Окуповане місто Марії: у Маріуполі з однієї сторони свіжі могили, а з іншої – продають скумбрію

06 Червня 2022, 18:00
Окуповане місто Марії: у Маріуполі з однієї сторони свіжі могили, а з іншої – продають скумбрію 26422
Окуповане місто Марії: у Маріуполі з однієї сторони свіжі могили, а з іншої – продають скумбрію

Ми сидимо у McDonald’s на Київському вокзалі. Над нами вже зависла передпрощальна ніякова тиша. Моя співбесідниця потягом повертається у Маріуполь, я маршруткою у Рівне. Вдома вона буде майже за добу, а я за кілька годин. На вулиці гуляє кінець травня 2021 року.

Маріуполь – не окупований, про «Азовсталь» ще не говорить уся Україна, а вона, ця дівчина-маріупольчанка, запрошує мене до себе в гості, на Азов…

Літо 2021 року. Я все обіцяю, але таки не знаходжу часу побачити український Маріуполь. Кажу, що приїду пізніше, згодом, у кращому майбутньому. Зі слів своєї подруги знаю, що це місто-фортеця, яке вистояло у 2014 році, зміцніло і стало прихистком для багатьох донеччан. Його гідно захищав своїм покровом полк «Азов» та інші військовослужбовці. 

Читайте і пошируюйте також англомовну версію матеріалуOccupied ‘City of Mary’:

Напередодні повномасштабної війни

Наприкінці грудня 2021 у Маріуполь я надіслала Неллі у подарунок вишиванку. Ця вишита сорочка так і залишилися у її квартирі, яку вона покидала лише на декілька днів після 24 лютого.  

Читайте також: Місце смерті і життя: боєць «Азова» оприлюднив фото, що шматують душу

Тоді Неллі планувала повернутися додому. Але на сотий день війни дівчина перебуває у Болгарії. Там вона разом з іншими українцями, які змушені були через війну втікати закордон, проживає у так званому «фільтраційному таборі». Крайні слова у нашому листуванні у 100-й день війни звучали так:

«Я ніколи не подумала, що це скажу. Я хочу додому (у Маріуполь, - авт.)».

Але про все по черзі.

Ще 23 лютого ми спілкувалися про роботу, плани на життя, і звичайно, про наближення війни, про яку тоді говорили усі. Неллі тоді мені написала:

«Я у Маріуполі. Наче все поки що нормально, учора якісь вистріли чула, я до вчорашнього дня була спокійна, але вже почала задумуватися, куди бігти в разі чого… Проте, я надіюся, що все буде добре. Але, звичайно, дуже дивний час, що у нас в 21 столітті може ось таке відбуватися».

Читайте також: «Океан Ельзи» присвятив пісню захисникам Маріуполя

Війна: втрата зв’язку з батьками

Тоді нависла у повітрі небезпека здавалася і близькою, і далекою водночас. 24 лютого 2022 року росія здійснила повномасштабний напад на Україну. 26 лютого дівчина виїхала у Дніпро. Взяла з собою речей на тиждень. Вірила, що це все не надовго.

У місті Марії в той час залишилися її рідні: мама, вітчим, бабуся. Перший час вона тримала із ними зв’язок телефоном. Вже 1 березня подруга надіслала таке повідомлення:

«Все ок. У Маріуполі вимкнули світло/газ/воду/інтернет. Тільки нещодавно мама написала мені смс, я не могла зв’язатися з нею з вчорашнього дня. Вода і їжа поки що є».

Вже за два дні повідомлення від Неллі набуло іншого змісту: «Я не знаю, там капець». З кожним днем ситуація в Маріуполі ставала все гіршою та гіршою, зв'язок із рідними був обірваний:

«Я просто в шоці, читаю новини цілий ранок, і кожну годину там нові авіаудари. Не можу це пережити взагалі».

На вулиці було мінус 6 градусів морозу та 10 березня.

«На сусідню від батьків вулицю впала авіабомба. На іншій вулиці люди набирали воду, і туди теж росіяни скинули бомбу. Я взагалі не знаю, що думати. У Маріуполі все близько одне до одного, вцілілими будинки залишилися через один. Мені здається, у здоровому глузді це неможливо осягнути… У мене ще не було такого відчуття, що в мене немає дому, роботи…».

Росіяни атакували один квартал за іншим, знищили пологовий будинок, а затим скинули авіабомбу на місцевий драмтеатр, де переховувалися сотні людей. 

Читайте також: У Рівному оселилися актори Маріупольського драмтеатру

З рідними Неллі підтримувати зв’язок було важко. Також у Маріуполі залишилися батьки її подруги:

«Вони живуть в центрі, інколи там «ловить» зв'язок. Лише на 2 хвилини їм вдалося вийти з будинку, щоб зателефонувати, і побігли назад, тому що знову в небі знову з'явилися літаки. Там відбувається просто жах, росіяни вже скинули 100 бомб з літаків».

18-го березня я запитала, чи її батьки живі та отримала таку відповідь:

«Вони живі. Вийшли на зв'язок на декілька хвилини. Але виїхати не можуть. Я ще більше почала хвилюватися через це. Мама з вітчимом дуже налякані, наче, не зовсім в адекваті».

За словами Неллі, телефон так-сяк вдалося зарядити від авто, адже вежі мобільного зв'язку там зруйновані. І дійти до місця, де зв'язок абияк «ловить», було дуже небезпечно, адже постійно можна було потрапити під обстріли російських військ.

19 березня вона хотіла поїхати у Маріуполь і забрати з того пекла маму. Шукала волонтерів, які б за гроші були готові це зробити. Дії не увінчалися успіхом. Згодом з її батьками обірвався зв'язок. 

4 квітня ситуація була незмінною: самопроголошена влада Маріуполя закрила виїзд з міста. І тим часом вивозила українців в росію.

Читайте також: У селищі біля Маріуполя окупанти закатували письменника Євгена Баля

«Фенікс», 500 доларів та гуманітарка. Війна триває

Єдине, що залишалося робити – це молитися. Адже ніхто не міг надати інформацію Неллі, що з її рідними. Звістка про те, що батьки та бабуся живі, надійшла неочікувано: дівчина знайшла їхні імена у списках тих, хто отримував гуманітарку.

Але де вони, що з ними, у якому стані вони – на ці питання Неллі відповіді не мала. Інформацію про ситуацію в Маріуполі вона черпала з місцевих груп. 

Поки дівчина шукала рідних, вони пережили чимало:

«Мама розповідала, що просиділа 2 тижні в підвалі, через це у неї розпочалася алергія. Виходила лише, щоб на газовому балоні зварити їжу собі та сусідам. В один момент вона не витримала, і сказала, що більше не може сидіти в підвалі, а тому буде спати на своєму ліжку. Вони з вітчимом вже попрощалися, адже постійно кружляли літаки, і мама думала, що вже не виживе. Але бомбу кинули поряд і на них посипалася стеля…».

Згодом рашисти почали продавати сім-карти оператора «Фенікс», який діє на тимчасово окупованих росією територіях. Таким чином, мама з вітчимом та бабусею вийшли на зв'язок.

Читайте також: Три тижні пекла у Маріуполі: розповідь лікаря, який вирвався з міста

Дівчині вдалося знайти водія, який був готовий за гроші поїхати в Маріуполь і вивезти маму дівчини на підконтрольну Україні територію. У росію її матір не хотіла. За такі послуги водії просили розрахунок в іноземній валюті. Ціна питання була 500 доларів. Та ця «спецоперація» теж не стала успішною.

Шлях довжиною в життя з Маріуполя в Запоріжжя

Наприкінці квітня на початку травня матері дівчини вдалося виїхати з Маріуполя зі знайомими. Водій авто об'їхав фактично усі російські блокпости. Тому жінка не проходила фільтрацію. 

Наступною точкою її перебування після зруйнованого ворогом Маріуполя став тимчасово окупований Бердянськ. Там жінка вперше спокійно вночі поспала. У місті для них, переселенців з міста Марії, місця не знайшлося, тому треба було орендувати квартиру. 

Проте, російський слід наздогнав і тут: усі фото з минулого життя з телефону мати героїні нашої історії змушена була видалити. Адже рашисти перевіряли його вміст на блокпостах дорогою із Бердянська. Зустрілися мама з дочкою через декілька днів в українському Запоріжжі.

Читайте також: Фейкова тривога: як росіяни зірвали евакуацію. ІСТОРІЯ Євгена Сосновського

Кіно-апокаліпсис у Маріуполі

Вже після особистої зустрічі із донькою жінка змогла розповісти реалії Маріуполя, про які не могла говорити по «Феніксу».

«Мама розповідає, що до неї (на подвір’я, - авт.) приходили солдати (російські солдати, - авт.), застрелили собаку, вона вибігла з криками: «Ви чого сюди прийшли? Ви що наробили з собакою? Може ви мене прийшли вбивати?». А вони «вибачилися», перевірили документи і пішли. росіянам здалося, що собака «кидалася» на них. А мама каже, що пес був просто наляканий».

Читайте також: «Вони полювали на нас». Історія порятунку журналістів, завдяки яким світ дізнався про трагедію Маріуполя

Попри те, що росіяни цинічно кричать, що «у Маріуполі налагоджується життя», це все брехня. Рідні маріупольчанки переказують реалії з окупованого та знищеного російською армією міста:

«У Маріуполі відкрився напізруйнований ринок. Продукти завозять з росії. Бабуся ходила туди купувати рибу. Знаєш, у Маріуполі з однієї сторони свіжі могили, а з іншої – продають скумбрію і інші речі. Наче кіно-апокаліпсис, серіал, який ніяк не закінчиться, і який ти не можеш вимкнути чи поставити на паузу».

Новин з Маріуполя також надходять і з її близького оточення:

«Сьогодні моя подруга написала, що її знайома поступово переїжджає на квартиру, буде латати там все. На «драмі» (драмтеатрі, - авт.) досі стоїть трупний запах, ніхто нічого не прибирає…».

Читайте також: Російський фейк: Україну звинуватили у зриві евакуації з Маріуполя

Розв’язка

Хеппі-енду в цій історії не буде. Але хоча б одна новина з Маріуполя має бути хорошою: домашні улюбленці їхньої сім'ї, а це 4 коти, залишилися живими. 

Бабуся дівчини відмовилася виїжджати, пояснюючи це тим, що усе життя прожила в цьому місті, і не може його покинути. Вітчим героїні нашої історії залишився доглядати за старенькою.

«Це вже з пам’яті не викинути, і ці люди, які бачили пекло, вони вже ніколи не будуть такими, як раніше. Але на все воля Божа, ця віра рятує мою психіку. Всі ми якось і десь будемо жити, і потім також все буде по-іншому, і може, навіть, краще. Втім, це велике горе, і розуміння цього всього буде ще довго приходити», – каже Неллі.

Читайте також: Наших дітей позбавили дитинства

Тим часом окупанти в Маріуполі «відновили» воду та електрику. У результаті в багатоквартирних будинках, де з’явилося світло, виникли стрибки напруги, і розпочалися пожежі. Системи водозабезпечення теж зруйновані, і від цього тиску трупи почали спливати на землю. 

Люди, які залишилися в місті Марії, розбирають завали та навіть виходять на роботу. Окупаційні адміністрації видають перепустки на рух автомобілями по місту. Попри непридатну для життя ситуацію в місті, ворог відкрив школу. У соцмережах з’являється оголошення: «Куплю житло на лівому березі Маріуполя».

100 днів війни

Сотий день повномасштабної російсько-української війни. Зараз дівчина у Болгарії. Але найбільше вона хоче додому, в Україну. Повертатися немає куди: квартира її бабусі вигоріла вщент через потрапляння туди боєприпаса, житло Неллі, зазнало руйнувань, а приватний будинок, де жили мама з вітчимом, також пошкоджений.

Ви можете допомогти не забувати світові про Маріуполь, «Азовсталь», війну в Україні, поширивши цей матеріал, або інші матеріали, які стосуються цієї теми.

Коментар
Код блоку:
29/09/2022 Четвер
29.09.2022
28.09.2022