Європейське містечко: як засновували Маневичі
-
-
>
-
>
-
>
2395
Початок історії Маневич пов'язаний із будівництвом залізничної колії Київ – Ковель.
Історію заснування розповів Район.Маневичі директор Маневицького краєзнавчого музею Петро Хомич.
У кінці XIX століття в російській імперії розпочали процес одержавлення залізниці. Нові залізниці не виправдали сподівань їхніх власників – вони не принесли надприбутків.
Тому акціонерні товариства залюбки продавали свої акції. До 1 січня 1895 року всі магістралі на території імперії викупили в приватних власників і вони перейшли у власність держави.
Водночас царський уряд росії розпочав посилені роботи зі створення цілої мережі стратегічних залізниць на Поліссі. 14 лютого 1883 року затвердили проєкт побудови залізниць на Поліссі, зокрема лінії Вільно – Рівне з гілками Барановичі-Білосток і Пінськ – Гомель.
У 1886 році Вільно-Рівненську і Пінську залізниці перейменували в Поліську.
Південно-Західна залізниця, яку утворили внаслідок об'єднання Товариств Києво-Брестської, Одеської та Брестсько–Граєвської залізниць, розробила проєкт залізниці Київ-Ковель через Волинське Полісся.
У 1898 році провели розвідку, а 9 квітня 1899 року кабінет міністрів російської імперії прийняв рішення прокласти залізницю від Києва через Олевськ і станцію Сарни до Ковеля, тому в кінці квітня за 4 кілометри від села Оконськ та 9 кілометрів від села Маневичі (нині Прилісне) стали викорчовувати давній ліс.
Читайте також: Сумна Гордань: пам'ятний день села Оконськ
На початку 1900 року на території сьогоднішніх Маневич в основному завершили земляні роботи, а будівельні розгорнули навесні 1900 року з початком будівництва залізничної станції та невеликого поселення для її обслуги.
Укладення колії на залізниці почали майже одночасно з чотирьох пунктів дороги, від яких на станцію Маневичі доставляли матеріали. Проведення цієї лінії представляло значні труднощі з технічного боку. Західна частина Києво-Ковельської залізниці проходила по малонаселеній рівнинній місцевості Полісся, з великими болотами.
Будівництво нової гілки закінчили в 1902 році, а 10 березня того року через Маневичі відкрили рух поїздів – пройшов перший поїзд.
У вересні на Ковельському вокзалі Києво-Ковельську залізницю засвідчила комісія й офіційно передала в експлуатацію до мережі Південно-західних колій, зі станціями цієї гілки Новий Чорторийськ, Маневичі та Повурськ.
Будівництво залізниці фінансували з державної казни. Довжина сполучення Київ-Ковель — 477 кілометрів. Від Посту-Волинського (нині станція Київ-Волинський) лінію споруджували поїздами з власного складу Києво-Ковельської залізниці.
«У неймовірно тяжких умовах довелося працювати будівельникам залізниці: непрохідне болото, густий ліс, відсутність механізації. Кирка та лопата були основними знаряддями праці, тягловою силою – коні. При прокладанні залізничного полотна потрібно було зробити просіку, завезти і насипати до 5 мільйонів кубічних метрів грунту», – розповів директор Маневицького краєзнавчого музею Петро Хомич.
У зв’язку з тим, що через болота не можна було використати транспорт, ґрунт носили вручну на носилках. У бараках де жили будівельники, панували тиф, дифтерія та інші інфекційні хвороби.
«Але, попри тяжкі умови, селище поблизу станції швидко виростало. Життя тут було досить одноманітне, навколо торфовища, болота», – додав Петро Микитович.
Поліські залізні дороги будували зі стратегічних міркувань. Спочатку передбачали, що рух будуть відкривати тільки у воєнний час. Потім мали намір здійснювати рух тільки в денний час, по три пари потягів на добу. І лише тільки при остаточному розгляді питання вирішили експлуатувати дороги звичайним порядком.
Зведення головного корпусу станції закінчили в 1906 році й нині це – найдавніша цегляна споруда в селищі. За функціональною типологією сакральна будівля. Габаритні розміри: 17,80 на 8,40 метрів.
Маневицький вокзал належав до станції третього класу і його будували з цегли. Вокзали такого класу завжди були поділені на службові та пасажирські приміщення.
Читайте також: Пропозиції щодо перейменування вулиць в Маневичах
Службові приміщення:
- кімнати начальника станції і його помічника,
- приміщення для пошти,
- лампова для зберігання ламп, свічок і ліхтарів,
- комора,
- каса,
- апаратна реле пристроїв сигналізації,
- приміщення чергового по станції.
Пасажирські приміщення:
- зал очікування з круглими, так званими «утермарковскімі» печами,
- касовий зал.
У вокзалах третього класу неодмінно був буфет з дерев’яною, обсипаною землею льодовнею для зберігання провізії. Такі вокзали обов’язково мали кам’яну чоловічу та жіночу вбиральні.
Пасажирські платформи робили з кам’яного щебеню або битої цегли, який заливали вапняним розчином.
«Уздовж станційних колій, крім платформи і вокзалу, височіла водонапірна башта, яка підносилася над станцією, немов дзвіниця над монастирем. Важливішою рисою станції того часу були дерев’яні огорожі та перила вздовж платформи і ряд освітлювальних ліхтарів на дерев’яних стовпах. Все це разом утворювало архітектурний ансамбль», – каже директор краєзнавчого музею.
Вокзал належить до зразків сакральної архітектури Волині XІХ століття з нашаруванням перебудов XX століття.
Петро Хомич зазначає, що архітектура залізниць вимагала застосування особливих конструкцій – контрфорсів, що підсилюють балки, пілястрів та іншого.
Крім того, вокзал, наприклад, зобов’язував поєднувати в одній будівлі службові, громадські та житлові функції, а також вимагав будівництва навісів, балконів, пристрої пристанційних палісадників (садків).
Для роботи залізниці були потрібні й суто службові будівлі – будки та сараї, сторожові будинки, казарми.
«Все це разом теж визначало самобутність, неповторність вигляду залізниці. Тому будівництво біля станції допоміжних приміщень складів, бараків для робітників та інших приміщень тривало аж до 1914 року, тобто до початку Першої світової війни. Тим самим поклало початок сучасному селищу – Маневичам. Отже, подальший розвиток селища був тісно пов'язаний із залізницею, помітно почала зростати і чисельність населення», – каже Петро Хомич.
Першими жителями Маневич були робітники-будівельники. Пізніше тут оселилися залізничники та робітники підприємств, які створювали тут для забезпечення потреб будівництва.
Зокрема, в 1903 році почали діяти два сезонних цегельних заводи, де працювали по 50-70 робітників. В наступному році в молодому селищі виникло перше невелике лісопильне підприємство, де працювали 18 робітників. В 1906 році, за перші чотири роки існування на станції вже проживали 127 мешканців і було 16 будинків, а за переписом 1911 року в селі та селищі Маневичі разом було 1266 мешканців.
Працювали тартак і дві цегельні. В цьому ж році став діяти водяний млин в Оконську, власником якого був Доді Р, котрий проживав у Маневичах.
Читайте також: Старовинний храм у селі Четвертня береже скарби та історію
Невдовзі після побудови залізничної станції Маневичі навколо залізничного селища з’явилися перші промислові підприємства.
«Основним багатством Полісся здавна була деревина, тому характерно, що більшість цих підприємств займалися деревообробкою чи її переробкою. Найбільшим заводом був паркетний, який входив до бельгійського концерну «Parquets LaСhappelle». Інші підприємства займалися харчовою промисловістю і в основному задовільняли потреби місцевого населення в хлібобулочних виробах, ковбасах та м’ясі», – розповів Петро Микитович.
На станції Маневичі знаходилася аптека провізора Станіслава Вольського, а також проживав страховий агент Володимир Хмельницький. 1 лютого 1914 року на станції Маневичі відкрили поштово-телеграфне відділення.
«Перед Першою світовою війною на Волині, зокрема на Маневиччині, створили систему військово-польових вузькоколійних залізниць з них – шириною 750 міліметрів Польска Гора – Гута Лісовська – Новосілки, Маневичі – Карасин», – додав на останок директор Маневицького краєзнавчого музею.
Потім німецькі війська збудували систему військово-польових доріг, що з'єднувала Луцьк з Колками, Маневичами, а Колки – з Рожищем.
Читайте також: «Маневицький лісгосп»: історія підприємствах на старих світлинах
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
