Про що свідчить німецький окупаційний паспорт любешівця. БЛОГ

06 Квітня 2019, 15:00

1475 Джерело: Facebook

Про що свідчить німецький окупаційний паспорт

Рідкісним експонатом поповнився музей минулого та сучасного в Любешеві.

Сім’я Сергія та Наталії Горщар передала в музей «аусвайс» Гаврила Гарбара, сина Василя й Олександри, народженого 1914 року, уродженця Любешева, виданий районною управою в Любешеві.

У графі «віросповідання» вписано «православний», національність – українець, «звання» – селянин. Українською мовою «аусвайс» названий «тимчасовий пашпорт», виданий 05.11.1914 року. Підпис голови управи, як і написи на печатках, якими завірені фото і пашпорт, на жаль, не розбірливі.

Наголосивши на тому, що червоний окупант змінив український «пашпорт», на свій, російський «паспорт», вивівши з нього своїми яничарами вже в роки незалежності графу «національність», аби ми не знади скільки нас, українців скажу і таке: записи в паспорті зроблені двома мовами – українською та німецькою.

Окупант є окупант, але... Німецький, фашистський, окупант, разом із українською владою навіть у роки війни паспортизував селян, давав їм можливість жити, пересуватися. Союзник фашистів у 1939 році, московський червоний окупант, забравши в селян землю, худобу, майно, запакувавши ними всі тюрми, запроторивши кращих господарів у Сибір, загнавши решту селян у колгоспне гетто, паспортів їм не давав аж до 1968 року. Тобто селяни були безправними, безвиїзними кріпаками в країні «робітників і селян».

На породистих, «чистокровних», племінних жеребців, бугаїв, кнурів і, даруйте, псів були паспорти. Досить солідними, з родоводами кількох поколінь, а колгоспники, навіть ті, що по 5-6 років відслужили в «доблесній» Червоній армії, фронтовики, були безпаспортними, тобто кріпаками-рабами. Я один з таких. А нині дехто з тих, що втік з отого «раю», протирав штани в парткабінетах, або і його нащадки прославляють «світле» минуле, вводять вже не одне покоління в оману.

Фашистські окупанти дозволили тодішній українській владі вписувати в пашпорти національність, віросповідання, звання і... печатки з тризубом. Комуністи все це заборонили, а за тризуб – шибениця, розстріл, у кращому випадку, Колима, Воркута. Заперечте московські лакузи.

За віросповідання – теж саме. Відмовлявся вірянин брати зброю в руки – розстріл на місці. Після війни – тюрма. Чи ж не правду казали окремі відчайдухи, що краще б ми були під німецькою окупацією, то не було б і голодоморів, сибірів, колгоспного безпаспортного рабства: всіх інших «принад» московсько-комуністичного безбожного режиму, звірства, не перевершеного своєю жорстокістю за всю історію людства.

А за Гаврила Гарбара, на жаль, більше нічого сказати не можу. Звертався до кількох нинішніх старожилів Любешева поважного віку, але вони про нього нічого сказати не змогли. Адже в роки війни вони були дітлахами. Знаю лише, що Гарбари жили в Любешеві, у В’язівному. Мабуть, звідти і коріння Гаврила.

Можливо, у нинішніх Гарбарів залишились у пам’яті розповіді про свого родича і ми дізнаємося щось про нього. На моє переконання, він був людиною якоїсь справи, посади. Адже простим селянам пашпорти були не до снаги. Тож, упевнений, що ним міг цікавитись і НКВД, вирішити його долю вже після «визволення». А Сергій Горщар, власник подарованого музею паспорта, каже, що, швидше всього, Гаврило» був добрим знайомим або другом-приятелем його дідуся.

Читайте також: Білоруські переселенці прижилися в Люб’язі