відразу після смерті Дмитра в московії вдарили сильні морози, які знищили траву на полях і вже посіяне зерно. Московити шептались, що це “мертвий ходить”.

Марина Мнішек вижила в катавасії тих днів і кілька років прожила в Ярославлі. Доки не стала учасницею ще одного проєкту з повернення на московський престол.

Князі Вишневецькі теж вижили. Як і Мнішек, провели кілька років в полоні, потім вернулись у Річ Посполиту. Щоб знову зібрати війська і воювати з кремлем.

Але це вже – наступна історія.

Читайте також:  Дев’ять століть війни з росією. Частина п’ята: «собіранія руських Земель», або як наші предки воювали з московським царством