Сітка за сіткою: як волонтери з Нововолинська маскують воїнів-захисників

Повномасштабне вторгнення російського агресора в Україну нікого не залишило байдужим. Допомагати фронту почали практично всі: і діти, і старше покоління, і здорові, і люди з проблемами зі здоров’ям. Нововолинська громада також не стоїть осторонь кривавих подій. Люди згуртувалися для плетіння маскувальних сіток, збору коштів, смаколиків, одягу, речей першої необхідності.

Одними з найактивніших місцевих волонтерок стали три жінки: Наталія Лізарук-Волохата, Анна Цивінська та Ірина Власюк. Де беруть сили, щоб невпинно волонтерити, підтримувати інших та опікуватися багатьма долями, дізнавалась журналістка видання Район.Життя.

«Син не раз телефонував, просив вибачення і прощався»

Пані Наталія – матір двох військових. Допомагати фронту стала у 2014 році, коли один з синів отримав повістку про мобілізацію.

До війни працювала в лікарні та у сфері торгівлі. Через проблеми зі здоров’ям отримала інвалідність.

«Точкою відліку в моєму житті стала трагедії під Волновахою на Донеччині, 22 травня 2014 року. Через ворожий напад загинули 17 військовослужбовців 51-ї окремої механізованої бригади, де служив син. Хоч він тоді перебував  в іншому місці, загинуло 18 хлопців. Тоді зрозуміла, що чужих дітей не буває і почала все робити для того, щоб якось полегшити службу захисників», – розповідає жінка.

Після тих подій, психологічний стан вцілілих, був вкрай напруженим. Їх відправили на ротацію до Миколаєва на полігон «Широкий лан». 

Читайте також: На захисті країни: волинські волонтери та волонтерки – про допомогу фронту

Щоб зберегти бойовий дух та відстояти права рідних, матері та дружини з усієї України також приїхали туди. Для підтримки військових стояли і на Майдані Незалежності в Києві. Вимагали зустрічі з діючим президентом. Побачитися з ним так і не вийшло. Робили все для того, щоб захисників не розкидували по інших бригадах.

Хоч 1 грудня 2014 року 51 бригаду розформували, та за місцем її дислокації таки створили нову – 14 окрему механізовану, яка активно бореться за звільнення України і до тепер.

Читайте також: «Робимо те, що можемо», - очільниця громадської організації для людей з інвалідністю Валентина Мінковська

«Син продовжував воювати на Сході. Не раз телефонував, просив вибачення і прощався. Бував з ротою у вкрай важких ситуаціях. Я ж продовжувала гуртувати навколо себе дружин і матерів військових, розуміла, що мушу допомагати всім, кому зможу», – наголошує волонтерка.

Допомагає військовим з цілої України

Після спільних поїздок продовжили тісно спілкуватися з матерями та дружинами військових. З ними ж пані Наталія почала їздити до місця постійної дислокації бригади сина, міста Володимира, а також в Луцьк до облдержадміністрації. Зверталися до чиновників з усіма актуальними питаннями. Жінок попросили не створювати великого скупчення. Тоді вони самоорганізувалися і вже їздили невеликими групами. Так Наталія Лізарук-Волохата очолила активісток і стала головою неформальної спілки матерів Нововолинської громади.

«Ми  хотіли зареєструвати нашу організацію, адже знали, що подібні спільноти є в інших містах. Та мер не дав згоди на той час. Зараз через воєнний стан це зробити не можливо. Якщо чесно, це і недуже важливо для мене. Ні на які виплати не претендую. Та за допомогою до мене зверталися і надалі. Все ж подяку від чинного мера, як голові комітету матерів військовослужбовців Нововолинська, маю», – наголошує активістка.

Читайте також: Громада спокійного сну: волонтери з Нововолинська роблять ліжка і шиють подушки для ЗСУ і переселенців

«Допомагати захисникам доводиться і юридично. Хоч не маю освіти в цьому напрямку, та на поміч приходять небайдужі люди та інтуїція. Дуже вдячна, що в усіх питаннях допомагає знайомий адвокат з Нововолинська. Маю досвід у допомозі  справи з перетином кордону військовослужбовців, коли хлопці самовільно залишали військову частину. 

Ми «відвоювали» дуже багато хлопців. Такі ситуації відбувалися через страх за власне життя чи незнання законів. Хтось просто «тікав» з армії через трагічні події. Ці справи зазвичай закінчувалися добре для військових», – наголошує волонтерка.

З 2014 року жінка допомагає захисникам, захисницям і їх рідним не лише з Нововолинська, а цілої України. Приблизно це 300 осіб з Сумської, Хмельницької, Закарпатської області. 

Крім допомоги діючим військовим, жінка взяла на себе зобов’язання зустрічати тіла полеглих на фронті Героїв та Героїнь, яких привозять на поховання у Нововолинськ.

«При в’їзді в місто організовую живий коридор, де кортежем зустрічаємо захисників та захисниць, проводимо до місця, де має стояти труна. Також допомагаю з організацією поховання. Часто чую від знайомих, що люблять мене та ненавидять мої пости в соцмережах, де сповіщаю про трагічні події», – наголошує жінка.

З 2014 року у Нововолинську загинуло близько 50 військовослужбовців.

Читайте також: Найкращий подарунок – це перемога. Як волинські волонтери та волонтерки підтримують фронт і переселенців

З початку повномасштабного вторгнення сплели близько тисячі сіток

«У лютому з іншими чотирма жінками звернулась до міської влади. Нам виділили приміщення для волонтерства в Нововолинському центрі дитячої та юнацької творчості. Почали збирати тканину, старий одяг, кошти та помічників. Активну роботу продовжуємо і до тепер, правда координуємо роботу вже втрьох. Замовлень від військових та їх рідних дуже багато. На жаль, не вистачає рук для плетіння. Активність людей знижується з кожним днем. Та в нашому доробку є приблизно тисяча сіток», – наголошує пані Наталія.

З основою трохи допомагала міська влада, та цього недостатньо, замовлень багато. Жінки постійно нагадують про це в соцмережах, просять допомоги. Долучаються місцеві мешканці, основу сітки передають земляки з Польщі. Знайомі рибалки замовляли нитки, самі в’язали її гачком. Волонтерки також для цього закуповують городню сітку. 

«Плетуть різні люди. Зараз у нас є близько 25 волонтерів. Їх називаємо павучками, вони постійно з нами, нових вже приходить менше. Працюють як місцеві мешканці, так і  переселенці. За день виготовляють одну-дві сітки. Є жінка з Херсонщини, син воює, спочатку навіть не зізнавалась, але з часом плели сітку і для його бригади», – додає активістка.

Ще виготовляють кікімори: степові жовті або лісові. Їх плести важче. У команді є дівчата, які виготовляють їх окремо. Використовують спеціальні нитки для в’язання. В їх доробку з лютого – приблизно 100 штук.

Перші маскувальні сітки нагадували килими та намети

Анна Цивінська та Ірина Власюк – колеги, колишні педагогині Пліч-о-пліч з лютого невпинно волонтерять, допомагають військовослужбовцям, гуртують навколо себе сотні небайдужих людей.

«Моє волонтерство почалося вночі з 24 на 25 лютого, коли керівництво муніципальної варти Нововолинська попросило вийти на нічний блокпост міста, зустрічати велику кількість переселенців з Київщини. Всю ніч простояла там, а вже 26 лютого почала плести маскувальні сітки, що й продовжую робити до нині», – розповідає пані Ірина.

Жінка – колишня спортсменка і має  проблеми з суглобами, їй важко ходити. Та її мотивація і стимул до життя – це подяка військовослужбовців. 

Читайте також: Солідарність жінок під час війни: історії українок в Італії

«Спочатку плели як могли. Наші сітки нагадували, то килими, то намети. Жартувала, що вони точно зігріють і вбережуть від ворожих уламків, адже плетіння було дуже густим. Розуміли, що робимо щось не так. Крім наших волонтерів за порадою зверталися до колег з Рівного та Луцька. Зараз наша праця просто досконала», – продовжує жінка.

Сітками, які плетуть волонтери, «накрили» полігон у Володимирі, вони є на Яворівському полігоні та на кордоні з Білоруссю. Возять їх також на схід. 

Найстаршим волонтерам близько 80 років

Основний склад людей, які плетуть на постійній основі – чоловіки. Їм – «під» 60 років. Кажуть, що не можуть йти воювати, тому допомагають, хоча б так.

«Є жінки, які залишають малих дітей на родичів і приходять допомагати. Були мами з шестирічними дітками, які також долучалися до плетіння. Звісно, це не зовсім повноцінна робота, але все одно допомагали як могли.  Є у нас  три жінки яким по 80 років», – продовжує пані Ірина.

Сало зі спеціями – найкращий смаколик для військовослужбовців

Крім плетіння сіток у волонтерському центрі жінки також займаються збором передач для військових, приготуванням смаколиків, збирають теплий одяг та кошти на нагальні потреби.

«Іноді працюю на ринку, допомагаю брату-підприємцю. Там збираю сало для захисників, засолюю його, перекручую зі спеціями, розкладаю в банки. Приносить хто скільки може: хто пів кілограма, хто два. Хоч цей процес клопіткий і займає весь день, та смаколик дуже люблять. Нещодавно зібрала 18 банок по 600 грамів. Трохи купуємо за зібрані кошти. Фінансово зараз важко всім, та якось викручуємось», – продовжує жінка.

Крім звичної волонтерської роботи в обов’язки жінок входить залучення місцевих медіа, адже постійно звітують про зроблене, нескінченний пошук помічників та меценатів.

Читайте також: «За популярністю та вигодою не ганяємось»: як волонтер/к/и по всьому світу рятують Україну

За сприянням міської влади у волонтерський центр привозять їжу з місцевої благодійної їдальні. Харчуватися безоплатно можуть всі, хто задіяний, в роботу установи.

Проблемою є те, що приміщення, де плетуть сітки, не опалюється, адже це дуже дорого. Активісти мерзнуть, почали хворіти і це уповільнює роботу.

«У центрі волонтеримо щодня, крім неділі. Хоч напрацюємось, та прийдемо додому полежимо, відпочинемо в теплій хаті. А наші захисники змушені в цей час спати в холодних окопах», – додає пані Ірина.

***

Цей матеріал створено завдяки  ГО «Інтерньюз-Україна» у межах програми «Український фонд швидкого реагування», яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США. Вміст є виключною відповідальністю Район.Життя  і не обов'язково відображає погляди Державного департаменту США та IREX.