Київська митрополія і московський патріарх: анексія чи «прісоєдінєніє»
-
-
>
-
>
-
>
6455
В 1588 році вперше до москви прибув Вселенський патріарх Єремія ІІ Транос. Там його радо зустріли і відразу …посадили під домашній арешт. Більш ніж через півроку він був змушений скоритись та проголосити митрополита московського і всієї Русі Йова першим патріархом московським.
А ще через кілька років собор в Стамбулі визнав це рішення. Так шляхом шантажу і вимог виник московський патріархат.
Яскраве втілення своєї епохи й держави, цей патріархат мав великі апетити та обмежувати себе власними землями не хотів. Тим більше, що поруч була та церква, з якої у свій час і відокремилась московська церква, – Київська митрополія.
Остання на той час налічувала майже 600 років історії і була першою церквою в руських землях. А ще вона напряму підпорядковувалась Вселенському патріарху.
Читайте також: Арешт Вселенського патріарха як початок московського патріархату
«А чому вона не підпорядковується нам?» – подумали московські попи та почали свою гру. Тим більше, що їх господарі – царі – активно пропагували ідею «Третього Риму», за яким саме столиця майбутньої росії була світовим центром.
«Підпорядкувати Київ – це значить отримати купу нових земель, церков, монастирів і грошей. Та й можна буде говорити, що ці древні святині завжди були «ісконно русскімі» – вирішили москалі.
Українська церква в той час переживала нелегкі часи. Під потужною пропагандою і впливом католицької церкви більша частина місцевих ієрархів, священників і монастирів після Берестейського собору 1596 року створила Руську унійну церкву, яку ми зараз знаємо як греко-католицька церква.
Частина українського духовенства не визнала цієї унії (союзу) і просила у Вселенського патріарха відновити православну ієрархію.
Читайте також: Московська церква йшла до визнання півтора століття, а українська отримала томос за неповні три десятки років
Трапилось це у 1620 році. До Києва прибув Єрусалимський патріарх Феофан ІІІ і таємно, не зважаючи на протести та тиск зі сторони короля Сигізмунда, проголосив відновлення Київської митрополії. Митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі став Іов Борецький – ігумен Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві.
Владу Речі Посполитої така ситуація, м’яко кажучи, не радувала. Патріарха навіть спробували арештувати, але своє категоричне «Ми проти» сказали козаки на чолі з гетьманом Сагайдачним, впливові руські князі, православні братства і духовенство. В умовах війни з турками-османами влада сперечатись не захотіла і пішла на поступки.
Читайте також: Хто такий Кирило Лукаріс, якого визнали святим
Якщо з владою Речі Посполитої домовитись зуміли, то з москалями все було набагато гірше. У 1654 році Богдан Хмельницький підписав союзний договір з московським царем. Значна частина населення, козаків, міст і українського духовенства була проти цього союзу.
Навіть посол від царя Бутурлін скаржився, що Київський митрополит «Его царской милости к себе не поискал». У відповідь очільник української церкви Сильвестр Косів відправив лідеру московської держави спеціальне посольство.
«Не потрібно нас пресувати. Бо ми вже сотні років ходимо під Вселенським патріархом і маємо від нього перші вольності, які є усіх вольностей і прав коренем» – відписав царю митрополит.
Через деякий час гетьман Хмельницький помер і боротьба між новоствореною Гетьманщиною, Річчю Посполитою, московським царством, Кримським ханством і Османською імперією тільки посилилась.
Українські землі були фактично (а пізніше – і офіційно) розділені по Дніпру між москалями і поляками. По обидва береги річки осіли різні гетьмани, які орієнтувались на москву чи Варшаву. І так же з’явились два митрополити – ставленики своєї влади.
Вже у 1659 році в черговому договорі москви з гетьманом був такий пункт: «А митрополиту Київському, так і іншим духовним Малої Росії, бути під благословенням святійшого патріарха Московського».
Ніхто цей пункт не визнав, бо ж церква офіційно була відокремлена від держави, і добро на щось подібне мав давати Вселенський патріарх. Мало того, коли в москві намагались висвятити кандидата у Київські митрополити, то у відповідь отримали анафему (відлучення від церкви і довічне прокляття).
Читайте також: Дев’ять століть війни з росією. Частина третя: Московське князівство
Ситуація змінилась, коли гетьманом Лівобережної України (тієї, що була під протекторатом москви) став Іван Самойлович. Він почав просити благословення від московського патріарха Йоакима на обрання нового настоятеля Києво-Печерської Лаври.
Київське духовенство були проти, проте гетьман був налаштований рішуче. Самойловичу потрібний був «свій» митрополит і він його отримав.
У 1684 році з Речі Посполитої на Лівобережну Україну втік єпископ Луцький і Острозький Гедеон Святополк, виходець з древнього волинського князівського роду Четвертинських. Гетьман зрозумів, що у нього є шанс і в липні наступного року в соборі Святої Софії Гедеона обрали новим Київським митрополитом.
На цьому соборі не було більшої частини українського духовенства і більшість присутніх в соборі складали Самойлович, козацька старшина і його прихильники. Проте, не ризикуючи йти в конфлікт з церквою, гетьман підтримав збереження за Київським митрополитом титулу «екзарха Константинопольського патріаршества».
Вже дуже скоро московський патріарх надіслав листи митрополиту і гетьману, і запросив обох до себе. 8 листопада 1685 року Київський митрополит Гедеон Святополк-Четвертинський в Успенському соборі Кремля приніс клятву очільнику московської церкви.
Але для того, щоб цей перехід митрополії під руку іншого патріаршества був офіційно затвердженим, потрібно було отримати дозвіл від Вселенського патріарха.
В останнього була своя ситуація: він мешкав у Стамбулі – столиці Османської імперії. Імперії, яка була одним з найагресивніших гравців на міжнародній арені того часу. Та ще й була переважно ісламською країною. Тому патріарх значною мірою залежав від волі османського султана чи візира.
Спочатку москалі звернулись до патріарха, щоб той визнав перехід української церкви під московську руку. Але той відмовився: «Ви спочатку отримайте дозвіл від візира Османської імперії!»
Читайте також: Волинський князь Дмитро Вишневецький – на службі у султана Сулеймана та Роксолани
Москалі та посли від гетьмана Самойловича до візира не поїхали, а самостійно проголосили в Києві Гедеона митрополитом. І вже після цього знову направились до Османської імперії. Візир їх прийняв, дав своє добро і звелів патріарху не чинити опір.
Якраз тоді до великого візира у місто Адріанополь приїхав Діонісій, який волів вчетверте стати Вселенським патріархом. А тому швидко погодився на цю пропозицію.
У травні 1686 року новобраний патріарх Діонісій написав листа до московських царів, патріарха Йоакима і гетьмана Самойловича, в якому дозволив московському патріарху висвячувати митрополитів на Київську митрополію.
Наступного місця Собор архієреїв видав грамоту, яка підтвердила обрання Гедеона Київським митрополитом. І яка підтверджувала, що митрополитів з того часу посвячують в москві. За ці документи посли з москви вручили патріарху Діонісію 200 золотих і 120 соболиних хутра. І навіть отримали за це розписку від того.
АЛЕ!!!
Митрополит Київський мав згадувати у диптиху (переліку церков під час літургії) першим Вселенського патріарха, що свідчило про владу останнього над українською церквою.Ситуація склалась парадоксальна: митрополита посвячують в москві, але він залишається під керівництвом Вселенського патріарха.
Через кілька років Константинопольський собор засудив рішення патріарха про передання митрополії під москву, оцінивши це як симонію – актом хабарництва.
Частина єпархій в українських землях після цього перейшла у греко-католицьку церкву. Гедеону москва заборонила вживати в його титулі слова «…всієї Русі» і він став «митрополитом …Малої Русі».
Навіть своїх вимог москалі не дотримались: поминання Вселенського патріарха припинилось, права митрополита була урізані, а ще пізніше і сама митрополія в Києві перестала існувати.
Через кілька десятиліть патріархат в москві ліквідував цар Петро І. Замість нього створили Святійший Синод на чолі з обер-прокурором.
Читайте також: Галшка Гулевичівна – волинська меценатка і ...свята!
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
