Під мохом історії: фамільні склепи і каплиця коханки короля Польщі

Історію Волині можна вивчати за епітафіями на її численних кладовищах. Один із таких цвинтарів – у центрі селища Олика, яке не одне століття поспіль було резиденцією князів Радзивіллів. Заніміли олицькі епітафії. Спокій минулого береже мурована брама. За нею – могили, деяким з яких кілька століть віку, і велична каплиця-руїна, стіни якої ще бережуть натяки на колишню розкіш.

Кладовище для оличан-католиків Радзивілли започаткували ще у XVI столітті. Як розповідає місцевий краєзнавець Анатолій Гура, цвинтар постав тут майже в ту пору, коли почали будувати замок. Власне, тоді ж і відбувалося окатоличення місцевого населення Волині, – пише Opinion.

«Зустрічає» цвинтар величною брамою. Були в ній і масивні ковані ворота. Тепер же – тільки шматки металу виглядають зі старої цегляної кладки.

Чимала територія колись дбайливо була огороджена парканом, який нині уже теж «щербатий», бо, видно, згодилася комусь цегла на більш буденні справи, аніж берегти спокій померлих. Мур і браму звели за велінням 12-го ордината Олики князя Фердинанда Радзивілла ще у 70-х роках XIX століття, коли той вирішив навести на цвинтарі лад.

За парканом «втрималося» зо два десятки поховань. Точніше, те, що від них зосталося. Десь –шматки надмогильних плит, на яких польською мовою виведені імена похованих і дати (переважно середина XIX –початок ХХ століття). Під плитами – рештки склепів. Деякі з них і геть поросли травою, а деякі дірками «дивляться» з потойбіччя на білий світ.

Поміж похованнями рясно стелиться барвінок, нагадуючи перехожим, які час від часу крокують стежкою через кладовище, що тут – територія мертвих. Хоча окремим живим – то не проблема, судячи з того сміття, яке позабивалося у закутки зруйнованих склепів.

Окрасою цвинтаря є так звана каплиця Нововейських. Сьогодні – руїна. Зведена у суворому романо-германському стилі, споруда дещо відрізняється від місцевих олицьких костелів за архітектурою. Звести її тут у знак невимовної туги за коханою княжною Нововейською після її несподіваної смерті у молодому віці розпорядився останній король Польщі Станіслав ІІ Август Понятовський. Одразу за каплицею ще донедавна можна було побачити могилу княжни Нововейської, яка підкорила серце відомого ловеласа і конкурувала за симпатію короля з самою Катериною ІІ.

Родина Нововейських мала маєток у невеличкому селі Чемерин, що одразу за Оликою. Оскільки вони вважали себе гоноровою шляхтою, то їм, образно кажучи, не личило ховати своїх померлих на православних кладовищах. Відтак княжна знайшла спочинок на цвинтарі в Олиці. Припускають, що вона могла померти від хвороби.

«Вони не були багатіями, не мали впливу при польському дворі. Ледве знайшов їх у польському гербовнику. Просто, видно, гарна була дівчина, от і впала в око Станіславу Августу, який перш ніж стати королем, був коханцем Катерини ІІ. Нововейська справді була коханкою Станіслава Августа Понятовського», – згадує Анатолій Гура.

Відома історія про те, як Катерина ІІ, щоб забезпечити підтримку Станіславу Августу Понятовському на виборах у 1764 році, прислала в Польщу свої війська. Ці російські війська тоді зайшли і в Олику й дуже пограбували замок, позаяк Станіслав Радзивілл тоді вважався ворогом вітчизни за спробу відновити незалежність Великого Князівства Литовського.

Після приходу на Волинь радянської влади католиків у селищі лишилося небагато, більшість виїхали. Анатолій Гура зауважує, що має підстави припускати про зв’язок між Нововейськими з Чемерина та родиною відомого польського композитора Фелікса Нововейського, який жив і творив наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, був майстром органної музики.

Поховання на цвинтарі здійснювали фактично до 1944 року. А потім місцевий люд «господарював» на кладовищі по-своєму. За принципом: що погано лежить –  вдома згодиться. Як би цинічно це не звучало.

Ще одна цікава деталь: є версія, що в одному зі склепів на занедбаному польському цвинтарі досі лежать кістки тих Радзивіллів, що були поховані в крипті олицького костелу. Адже є відомості, що у 40-50-х роках минулого століття майже всі кістки звідти вимели й поховали в склепі. У криптах лишалася тільки частина останків.

Сам же Понятовський помер у Санкт-Петербурзі. У 1938 році Сталін передав його прах Польщі. Певний час останки зберігалися в костелі селища Волчин. Родове помістя Понятовського у Волчині –за 35 км від Бреста. Відповідно, не так і далеко від Волині, яка межує з Брестською областю Республіки Білорусь.

Однак, після початку Другої світової, коли ці території відійшли до Білорусі, костел вилучили з пам’яток державного значення і поховання розграбували. Лише за часів Горбачова історикам вдалося добитися, аби фрагменти одягу і взуття короля (а це все, що знайшли у могилі) перевезли до Варшави. Тому доля праху Станіслава Августа Понятовського – майже така ж або ще гірша, ніж доля праху його коханої жінки з олицького краю.

У радянські роки цвинтар остаточно занепав. Каплиця лишилася без покрівлі. Небайдужі краяни навіть робили спроби привернути увагу до долі цвинтаря на державному рівні.

«Я сюди привозив двох польських консулів – Войцеха Галонзку і Томаша Яніка. Як тільки став головою Ківерцівської райдержадміністрації, вирішив, що буду піднімати питання збереження цвинтаря. То був десь 2006-й: пригадую, прийшов на першу зустріч до Генкосула Республіки Польща в Луцьку Войцеха Галонзки, а він мені фото цих могил, на яких пасуться кози, показує…» – згадує уродженець Олики, у минулому – голова місцевої райдержадміністрації Леонтій Кричкевич, який пам’ятає цвинтар ще з часів свого дитинства.

Однак поляки дивилися і мовчали. У столиці – не реагували. Єдине, що лишалося оличанам – час від часу прибирати цю територію від сміття. Аби не соромно туристам в очі дивитися…

***

Олика багата пам’ятками. Доля замку Радзивіллів склалася в кращих радянських традиціях. Тут тривалий час була божевільня. Однак якщо над майбутнім колишньої резиденції нині активно міркують у владних кабінетах, якщо костел Святої Трійці, у криптах якого спочивають останки Радзивіллів, взялися реанімовувати поляки, то на стародавньому католицькому цвинтарі – мертва тиша, руїни, барвінок і… кури.

Олена ЛІВІЦЬКА

Фото Павла БЕРЕЗЮКА