Нью-йоркський бізнесмен-єврей показав Любомль усьому світові

27 січня відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Саме в цей день у 1945 році Радянська армія звільнила в’язнів найбільшого нацистського табору смерті − Освенцім, розташованого в 70 км від Кракова.

В Україні вперше вшанували пам’ять жертв Голокосту в 2012-му.

Ці об’єднання на Волині з’явилися до ХV ст., а вже у 1370 році перша така община вже існувала в Любомлі. У 1510-му євреї в місті спорудили синагогу – одну із найстаріших мурованих культових споруд на території теперішньої України.

Місто розбудовувалося, єврейський квартал був настільки густо заселений, що там неодноразово виникали великі пожежі. У 1939 році у Любомлі мешкало 7800 жителів, із них − 4600 євреїв.

Із приходом Червоної Армії у місті була організована неповна середня єврейська школа, яку через рік реорганізували в середню.

Любомль був переповнене біженцями − євреями з Польщі. У перші дні війни від артилерійського обстрілу згорів весь їхній квартал. Фашисти створили в місті три гетто, куди зігнали всіх євреїв. Їх змушували працювати протягом року на лісорозробках, на ремонті доріг. Кожен носив на спині жовту зірку.

Окупанти неодноразово обкладали в'язнів гетто контрибуцією, примушуючи їх здати все золото і срібло. Хто порушував німецькі порядки, вбивали на місці. Також їх вивозили невеликими партіями і розстрілювали за єврейським кладовищем, яке і зараз знаходиться у західній частині Любомля.

Місцеві жителі, як могли, допомагали нещасним: передавали їжу, переховували у селах і лісах. Вони врятували життя кільком сотням людей. У жовтні 1942 року всіх євреїв, які були в гетто, за короткий час вивели великими колонами і розстріляли в кар’єрах цегельного заводу на північній околиці міста. Тоді було знищено до 5 тисяч осіб.

У 1928 році в Любомлі у єврейській сім’ї народився хлопчик, якого нарекли Ароном, йому судилося вижити завдяки смерті батька (!?). Той помер ще зовсім молодим, у 1934-му.

У матері хлопчика були брати у США, й одразу вона подала документи на візу, яку отримали лише через чотири роки. Тоді вони й гадки не мали, що рішення про переїзд стане для них доленосним.

Арон Зігельман проживає у Нью-Йорку. Його знають як відомого бізнесмена, заможного підприємця, який перетворив більше як 100 житлових будинків у кооперативи, починаючи з 1970-х років.

Він приїжджав на Любомльщину не один раз. У 1991-му пан Зігельман прибув вперше. Його метою було побачити будинок, в якому виріс, маленький ресторан, яким володіла його мати після батькової смерті.

Арон Зігельман все життя добре пам’ятає, що після захоплення Любомля на початку 40-х років, із 5 тисяч євреїв залишилося живими лише 51. Тому він збирав інформацію про своє рідне місто тих часів.

Зігельман хотів вшанувати сестер та інших жителів єврейського містечка. Він зібрав дані, які міг знайти – фотографії, сотні артефактів, відеоінтерв’ю, які взяв у людей, що вижили, та у місцевих жителів. Більше ста сімей передали дані, які надходили з Канади, Південної Америки, Сполучених Штатів та України.

У 1995 році бізнесмен приїхав вдруге із знімальною кіногрупою. Він вирішив на прикладі Любомля показати світові життя єврейської міської общини. Цей проект обійшовся в понад мільйон доларів. Режисером фільму про наше місто став той, хто робив підводні зйомки у команді Кусто, – Тім Косран. Він за три дні роботи заробив 100 тисяч доларів.

Документальний фільм отримав назву «Любомль: моє серце пам’ятає». В ньому досліджується життя євреїв у міжвоєнний період 20-30-х років минулого століття. Прем’єра фільму відбулася 29 квітня 2003 року. У ньому спогадами діляться колишні євреї-любомльчани.

Преса США широко висвітлювала цей проект.

Арон Зігельман також організував виставку «Згадуючи Любомль». Вона нараховує 1500 фотографій та 300 експонатів (усе належало мешканцям міста). А ще – багато архівних документів, газетних публікацій, предметів побуту, особистих речей.

Ця виставка побувала у Сенаті США, у галереї на площі 2000 кв. м. Окрім того, її побачили півсотні міст США, в Єрусалимі, Канаді, Лондоні та Варшаві. Побувала вона й у Вашингтоні – у бібліотеці американського конгресу.

«Ми навіть і не думали, що вдасться відшукати стільки інформації. Зустріли молодого чоловіка – не єврея, який збирав історичні факти, що стосувалася Любомля. Звичайно, це означало, що в нього були дані і про євреїв. Зокрема і карти, на яких зображено всіх домовласників. Це неймовірно. Я дізнався, що мій батько брав участь у єврейському аматорському театрі у Любомлі», − ділився враженнями Арон Зігельман.

Цим молодим чоловіком, який збирав історичні факти, що стосувалися Любомля, був директор Любомльського краєзнавчого музею Олександр Остапюк.

Арон Зігельман також видав книгу про єврейську общину «Любомль: меморіальна книга знищеного міста». Бізнесмен особисто подарував її місцевому краєзнавцю Миколі Дзею.

Проживши у Любомлі лише 10 років, не забути свою Батьківщину і так багато зробити для збереження пам’яті про її мешканців тих часів. Сам Арон справедливо зауважив, що в світі про Любомль знають краще, як в Україні.

Ірина МАЇЛО