Червона калина: спогади про автора бойового шлягера від його правнучки та друга родини

Гурт із Кенії That's What She Said виконав «Червону калину» українською та мовою суахілі. 

Перед тим у Великій Британії презентували кавер на «Ой у лузі…» легендарні Pink Floyd. А надихнув їх (та десятки інших іноземних виконавців) Андрій Хливнюк, який після повномасштабного вторгнення росії до України заспівав «Червону калину» посеред Києва. Лідер «Бумбоксу» дав нове життя стрілецькій пісні, яка своїм корінням сягає ще ХVII cторіччя, козацьких часів. 

Бойовий шлягер «Ой, у лузі червона калина» в сучасній Україні – це і підбадьорливий рингтон на телефонах, і навіть певною мірою молитва, бо ж співають пісню також у храмах.

Нам вдалося розшукати правнучку Степана Чарнецького – того, хто долучився до створення «Червоної калини». А також журналістка Район.Історія поспілкувалася з краєзнавцем, який досліджував історію цієї пісні.

Послухайте джазову Червону калину у виконанні кенійського гурту "That's What She Said"  українською мовою та мовою суахілі

 ***

– Нііі, ну мені подобається! Як Андрій Хливнюк заспівав, а потім як по всьому світу стали переспівувати... Круто, круто! – каже 64-річний Мстислав Гуменюк, житель села Шманьківці, що на Тернопільщині, місцевий краєзнавець. Звідси родом і Степан Чарнецький, який за однією з версій дослідників є автором (а за іншою – співтворцем) пісні «Ой, у лузі червона калина».

– Справді феноменально. Це ніби козацькі гени передались січовим стрільцям, потім воїнам УПА, а тепер нашим захисникам ЗСУ! – роздумує далі Мстислав Гуменюк.

– Але все ж, чому саме «Червона калина» так відгукується нині українцям, пане Мстиславе? Є ж чимало інших і козацьких, і стрілецьких, і повстанських пісень…

– Ну дивіться. По-перше, сам зміст пісні. Сила! По-друге, в ній висвітлено суть нашої боротьби за волю, яка триває протягом століть і донині. «Червона калина» всотала в себе багаторічну українську історію.  А ще її темп. Оцей переможний темп і дух! «Червона калина» – оптимістична нота, яка потрібна нині для України.

Степан Чарнецький, 1940 рік

Мстислав Гуменюк може розповідати про «Червону калину» годинами. Після того, як у 1991-му році він познайомився із молодшою донькою Степана Чарнецькою – Олесею  – став досліджувати історію створення цієї пісні.

«Степан Чарнецький, автор шлягера, народився у 1881 році в Шманьківцях, в родині священника. Був 13-ю дитиною в сім’ї. Школу закінчив у тодішньому Станиславові, а потім пішов вчитись до Львова. Там здобув освіту інженера. Але Степан за покликанням не був інженером, хоч і працював за професією. Степан – видатний театрал, дослідник історії театру, поет, фейлетоніст! Був, сучасною мовою кажучи, активістом, учасником громадських та мистецьких рухів. Друг Степана, Богдан Лепкий, казав про нього так: “Козак і шляхтич в одній особі". Чарнецький, до слова, товаришував і з Василем Стефаником, який був хрещеним татом його молодшої доньки», – каже пан Мстислав. 

Посухайте сингл від Pink Floyd на пісню «Ой у лузі червона калина» у виконанні Андрія Хливнюка.

У 1913-му Степан Чарнецький був режисером театру «Руська бесіда». Тоді йому до рук потрапила вистава Василя Пачовського «Сонце Руїни». Вона описує Україну другої половини XVII століття. Руїна – період розпаду державності, час кровопролиття і воєн. А Сонцем називали Петра Дорошенка, який став гетьманом у 1665 році, й прагнув об’єднання країни та звільнення її від підпорядкування Польщі і Москви.

«Сонце Руїни» – сумна історія, протяжна. Пачовський додав до неї таку ж сумну та протяжну пісню. Вистава не мала успіху. Тоді Чарнецький, який був другом Пачовського, сказав: я її з твого дозволу перероблю, і побачиш – це матиме успіх. Степан скоротив виставу й, аби додати їй оптимізму, замінив пісню. До тієї нової пісні він сам склав мелодію. Чарнецький мав удома у Львові фортепіано. А музичні здібності йому привила мама, яка була піаністкою, і тато, який грав на скрипці»,  – розповідає Мстислав Гуменюк.

Дослідник зазначає: Степан Чарнецький створив «Червону калину», взявши собі за зразок свою улюблену козацьку пісню ХVII сторіччя, – «Розлилися круті бережечки». 

«Він почерпнув натхнення з останніх строф тої пісні, що звучали ось так: "Гей, у лузі червона калина, Гей, гей, похилилася; Чогось наша славна Україна, Гей, гей, засмутилася. А ми ж тую червону калину, Гей, гей, та піднімемо; А ми ж свою славну Україну, Гей, гей, та розвеселимо”. Степан переробив ці слова так, як ми чуємо в пісні сьогодні, і створив для них бадьору мелодію. Й ось у 1914-му “Червона калина” прозвучала, а вистава “Сонце Руїни” дістала успіх».

Мстислав Гуменюк свідчить, що донька Степана Чарнецького розповідала йому – саме її батько написав й інші куплети «Червоної калини»: 

«Там тільки всюди були козаки або козаченьки. А вже потім з’явились січові стрільці, яких до тексту, трохи переробивши його, додав Гриць Трух, командант сотні УСС зі Стрийщини (за іншою версією походження пісні, три наступні строфи “Червоної калини” повністю написав саме Григорій Трух. – Авт.). Так пісню почали співати стрільці з чоти Труха, а потім вона поширилась поміж усіма січовими стрільцями, стала їхнім бойовим шлягером, – каже краєзнавець. – Співали «Червону калину» також воїни УПА». 

Після «Червоної калини» Степан Чарнецький написав ще не один вірш та пісню. Чимало з них мали сумні мотиви, адже були створені у час війни. Утім сам їхній автор, за словами Гуменюка, меланхоліком не був. 

«Чарнецький за характером – дотепник та жартун, що яскраво видно із його фейлетонів», – каже дослідник.

Помер автор «Червоної калини» в жовтні 1944-го після хвороб, спричинених отруєнням чадним газом. Похований на Личаківському кладовищі, на полі номер 19.

***

До поля номер 19 на Личаківському кладовищі ми з Олесею Чайковською підіймаємось під невпинний спів птахів. Їхнє радісне цвірінькання ніби й не личить атмосфері кладовища, а ніби й дуже потрібне тут – як та ж таки оптимістична нота. 

Біля вказівника із номером 19 ідемо ще трішки вгору, минаючи кілька могил. З повороту видно хрест, на який одягнений декоративний вінок із калини. Збоку проростає саджанець цього куща, земля навколо нього ще свіжа. На камінній плиті – гілка із засохлими червоними ягідками. Ми прийшли. На таблиці під хрестом золотистий напис – Степан Чарнецький. 

Олеся Чайковська поряд із могилою прадіда Степана Чарнецького

Пані Олеся запалює свічку в лампадці, поряд ставить невеликий вазон з квітами.

«До могили прадіда останні кілька років завжди хтось навідується. Але я ніколи з цими людьми не перетиналась. Мабуть, це львівські театрали», – каже Олеся, поправляючи віночок на хресті.

39-річна Олеся Чайковська – внучка Олександри (Лесі) Чарнецької, молодшої доньки Степана Чарнецького. Її тато Юрій Кучма – син Олександри. 

Молодша донька Степана Чарнецького – Олександра

Олеся – єдина представниця роду Чарнецьких в Україні. За освітою вона економістка-міжнародниця, працює за фахом.

«Старша донька прадіда Степана в юні роки виїхала до Німеччини. Точно знаю, що в неї там народився син, який не був одруженим. Втім контактів між нашими родичами не збереглося. У 2005, коли баба Леся померла, ми навіть не знали, куди сповістити про це їм…», – розповідає пані Олеся.

Поховання Степана Чарнецького – скромне. А ще більш як десять років тому, його могила була навіть занедбаною. Пані Олеся каже, що на могилу впало дерево, й опісля вона мала вигляд приплесканої землі, на якій лежали хрест та табличка. 

«Тоді керівництво Личаківського цвинтаря сказало моєму татові, що як дасть гроші, то на могилі зроблять пам’ятник. Але тато грошей таких не мав… Аж у 2015-му, коли я звернулась до вже нового керівництва цвинтаря з проханням допомогти облаштувати тут могилу, все зрушилось з місця. Спілка місцевих театралів подала запит в мерію, щоби виділили кошти і дали дозвіл на встановлення пам’ятника. Мерія дозволила. Ось цю плиту і поставили. А хрест тут старий ще…», – розповідає Олеся Чайковська. 

Правнучка Чарнецького витягує зі сумки пензлики та золотисту фарбу – пора підмалювати літери на табличці, які вже трохи поблякли. 

Тим часом розпитую більше про її родину.

Батьки, каже Олеся, розлучились, коли їй було 11 років. Вона жила із мамою в Дрогобичі. Про свого прадіда від родичів спершу знала небагато. 

«Звісно ж, мені було відомо, що Степан Чарнецький – автор «Червоної калини». Пам’ятаю, як ми в школі вчили цю пісню. Вчителька музики розповідала її історію, а я така підіймаю руку і вигукую: “То був мій прадідо!” Але якихось більших подробиць, ніж ми знали з підручників, мені спершу не розповідали. Певний час баба Леся взагалі боялась про це говорити на публіку. Зрештою, я жила в Дрогобичі, тато і баба Леся – у Львові… Вже, коли я поїхала вчитись в лісотехнічному університеті, то більше дізнавалася про свого прадіда», – пригадує Олеся Чайковська. 

За словами пані Олесі, Степан Чарнецький самотужки виховав своїх доньок. Коли дітям було 8 та 9 років, його дружина померла. 

«Степанові Чарнецькому тоді було 45. В інтернеті можна прочитати, що його дружина покінчила з життям, але в нас в родині так ніколи не казали. Прадіду Степанові у вихованні дітей допомагала ще рідна сестра Олена, але загалом він все для них робив власними силами, жертвуючи певний час своїм творчим потенціалом. Думаю, йому, як творчій особистості, тяжко було так багато займатись дітьми. Може, через це у нього є чимало сумних віршів…» , – каже пані Олеся. 

У рідному селі свого прадіда – Шманьківцях на Тернопільщині, пані Олеся вперше побувала щойно у 2019-му.

«Того року хрещена подарувала мені генеалогічне дерево моєї родини по лінії мами. От я роздивляюсь його і думаю: мій тато уже помер, а я до його родини не маю такої дотичності, як хотілося б. Я відчула віддаленість від свого іншого родинного дерева – того, що по лінії тата. І вирішила це виправити».

Однієї неділі пані Олеся сказала чоловікові: «Поїхали в Шманьківці». 

«Ми взяли дітей Остапа та Матвія (їм зараз 14 та 12 років) і вирушили до рідного села мого прадіда. Знали, що у Шманьківцях живе такий пан, який їздить на тракторі, а його хата – п’ята за ліком від початку села. Так нам розповідали про дослідника роду Чарнецьких, пана Мстислава Гуменюка». 

Олеся Чайковська зі синами біля момнумента прадідові у його рідному селі

Олеся приїхала до Шманьківців, знайшла потрібну хату. Постукала в двері. Відчинила жінка на ім’я Лідія. Здивовано окинула поглядом. А, почувши, хто до них завітав і чому, гостинно запросила до оселі. Лідія – дружина Мстислава. 

«Пан Мстислав розповів мені чимало цікавого та важливого про мою родину. Запросив на фестиваль на честь Степана Чарнецького, – пригадує пані Олеся. – Це чудове дійство у селі Шманьківці, де по-особливому гарно лунає «Червона калина».

Запитую пані Олесю, як їй сучасні виконання пісні. Правнучка Чарнецького зізнається, що кавер Хливнюка – для неї чи не найкраща обробка з тих, що вона чула. 

«Не так ця пісня у нього звучить, як нас учили в школі. Тоді вона була якась розтягнута, сумовита, а в Хливнюка – бадьора та оптимістична. А бачили запис, як її співали січові стрільці? Теж так, як Хливнюк – по-бойовому. Гадаю, “Червона калина” саме так і має звучати. Адже її суть – у прагненні до перемоги».

Слухайте традиційне виконання гімну січових стрільців від Волинського народного хору: 

Пані Олеся вважає, що пісня загалом дуже важлива для бойового духу.

 «З нею легше досягаєш результату. Легше долаєш перепони. Я переконалась у цьому ще, коли в юності була пластункою. Як ми йшли в гори, і було дуже важко, то співали “Бий барабан, бий барабан…” Я співала і знала: на гору точно піднімуся!».

«А чому, як ви думаєте, саме “Червона калина” стала такою популярною нині піснею?», – запитую пані Олесю.

«Бо це ниточка, яка зв’язує різні покоління українських борців: козаків, січових стрільців, повстанців, тепер – ЗСУ. І кожен, хто долучався до її створення та відтворення, додавав у неї краплинку своєї душі», – пояснює Олеся Чайковська.

Правнучка Чарнецького планує навідатись цього року до Шманьківців знову – 14 жовтня, на свято Покрови, коли тут проводять фестиваль «Червона калина». Наразі, за її словами, захід має більш локальний характер, а вона б хотіла, аби дійство збирало людей з різних куточків України.

«Запрошую і вас до Шманьківців, – каже Олеся, – Дасть Бог, до того часу розвеселиться Україна, й усі ми радітимемо нашій перемозі».

Правнучка Степана Чарнецького залишається на кладовищі, аби завершити підмальовування літер на меморіальній таблиці. Я спускаюсь стежкою, що веде до виходу з цвинтаря. Птахи не припиняють співати.