«Раскольнікі», «супостати», «нєканонічєская церковь» і «так званиє православниє» –

за останні роки я не раз чув подібну риторику від промосковських сил, коли вони згадують ПЦУ. Які тільки вигадки не пропагувались, які тільки аргументи не висловлювались – і все це дуже сильно нагадувало мені, як історику, ті терміни, якими обзивали українців протягом століть. І мазепинці, і малороси, і бандерівці!

Про те, що відносини між Церквами часто бувають гіршими, аніж між державами, я здогадувався давно. Але в останні роки – особливо, після отримання українською церквою томоса – їх опоненти немов з ланцюга зірвались. Якими тільки карами вони не погрожують: ледь не Армагедон чекає на нас!

Та якось, готуючись до чергової екскурсії я прочитав цікаву інформацію. І вона змусила мене задуматись. Інформація була така: а ви знаєте скільки років пройшло між тим, як російська церква самопроголосила себе і тим як вона отримала визнання Вселенського Патріарха?

Я от не знав і дуже здивувався. Проте перед відповіддю на моє питання варто дізнатись, а що було до того. Буду послідовним. Так би мовити, піду в хронологічному порядку.

Читайте також: Хто такий Кирило Лукаріс, якого визнали святим

Християнство

1. Християнство – одна з трьох світових релігій. Виникла трохи понад 2000 років тому. В 313 році імператори Римської імперії Костянтин і Ліциній підписали Міланський едикт, яким проголошувалась релігійна терпимість в державі. Після цього християнство поступово стає офіційною релігією імперії. 

В наступні століття церква самоорганізувалась і виникли перші патріархії – римська, александрійська, антіохійська. Пізніше до них приєднались єрусалимська і константинопольська. Як і будь-яка організація, християнська церква довго еволюціонувала, прописувала правила і закони, сперечалась і дискутувала. 

За наступних 5 століть були сформульовані доктрина, культ і основні правові засади релігії. Відбувалось це на Вселенських соборах. Тоді пройшло всього 7 таких соборів. 

Проте всередині церкви були серйозні розбіжності, як жити та керувати, а тому в 1054 році християнство розділилось на два крила, які тепер ми знаємо як католицизм і православ’я. 

Патріарх римський став Папою – головою католиків, а інші чотири патріархи залишились в православ’ї. Константинопольський патріарх став називатись Вселенським і вважатись «першим за честю».

Читайте також: Галшка Гулевичівна – волинська меценатка і ...свята! 

Так майже 1000 років тому розділилось християнство

З того часу усі православні церкви мають свій диптих – тобто, список голів церков, яких поминають в літургіях в усіх православних церквах світу. Першими у цьому диптиху згадуються «давні патріархати» – ті, що виникли найраніше. А після цього вже йдуть новіші церкви. Церква Україна в цьому списку під номером 15.

2. Офіційною релігією в наших землях християнство стало за часів князя Володимира, який «хрестив Русь» в 988 році. В наші землі християнство прийшло з Константинополя. В Києві створили митрополію. В 1037 році князь Ярослав Мудрий збудував Софію Київську, яка і стала резиденцією місцевого голови церкви. 

А вже через півтора десятка років митрополитом на Русі став слов'янин Іларіон, а не присланий сюди грек. До речі, Митрополити Київські і всієї Русі їздили й в Італію на собори, які організовували Папи Римські, щоб подолати розкол між християнськими церквами.

Читайте також: Як москвичі хотіли, але не змогли захопити Луцьк

Софія Київська – резиденція митрополита

3. Вже в ті часи церква брала активну участь в суспільному і політичному житті Русі. Так митрополит Климент Смолятич активно підтримував династію Ізяславичів (наших волинських князів) і, коли вони програвали боротьбу за престол у Києві, виїхав з ними на Волинь. Деякий час він жив і проповідував у місті Володимир.

Відповідно, конкурент Ізяславичів – засновник москви Юра Довгорукий – мав свого протеже на митрополичу владу. Це був присланий сюди грек Костянтин. 

А син першого московита князь Андрій Боголюбський взагалі вщент знищив Київ у 1169 році. Спалив церкви і монастирі, вбив священників і ченців, і вивіз в свої залісські болота ікона. Одна з них – Вишгородська – тепер в росії називається Владімірской.

Читайте також: Дев’ять століть війни з росією. Частина перша: Андрій Боголюбський

Вишгородську ікону викрав Андрій Боголюбський

4. В першій половині XIII століття Східна Європа пережила монгольський похід на Захід. Київ, як і багато інших міст, був зруйнований і втратив своє значення столиці Русі. Тим більше, що виникло два нових центри впливу – Залісся (майбутня росія) і Королівство Русь від Бреста до Чорного моря.

Церкви теж зазнали сильного удару, але відносно швидко оговтались. І це, зокрема, дякуючи…тим самим монголам! Адже правителі Золотої Орди були досить толерантними й підтримували усі релігії. Мало того, християнські монастирі регулярно отримували благословення хана, митні пільги та інші няшки.

Читайте також: Дев’ять століть війни з росією. Частина друга: Золота Орда

Тому митрополити з Києва перебрались в Залісся, де місцеві князі, в тому числі і московські, були самими вірними слугами монгольського хана. Голова церкви продовжував носити титул Київського і всієї Русі, але майже весь час проводив у Володимирі на Клязьмі. 

Саме в це місто один митрополит Максим на початку XIV століття і переніс Київську кафедру. Королів Русі такий вчинок, м’яко кажучи, вразив дуже неприємно. Вони звернулись до Константинополя і у 1302 році була створена Галицька митрополія, яка об’єднала місцеву церкву (зараз це західні регіони України, частково Польща і Білорусь). 

Таким чином, на землях колишньої Русі сформувалось дві окремих митрополії.

5. Через кілька років священник і єпископи Галицької митрополії відправили в Константинополь Петра Ратенського. Саме цього вихідця з Волині вони хотіли бачити своїм наступним митрополитом. В той самий час помер і настоятель з Залісся. 

І патріарх вирішив вбити одним пострілом двох зайців. Він об’єднав обидві митрополії в єдину і назначив Ратенського Митрополитом Київським і всієї Русі. Останній швиденько вернувся назад – але вже не на Волинь і Галичину, а в Залісся. 

Саме там цей майбутній святитель в 1325 році на прохання князя Івана І Калити переніс митрополичу кафедру до москви. Він же заклав основу Успенського собору в Кремлі, де його поховали, і де через 13 років після смерті оголосили святим руської церкви.

Читайте також: Як Петро Ратенський з Волині переніс Київську митрополію у Москву і що з того вийшло

Виходець з Волині Петро Ратенський переніс митрополичу кафедру в москву

6. З того часу розпочалась боротьба між двома державами за існування «своєї» митрополії – Великим князівством Литовським і князівством московським. Хто буде митрополитом вирішував патріарх в Константинополі. А тому саме до них апелювали як правителі держав, так і духовні особи.

Претенденти в кандидати та власне настоятелі їздили з москви до Києва, з Києва до Луцька, з Луцька до Константинополя. Вони домовлялись з ханами і імператорами про співпрацю, князі давали кошти на дозвіл від патріарха, і інколи ця боротьби перетворювалась у військове протистояння між церквами.

Читайте також: Коли вперше згадується Луцьк, або що у місті робив перший король Русі

Протягом наступних 100 років титулатура митрополитів постійно змінювалась. Можна тут знайти і митрополита Київського, і Галицького, і Литовського, і митрополита Київського і Литовського (але не всієї Русі!). Допоки не прийшов 1439 рік.

7. В 1439 році у Флоренції відбувся черговий Вселенський собор. На ньому була підписана булла про возз’єднання католицької і православної церков. Частина східних ієрархів відмовилась визнавати цю унію. Частина навпаки, погодилась.

Серед останніх був Ісидор – митрополит Київський і всієї Русі. Після цього він вертається у свої володіння. Якщо частина населення і духовенства у Великому князівстві Литовському підтримує його, то в московському князівстві більшість була проти. 

Князь Васілій ІІ Темний не хотів бачити Ісидора митрополитом і просував на цю посаду рязанського єпископа Йона. Той теж був категоричним противником Флорентійської унії.

Флорентійська унія – одна із спроб об’єднати християнські церкви

15 грудня 1448 року в москві зібрався собор руських єпископів. На ньому митрополитом Київським і всієї Русі був обраний Йов. Обраний без згоди Константинопольського патріарха. Вони сподівались отримати цей дозвіл post factum. Але не отримали.

Мало того, в 1459 році соборним рішенням був закріплений новий порядок обрання митрополитів – собор руських єпископів за згодою московського князя.

«Вау! А так можна було?», – запитаєте ви.

«Ніт», – відповім я.

Але це не зупинило московських князів і їх сподвижників. Вже наступний митрополит носив титул Московського, а не Київського. І ось тут ми приходимо до мого запитання: як ви думаєте, друзі, через скільки років цю самопроголошену церкву визнав Константинопольський патріарх?

Я от, дізнавшись коли і як це відбулось, дуже здивувався. Це трапилось аж в 1589 році. Через 151 рік. Але про це я розповім вже у наступній історії. Далі буде…

P.S. 6 червня 1990 року в Києві на Всеукраїнському Православному Соборі був проголошений факт відновлення Української Автокефальної Православної Церкви. Томос про автокефалію ПЦУ був підписаний Вселенським Патріархом 5 січня 2019 року.

Читайте також: Дев’ять століть війни з росією. Частина третя: Московське князівство

Томос про автокефалію ПЦУ

Хтось до цього йшов 151 рік, а українці справились за 29 років ;)