Будинок, просякнутий єврейською кров'ю, репресовані українські родини: що приховує в собі міжвоєнна Камінь-Каширщина

21 Травня 2019, 10:00
На подвір'ї урядової колонії 2753
На подвір'ї урядової колонії

В 1921 році згідно Ризького мирного договору західноукраїнські землі, в тому числі й Камінь-Каширщина, відійшли до Польщі. З1923 року Камінь-Коширський став центром однойменного повіту.

У міжвоєнній Польщі була зареєстрована велика мережа парамілітарних (напіввійськових) організацій таких, як: Союз стрільців, Союз осадників, Союз жінок військових, Союз резервістів та інші.

Такі ж організації діяли на Камінь-Коширщині.

У 1924 р. був прийнятий закону «Про загальний обов’язок фізичного виховання та військової підготовки», котрий спонукав до створення Союзу стрільців. У Союз стрільців приймали юнаків від 16 років. Основним завданням Союзу стрільців було фізичне виховання молоді на основі військової підготовки. Саме тому організатори Союзу активно створювали спортивні, гімнастичні, легкоатлетичні гуртки, проводили різноманітні змагання і, зрозуміло, – багато часу присвячували стрілецькій справі. Аби досягти успіхів, було розгорнуте активне будівництво стадіонів з обов’язковим майданчиком для навчальної стрільби.

Такий стадіон із тиром з’явився на той час і в Камені-Коширському. Окрім спортивних змагань, тренувань та занять стрільбою, на стадіоні проводили огляди, марші, посвяти, відзначали свято прапора.

Афіша товариського матчу з футболу між клубом спотривним родини урядовців  і команди Стрільців. 1 липня 1939 р. Афіша видрукувана в друкарні Чарпак і Лапата.
Афіша товариського матчу з футболу між клубом спотривним родини урядовців і команди Стрільців. 1 липня 1939 р. Афіша видрукувана в друкарні Чарпак і Лапата.

Змагання на міському стадіоні
Змагання на міському стадіоні

На міському стадіоні в місті. 20-і рр. ХХст.
На міському стадіоні в місті. 20-і рр. ХХст.

На міському стадіоні
На міському стадіоні

Спортивні змагання на міському стадіоні в Камені - Каширсьокму. Фото 30 - х років ХХ ст.
Спортивні змагання на міському стадіоні в Камені - Каширсьокму. Фото 30 - х років ХХ ст.

Святкування Дня Конституції. 3 травня 1932 р., м. Камінь-Коширський
Святкування Дня Конституції. 3 травня 1932 р., м. Камінь-Коширський

 

Опріч, стрілецькі клуби займались потужною культурно-освітньою і просвітницькою роботою. Вони зорганізовували літні та зимові табори, краєзнавчі екскурсії, займалися в інтелектуальних, дозвіллєвих секціях,  випускали власний часопис, ставили театральні вистави, спектаклі, вчились кравецької справи, набували знань з радіоелектроніки та фотографії  тощо.

Союз стрільців у Камені-Коширському. 2-30-і роки ХХ ст.
Союз стрільців у Камені-Коширському. 2-30-і роки ХХ ст.

Союз стрільців крокує на святі в місті. 1932 р., м. Камінь-Коширський
Союз стрільців крокує на святі в місті. 1932 р., м. Камінь-Коширський

Стрільці в Камені-Коширському. 30-і рр. ХХ ст. (1)
Стрільці в Камені-Коширському. 30-і рр. ХХ ст. (1)

Чисельними і доволі дієвими організаціями військових у відставці були Союзи осадників. Аби  посилити економічний та політичний вплив на західній Україні та віддячити військовикам, котрі відзначились у польсько-українській та польсько-радянській війнах, польський уряд надавав їм у безоплатне користування великі наділи землі (до 45 га) на західноукраїнських землях, що відійшли до Польщі.

Осадники докладалися до будівництва Народних домів для того, аби вони мали змогу проводити дозвілля, зустрічі, різні виставки. А ще в них розміщувались бібліотеки, магазини, кооперативи тощо. Будували Народні доми за рахунок членських внесків, а також  залучали банківські позички добре відомої в Польщі ( й до сьогоднішніх днів) каси Стефчика.

Будівництво Народного дому  у Камені - Каширському.1938 р.
Будівництво Народного дому у Камені - Каширському.1938 р.

Новорічний бал в Камінь-Коширському народному домі. Кінець 30-х років ХХ ст.
Новорічний бал в Камінь-Коширському народному домі. Кінець 30-х років ХХ ст.

 

Таким способом був побудований Народний дім у центрі Каменя-Коширського. Розпочиналося зведення будівлі в  травні 1937 року, але перед тим ще деякий час тривали підготовчі роботи на місці будівництва. Наприкінці 1938 року відбулося урочисте відкриття Народного будинку, а вже невдовзі в ньому святкували новорічно-різдвяні свята.

На початку другої світової війни німецькі літаки бомбили місто; снаряди попали в кут будинку і зруйнували частину стіни.

До речі, ззовні будинок штукатурили вже в післявоєнний час. Майстри помітили, що на стінах постійно проявляються руді плями; вони збивали штукатурку і покривали іншим розчином, але ситуація повторювалась знову й знову.  Згодом з`ясувалося, що причиною рудих плям є пісок для штукатурки, привезений із єврейського кладовища, де були розстріляні каміньські євреї і пісок був просякнутий людською кров`ю...

Варто сказати, що осадники впроваджували нові форми господарювання, зокрема: розводили коней і готували їх для війська, займалися свинарством, кролівництвом, птахівництвом, організовували так звані «шкілки» – тобто розсадники різних рослин, кущів  і дерев.

Одна з таких сеймикових шкілок знаходилася в Дубецьку; її площа сягала 10 га. Тут вирощували саджанці яблунь, вишень, черешень, абрикосів, аличі, горобини, шовковиці, ясена, бузку, полуниці. Великий лан, засаджений полуницею, був справжньою принадою для місцевих дітлахів, бо тоді трускавка була трішки дивиною для місцевих, які ласували лише дрібною, хоч теж смачною і корисною, – лісовою суницею.  Територія розсадника була обгороджена дротом. Розпорядник  шкілки Березнюк Степан збирав вечорами молодь  і навчав, як і коли треба сіяти і садити рослини та як доглядати за ними.

Дубецьк. Шкілка сеймикова. Будинок розпорядника Березюка Степана. Перед будинком - лан полуниці. Фото 30 - х років ХХ ст.
Дубецьк. Шкілка сеймикова. Будинок розпорядника Березюка Степана. Перед будинком - лан полуниці. Фото 30 - х років ХХ ст.

Дубецьк знаходився за 5 км від центру міста в сторону Клітицька та був однією з тих осад, де разом з українськими родинами проживали колишні польські військові, котрі отримали тут землю. То були родини Беднарських, Пуделко, Конюшевських, Подвисоцьких, Дудеків, інші.

Осадники, як правило, проводили свої зібрання у Народних домах, але в тих  місцях, де таких не було, – їх роль перебирали на себе приватні помешкання.

Пригадується, як розповідав колись про дубецьких осадників уродженець Дубецька Панас Мартинович Соловей, 1936 р.н.  Хуторяни організовували дозвілля в оселі одного з них – Міхала: тут  спілкувались, слухали  патефон, танцювали, вирішували якісь поточні проблеми спільного життя. Міхал був хорошим чинбарем, гарбував шкіри для кінської упряжі. Згадував Панас Мартинович і про песика породи пудель, що мав білосніжну шерсть, був доброзичливий до гостей, а коли звучав патефон – вистрибував на стілець і ніби пританцьовував під музику. То була цікава забава для присутніх...

У 1939 році дубецькі осадники і ряд українських родин були репресовані радянською владою і вивезені в Сибір.

Варто зауважити, що місцеве населення не завжди лояльно відносилось до осадників, вважаючи, що польська влада несправедливо відбирає в них кращі землі і віддає чужинцям.

Доволі впливовою  організацією був Союз резервістів. Основною метою Союзу була співпраця з урядовими організаціями, спрямована на оборону Польщі. Окрім того, вони здійснювали посилене фізичне виховання членів Союзу, виховували  патріотизм, почуття  обов’язку та відповідальності за суспільну роботу та брали участь у підготовці до війська. Члени Союзу резервістів і їх родини мали знижки у наданні лікарської допомоги. 

Повітова команда Союзу резервістів у Камені-Коширськім мала своєрідні «філії» – так звані Кола з плацувками (польські осередки самооборони, застави) – у селах Пнівне, Сошичне, Великій Глуші, Хотешові, Великому Обзирі та в Любешові.

У 1936 році, наприклад, комендантом Кола у Пнівному був Станкевич Юзеф, у Сошичному – Міхалковський Едвард, Великій Глуші – Змігодський, Хотешові – Бєнє  Ян, Любешеві – Щепанський Ян, у Камені-Коширському – Пашнік Юліан.

До пнівненського  Кола входили осередки самооборони в Нових Червищах, Тоболах, Седлищах і власне в Пнівному; до любешівського Кола – в Бихові, Хоцуні, Люб`язі, Деревку і в Любешові, до камінь-коширського Кола – в місті, Раків-Лісі, Полицях, Ольблі, хотешівське Коло охоплювало Хотешів, Мостище, Щедрогорще, Черче, Борки, Видричі, Річицю, Мельники Річицькі, Коло в Сошичному мало в підпорядкуванні плацувки у своєму селі, Нуйні, Майдані, Карасині та Карпилівці, до Великообзирського Кола належали плацувки у Великому Обзирі, Яйні, Верхах, Боровне, Стобихві, а до Великоглушанського відносилась Велика й Мала Глуша, Невір і Щетинь. Таким чином, плацувками був охоплений увесь повіт.

Повітова команда Союзу складала щоквартальні плани роботи, систематично проводила курси військового вишколення та інструкторів, приймала звіти про діяльність тощо.

Дізнатися більше про діяльність організацій та установ у міжвоєнному Камені-Коширському можна безпосередньо у районному музеї.

Наталія ПАСЬ,

директор Камінь-Каширського краєзнавчого музею

Передрук заборонено.

Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром