Арешт Вселенського патріарха як початок московського патріархату

У 1448 році в москві на соборі церковних ієрархів північно-східної Русі рязанський єпископ Йон був обраний митрополитом. Обраний без згоди Вселенського патріарха Йон став очільником невизнаної московської церкви. Так почалась нова сторінка в історії тієї організації, яку зараз ми знаємо як рпц.

Кожна православна церква, щоб називатись автокефальною, повинна отримати визнання Вселенського патріарха. На практиці церкви спочатку виникали, а через деякий час добивались свого юридичного визнання. Деякі з них проходили цей шлях відносно швидко, деякі йшли до томоса століттями, а деякі і до цього часу ніким не признані. Рпц – не виняток. І до свого визнання – досить таки суперечливого – йшла 151 рік. Як же це відбувалося?

Понад 570 років тому дві найбільші християнські церкви – католицька та православна – вкотре намагались об’єднатись, подолавши Великий Розкол 1054 року. Деякі церкви це об’єднання (унію) визнали, а деякі – ні. Серед останніх була і майбутня рпц. Тодішні її лідери носили титул «митрополита Московського і всієї Русі».

Але оскільки Вселенський патріарх не визнав їх, то вже через кілька років він дозволив відновити Київську митрополію, яка існувала з 988 року!

Хрещення Русі-України. Автор – Петро Андрусів

Митрополитом Київським, Галицьким та всієї Руси у 1458 році був проголошений Григорій ІІ Болгаринович.

Погодитись з цим московський князь Василь ІІ і його церковні протеже не могли. Тому вони почали домовлятись (і, при нагоді, тиснути) і на Вселенського патріарха, і на великого князя Литовського, щоб ті посприяли переходу всіх земель київського митрополита під його невизнаного «колегу». Проте їм це не вдалося.

Через кілька років Вселенський патріарх надіслав у Москву листа, в якому закликав усіх місцевих священників і ієрархів прийняти Григорія єдиним законним митрополитом, визнаним Константинополем.

Особливу увагу і київський митрополит і його константинопольське керівництво звертало на Великий Новгород. Ця республіка мала свою церкву, якою керував архімандрит. А він, своєю чергою, підпорядковувався напряму тому ж таки патріарху. Москва цього просто так залишити не могла.

Спочатку її церковні ієрархи заявили, що відбулось «розділення…московської соборної церкви з київською церквою», і що вони залишаються «невідступними від святої Церкви Московської», а від визнаного Патріархом київського митрополита «грамот ніяких від нього не приймати і нарад з ним ні про що не мати».

Знаковим є той факт, що не церква, а наступний московський князь Іван ІІІ в 1470 році написав, що навіть самого Вселенського патріарха не визнають, а вважають «чужим і відреченим».

Московські князі хотіли свою церкву, незалежну від Вселенського патріарха

У 1478 році Іван ІІІ захопив Великий Новгород і Новгородська республіка після майже 4 віків існування ввійшла у склад московського князівства. Разом зі своєю незалежністю ці північно-західні землі Русі втратили і свою церковну автономію – замість місцевого архімандрита головним став московський митрополит.

В цей самий час московську церкву лихоманило від боротьби різних течій всередині її самої. Спочатку там розвернулась «єресь жидівствуючих». Вона поєднала в собі раціональне мислення західної Європи і вимоги реформувати церкву. Ця течія отримала назву від слова «жид», як тоді називали євреїв. Оскільки саме іудеї-караїми були ініціаторами і натхненниками цієї секти. А найбільшого поширення вона набула в землях колишньої Новгородської республіки, яка мала тісні контакти з західною Європою впродовж віків.

Знищення новгородського віче. Автор – Клавдій Лєбєдєв

Ще пізніше московська церква розділилась на дві течії – іосифлян і нестяжателів. Останні виступали за заборону церкві володіти землями і іншим майном. Вони вважали, що церква має бути аскетичною і бідною, як у перші століття християнства. Особливо активно їх підтримував …московський князь! Таким чином, він хотів забрати у монастирів їх величезні земельні володіння у свою користь.

Закінчилась ця боротьба всередині московської церкви в середині XVI ст., коли у 1551 році був організований Стоглавий собор. На ньому був складений збірник рішень «Стоглав». Там були прописані усі правила життя як московської церкви, так і всієї їх держави. Вводилось двоперсне (двопальцове) хресне знамення, створювався церковний суд, у церкви залишались її землеволодіння, заборонялись язичницькі пережитки: театральні вистави, азартні ігри і пияцтво, безбожними і єретичними визнавались різні книги (наприклад, наукові трактати, світські вірші й астрономічні карти), підтверджувалась заборона на небриття бороди та вусів (чоловік без бороди і вусів вважався… гомосексуалістом і педерастом!).

Титульна сторінка “Стоглава”

Саме ці правила заклали міну, яка вибухнула через століття. Під час чергової реформи у москві частина церкви відділилась від офіційної гілки і заснувала свою течію – старообрядців. В 1453 році турки-османи захопили Константинополь. Понад 1000-літня історія Візантійської імперії припинилась, на її землях виникла нова могутня держава – Османська Порта, а саме місто стало називатись Стамбул.

Вселенський патріарх без серйозної державної підтримки втратив свої авторитет і можливості. І хоча турки його не чіпали і дозволили і далі керувати Церквою, ситуація була вже не та. 

А от в москві оцінили перспективи! Дружиною московського князя Івана ІІІ стала Софія Палеолог – племінниця останнього візантійського імператора. Саме тоді, 500 років тому, місцеві монахи та священники запропонували політично-релігійну концепцію, що москва – це третій Рим (тобто, світова столиця). Концепція звучала так: “два Рима впали, третій стоїть, а четвертому не бувати”. Це значило, що перший Рим – осередок християнства – був захоплений єретиками-католиками, другий Рим – Константинополь – за гріхи свої захоплений бусурманами-турками, третій Рим – це москва, а якщо вона впаде, то прийде кінець світу.

Великі князі московські, відповідно до цієї концепції, проголошувались наступниками візантійських імператорів. Була придумана легенда про шапку Мономаха, яка нібито має візантійське походження (насправді, це перероблена монгольська тюбетейка). А герб дружини князя – Софії Палеолог – став гербом майбутньої росії!

Ось так виглядав герб візантійської династії Палеологів. Нічого не нагадує?

Для повного щастя їм не вистачало одного – визнання їх церкви патріархом. І така можливість у них з’явилась в кінці XVI ст., коли до москви приїхав Вселенський патріарх Єремія ІІ Транос. Останні в той час мали серйозні фінансові проблеми, а тому не раз мандрували по різним країнам у пошуках підтримки.

13 липня 1588 року патріарх Єремія з почетом прибув у москву. Там його зустріли як вельмишановного гостя і відразу…посадили під арешт. Він не міг виходити на вулицю і ніхто з ним не міг спілкуватись. Патріарха змушували не просто визнати московську церкву, а ще й проголосити тут нового патріарха!

Вселенський патріарх Єремія ІІ Транос змушений був визнати московський патріархат

Більш ніж через пів року сидіння під замком, 26 січня 1589 року Вселенський патріарх Єремія ІІ Транос в Успенському соборі кремля проголосив митрополита московського і всієї Русі Йова першим патріархом московським. Лише після цього його відпустили.

Але це було пів справи! Нового патріарха мав визнати собор у Константинополі (Стамбулі). Перший з них – в 1590 році – теж виявився скандальним. Як показали наукові дослідження в наш час, зі 105 підписів на грамоті Константинопольського собору про визнання Московського патріархату в травні 1590 року понад 70…не справжні!

Грамота Константинопольського собору про визнання Московського патріархату з більшістю “фейкових” підписів

Московити настояли на новому документі. Крім того, вони вимагали, щоб у диптиху – списку православних церков – вони стояли третіми, потіснивши кілька Вселенських патріархатів. У цьому їм відмовили і наступний собор у 1593 році, вже зі справжніми підписами ієрархів, визнав їх автокефалію і поставив на…п’яте місце в диптиху.

Через півтора століття, силою і погрозою, московська церква отримала визнання Вселенських патріархів. Проте незалежною й окремою від них залишався київський митрополит. Останній підпорядкувався Константинополю і був тією церквою, від якої у свій час і відкололась московська церква. 

А тому у цих вчорашніх розкольників постало питання: як підпорядкувати Київ?

Читайте також:  Московська церква йшла до визнання півтора століття, а українська отримала томос за неповні три десятки років