«Усі земляні роботи вели в темну пору». І постав «штик Суворова» на кістках. МЕМОРІАЛ. СВОЯ ІСТОРІЯ

08 Травня 2022, 16:25
40 метрів «російського штика» 4339
40 метрів «російського штика»

Меморіал у Луцьку в різних людей викликає різні асоціації. У жовтні 2022-го буде 45 років, відколи його вистелили плитами, заставили орденами та радянськими наративами. Про це йдеться в публікації Першого каналу соціальних новин.

 

Малим він часто заходив на той цвинтар. Жив недалеко. Читав написи на плитах. Розглядав пам’ятники. А збоку з каплички звучала музика.

Час від часу до каплички приїжджав ксьондз із Володимира. В окремі дні приходив органіст. Саме тоді з мурованих стін чулися сумні і гарні мелодії, що так пасували цьому місцю. І цьому місту.

Це вже потім, коли він став дорослим, зрозумів, що музика, яку він там чув, – то орган.

-   І щось дуже схоже на Баха, - скаже він тепер, у свої 84.

..Ще за трохи у кутку цього цвинтаря поховають його друга Радіка. Він дотепер знає достеменно, де та могила. І каже, що з Радіком стався той унікальний випадок, коли одна людина після смерті має два місця спочинку...  То було у 1958-му. А могила Радіка була останнім цивільним похованням на луцькому міському кладовищі, яке містяни традиційно називали «польським» або «католицьким».

А потім могили зрівняли. Плити і все інше згребли екскаваторами. Бо «країні рад» терміново треба був помпезний меморіал. Бо над Луцьком треба було поставити «штик Суворова», символ росармії, скаже він...

У травні 2022-го ми зібрали спогади про те, як, хто і за яких обставин відкривав меморіал у Луцьку. І – яким його запам’ятали лучани.

  • кореспондент українського радіо (який готував репортаж з відкриття)
  • робітник автозаводу (який пам’ятає старі могили ще ДО «баби з віником»)
  • школяр (якого вчили, як почесно дітям нести варту біля вогню на колишньому цвинтарі)...

 *  *  *

Це місце у різних людей викликає різні асоціації. У жовтні 2022-го буде 45 років, відколи його вистелили плитами, заставили орденами та радянськими наративами. 45 років, відколи навколо височезного обеліска висадять 15 молоденьких саджанців дуба. Знаєте навіщо? Бо то 15 республік СРСР.

Я намагалася рахувати, скільки дубів вижило. Терпіння забракло.

У квітні 2022-го меморіал трохи «прибрали». За іронією долі, у багатьох селах на таких же меморіалах дату початку Другої світової війни із 1941 на 1939-й змінили раніше, задовго до 2022-го, навіть без особливого розголосу. В обласному центрі Волині для цього треба була війна.

Повернемося у 1977-й. Брежнєв. Совєтчина годує людей дешевою ковбасою, хоча насправді хто там їсть ту ковбасу... Епоха колгоспів і радянського застою. Луцьк, кажуть старожили, влада по війні відбудовувала останнім. Але вже й тут приступила до роботи... Лишилося організувати щось помпезне, ну й ліквідувати «ганьбу» під стінами колись НКВД: так зринула ідея, щоби навпроти стадіону був не старий і назавше в народі «польський» цвинтар, а – совєтський меморіал. Благо: окрім могил поляків, вже встили поховати тут трохи радянських жертв Другої світової, трохи енкаведистів, що загинули на українській землі у боротьбі з місцевими патріотами. 

Кажуть, на старих польських надгробках було написано, що тут спочивають польські воїни, що загинули «від рук більшовиків». А таке – геть не годилося... Зрівняли бульдозером, стерли на порох, а на відкриття запросили делегацію ПНР. Як методичка пише.

Зацепа – Коржу

Лев Зацепа несе вогонь. За легендою – з Білорусі
Лев Зацепа несе вогонь. За легендою – з Білорусі

У травні 2022-го в бібліотеці імені Олени Пчілки  у Луцьку плетуть маскувальні сітки. Щоб знайти старі газети за 1977-й у сховищі книгозбірні, його працівниця зголошується прийти попри вихідний у той день. Ми разом швидко знаходимо чималий репортаж у «Радянській Волині» за 30 жовтня – на цілу шпальту. У «Молодому ленінцеві» про відкриття меморіалу в Луцьку – тільки одне фото з генералами.

І - жодної, навіть скупої, інформації про те, як же будують комплекс чи як зносять цвинтар. 

Автор репортажу в «Радянській Волині» - Анатолій Якубюк. Найперше в тому тексті - короткий екскурс у війну. Про те, як «волинським краєм йшли у бій проти окупанта Микола Кузнецов і Паша Савельєва», як горіла земля від дій «партизанів О. Ф. Федорова, А. П. Бринського» та інших. Нагадує, що на Волині постало 335 пам’ятників та обелісків, цитує Брежнєва

«Цей величний комплекс споруджений за рішенням Центрального Комітету Компартії України, увічнює подвиг воїнів Радянської армії, партизанів і підпільників, пам’ять про спалені і сплюндровані міста та села» (рішення Луцького міськвиконкому про будівництво комплексу прийняте 15 січня 1976 року, - авт.).

«Тисячі лучан і їх гостей прибули вчора сюди, на меморіал Вічної слави».

«Над колонами портрети В. І. Леніна, членів Політбюро ЦК  КПРС, прапори, транспаранти».

Віпи -  завідуючий відділом ЦК Компартії України і навіть совєтський письменник Микола Іщенко, голова Держбуду УРСР Геннадій Злобін, автори проекту - народний художник УРСР, скульптор Макар Вронський, архітектор Василь Грєзділов. Тут же -  делегації з ПНР на чолі з першим секретарем Замосцьського воєводського комісаріату ПОРП Людвіком Мазніцьким і першим секретарем Хелмського воєводського комітету ПОРП Генріком Свідерським

«Одинадцята година. На підвищення, встановлене біля обеліска, піднімаються члени бюро обкому і міськкому Компартії України, виконкому обласної і міської Рад народних депутатів, представники делегацій із Замосцьського і Хелмського воєводств ПНР, воїнів Луцького гарнізону, ветерани війни, представники виробництв, колективи з усієї області, гості».

Мітинг відкрив голова виконкому облради Борис Свенцицький. Вогонь привезли з Брестської фортеці, зробив це воєнний пілот і Герой Радянського Союзу Лев Зацепа. І от Зацепа разом з іншими героями Суботіним і Світличним йдуть до 40-метрового обеліска, Зацепа тримає факел і передає його першому секретареві обкому КПУ Миколі Коржу. Той запалює. У березні 1979-го, до речі, Корж стане міністром радгоспів СРСР.

Відкриття припасували «до 60-річчя Великого Жовтня»… 

Один дуб із 15-ти. Нині
Один дуб із 15-ти. Нині

Далі виступає генерал-майор Логвин Червоній з Рівненщини, командир дивізії, яка визволяла Луцьк, працівник автомобільного заводу Луговський, перший секретар Замоського воєводства, матір воїнів Марія Твердохліб. Корж зачитує вітальну телеграму енкаведиста і командира партизанського загону, який стояв у Лобні на Волині, Олексія Федорова та замміністра оборони СРСР Олександра Алтуніна. Ще трохи виступів - і звучить гімн СРСР. 

Обеліск має 40 метрів висоти. Чотиригранний. Увінчує його, “покритий золотом, двометровий в діаметрі орден Перемоги. А в підніжжі «скульптура Слави» з бронзи, 9 метрів висотою. На правому барельєфі, пишуть, - визволителі Луцька, на лівому - «народні месники». На братській могилі  трохи далі - теж скульптура, вона символізує пораненого воїна.  Там поховали совєтських солдатів Другої світової, які гинули в Луцьку та біля нього.

Скульптуру Слави та барельєфи відливали у Києві, робітники Київських республіканських науково-дослідних виробничих майстерень. Букви і плити з барельєфами героїв робили на Луцькому приладобудівному заводі. З місцевих скульпторів над цим проєктом трудилися Гапонюк і Карабулін. Укладала граніт бригада М. Черняка

«І приходив органіст... То був Бах»

Миколі Вержбицькому – 84. Він народився якраз перед першими совєтами. Лучанин, жив недалеко від старого польського кладовища...

- Польське кладовище було велике. Воно було другим за величиною після єврейського. Ви знаєте, що у Луцьку було тоді два цвинтарі: єврейський і польський, великих? Ну, бо до певного часу велику долю місцевого населення становили євреї, а згодом тут проживало чимало поляків же. Так-от єврейське є пам'ятаю – від розвилки – і до Тещиного язика. А польське – тут де меморіал зараз. Воно почало працювати як цвинтар десь в середині 18 століття. Бо тут були могили такого часу. Я знаю, що стояли пам’ятники з написами чи польською чи латинською, датовані такими роками, - жваво пригадує чоловік.

Тепер меморіал займає більше 7-ми гектарів території. Усе це - на кістках. Чиїх? 

- Справа в тому, що хоч там ховали переважно поляків за Польщі, католиків, але в радянські часи зі сторони музею зброї зробили декілька рядів поховань працівників НКВД, які гинули під час різних подій та акцій. Бувало, що ховали й звичайних людей.

Один приклад… Мій товариш Радій Доброрєз, син завідуючої Луцьким педучилищем, був там похований у 1958-му, здається, році. То молодий чоловік. У нього з серцем був непорядок. Треба була операція. Але тоді медицина ще не була така... Батьки не дали згоди, і він помер молодим. То є рідкий випадок, коли одна людина має дві могили. Останки Радіка перенесли на цвинтар до автоколони, але плита його осталася на цьому кладовищі. І так у Радіка – дві могили.  На той час у нього лишалися в Луцьку і мама, і сестра. Надгробок його досі там лежить, - розповідає Микола Вержбицький. 

За його орієнтирами я згодом легко знайду могилу Радіка. Чи то вже не могилу. Поруч - плита, очевидно, з іменем його батька Юрія Доброрєза

У Радіка – дві могили
У Радіка – дві могили

А в його батька?
А в його батька?

Усі земляні роботи на меморіалі проводили, як в таких випадках заведено, в темну пору та з певною мірою секретності. Щоб ніхто не бачив, що і як. Завжди ж є люди, які причетні до поховань, бо там їхні родичі. А з іншого боку – поруч камери НКВД.

Куди дівали плити, куди їх везли, я не знаю. Тоді не говорили. Деякі пам’ятники потім я бачив на цвинтарі у Гаразджі. Вони просто стояли на краях проходів як історичні пам'ятки. Вони ж мали певну мистецьку цінність, розумієте? - каже він.

Я можу про це тільки здогадуватися. У цьому місці було багато поховань знаних мешканців Луцька з католицьких родин. І пам’ятники тоді робили багатьом - розкішні.

Зовсім малу частину людей перепоховали. На момент будівництва меморіалу в Луцьку лишився мізер польських родин. Хто мав переносити останки?

 

 

За моєї пам'яті то вже було досить занедбане кладовище. Звичайно, що я бігав туди малим. У капличці стояв орган і туди приходив органіст. Не завжди. Грала музика, коли приїжджав ксьондз з Володимира. Приємна така музика. Це тепер я розумію, що то, напевне, був Бах, - згадує…

За словами луцького старожила, то був другий за величиною меморіал у Західній Україні після львівського. А обеліск насе ключове значення, про яке зараз чомусь не говорять. А от Микола Вержбицький чітко його ретранслює. Після його слів стає зрозуміло, що несе за собою височезний стовп фактично попід стінами НКВД і на кістках польських солдатів. 

- Ця стела, цей обеліск має вигляд штика. І не просто так. Радянські ідеологи надавали тому свого сенсу. Ви чули легендарні слова Суворова: «Пуля дура, а штик маладєц»? Так отож. Він вважав штик головною зброєю російського солдата. Потім штик став символом російської армії. Його зробили чотиригранним. У Луцьку він теж такий...

Тому той штик обов'язково треба понизити. Я вважаю, що тільки так, щоб він втратив свій смисл. 

Знаєте, що то було за знесення? То була боротьба з попередньою владою. Я хоч поляків не надто люблю, бо мого батька розстріляли поляки у 1944-му. Але й тоді знайшовся серед них той, хто бігав і просив не вбивати. Та нехай… Так-от, я вважаю: те, що тут були могили поляків, треба вшанувати, - резюмує той, хто своїми ногами ходив повз могили польських солдатів на цьому кладовищі, можливо – читав надписи на плитах, можливо – слухав, як збоку тихо грає орган…

 

З історії.

Полководця Катерини ІІ Олександра Суворова вважають засновником російської військової справи. Він придушував народні повстання в Україні в часи Російської імперії. Він організовував акції геноциду щодо кримчан і мешканців Кубані. Фразу Суворова «пуля дура, штик маладєц» цитують в підручниках з бойової підготовки в Росії. У Другій світовій Червона армія брала участь з чотирьохгранним штиком, який прийняли на озброєння ще у 1870-му році. Його так і називають «російський штик».

Спогади Миколи Вержбицького про те, що луцьку стелу асоціювали з «російським штиком», підтверджує той факт, що 100-метровий обеліск, який так і називають «штик», стоїть на території Брестської фортеці. Обеліск у формі чотиригранного штика російської гвинтівки системи Мосіна. І не тільки в Бресті… Є штик-парус у Севастополі, і цілий меморіальний комплекс «Штики» у Москві, є в...

Російським штиком «проткнули» волинську землю якраз у тому місці, де були поховані польські солдати.

Саме у тій частині цвинтаря, де нині центральна стела, поховали 19 солдатів Війська Польського, які загинули у польсько-більшовицькій війні під час взяття Луцька групою військ генерала Ридза-Сміглого. Згодом тут же ховали й інших поляків, солдатів та офіцерів Першої світової. 

 

Люди говорили про «1939». Цензор викреслював

На відкритті меморіалу Микола Вержбицький не був. На той час його не було в Луцьку. Вчився в 1-й школі, потім в 17-й школі залізничників, потім працював усе життя на автозаводі. Робітник, який впізнає на слух Баха. 

Та був на відкритті серед сотень присутніх інший лучанин, не корінний - той самий, кого в радянські часи і після них довго називали голосом Волині на українському радіо. Михайло Юхта робив свій радійний репортаж із меморіалу. 

Я прошу Михайла Юхту пригадати той день: 29 жовтня, 1979-й, Луцьк.

Від того місця, де зараз «Промінь» і аж до стадіону - не було нічого: стояла пивнушка, де пиво з луцького пивзаводу продавали, то людей прийшло стільки, що її не видно було. А йти на відкриття можна було тільки за перепустками, аякже… Ти знаєш, вже тоді мені люди в інтерв'ю говорили, що дата початку війни неправильна, що треба було таки 1939-й. Не на мітингу говорили, а в кулуарах. Але боялися говорити. Боялися, проте між людьми говорили. І я це навіть у матеріалах піднімав це питання. Але цензор (а тоді все абсолютно вичитувалося цензором)  Петро Кашевський почитав і каже: «Дмитрович, ти шо?..». І викреслив це. Навіть згадувати не можна було, - розповідає Михайло Юхта.

З того, про що у той час говорили навколо меморіалу: великою проблемою виявилося поставили сам обеліск, 40-метрову стелу. Свого часу екс-голова Луцького міськвиконкому Юрій Сулівін розповідав, що стелу запланували 43-метровою, а проблема постала в тому, що обеліск вищий за київський. Тому - його трохи скоротили. 

- То в Кортеліси згодом на відкриття меморіалу приїжджав сам Щербицький, а сюди - багато визволителів Луцька. Я робив репортаж на Київ і на волинське радіо.  Вулиця була перекрита. Я з мікрофоном, то був там в перших... 

Там такі були могили, на яких польською  мовою було написано, що загинув від рук, здається, більшовиків. А були й плити, на яких писало, що загинув від рук бандерівців. Плити будівельники забрали і десь фундаменти робили. Хоча їм казали, що не можна, але ж хто тоді слухав: партія сказала.

Ті могили були запущені досить. Я запам'ятав, як останки переховували. Отам вкінці біля гуртожитку, знайшли могилу, викопали. І розумієш: отако як відкрили… А тіло було чи в цинковій труні, чи в якій - однакове! От як вчора поховали. А тоді вітер подув - і самі кості… Оце все я бачив. 

Ми прибігали туди. Борис Ревенко (луцький кіноаматор, режисер, фотограф, – авт.) бігав з фотоапаратом. Багато нас було, - згадує колись відомий на всю Волинь і не тільки радійник. 

У дощ, на сонці та без туалету

У 1977-му лучанин Володимир Данилюк ходив десь до 3-го класу.

 Журналіст, редактор, дослідник місцевої історії, нині - офіцер управління одного з батальйонів Територіальної оборони Збройних Сил України. А виріс - на Балці. Як тільки в Луцьку відкрили меморіал - і в його школі оголосили, що вчитися треба так, щоб точно заслужити стояти в почесній варті біля вічного вогню. 

Чомусь це я дуже добре запам’ятав. Просто це було так масово - всі мали хотіти постояти в почесній варті. Це було так - ну ніби в космос полетіти. Причому стояли і хлопці, і дівчата.

І це вже потім ми, у своїй 7-й школі, зрозуміли, що туди поспішати не треба: нічого доброго в тому, щоб стояти і в дощ, і в сонце, ще без туалету, там нема.

Я пам'ятаю, що раптом на паради стало немодним носити рядові ордени… Раніше просто чіпляли колодки і все. А потім чим далі в часі - тим більше на парадах стало мундирів і медалей. Ветеранів меншає, а орденів і всього іншого більшає. Чогось. 

 

Дуже врізався момент, десь у 2009 році, як раптом на параді почали роздавати георгіївські стрічки, оці колорадські. Просто прийшов: стоять якісь люди і всім дають ці стрічки. А всі беруть і чіпляють їх і навіть не задумуються, навіщо і що це. У цих людей ці стрічки були вже вчеплені, вони роздавали такі ж іншим, тримали в руках багато їх і роздавали. І ніхто не питав, що це. Десь мають бути фотографії, коли всі з тими стрічками. …Я таки сподіваюся, що нарешті цей меморіал буде просто місцем пам'яті. Давно про це кажу. Бо те, що робиться там, - це хаос. І це породжує хаос в головах, - каже він.

З історії.

Лев Зацепа, пілот, який ніс факел до вогню на меморіалі, - українець. В 1939-му він у складі ЧА брав участь у поході на Західну Україну і «приєднував» наші землі до Союзу. Потім визволяв Луцьк у Другу світову. З 53-го служив в Луцьку. Коли Хрущов скорочував армію, Зацепа влаштувався на Луцький автомобільний завод. І працював там довго.Що цікаво: правнук Зацепи 5-річний Денис загинув у ДТП. Тоді в автомобіль, в якому перебував хлопчик врізався джип …Володимира Путіна. 1997-й. 17-й кілометр Мінського шосе, родина поверталася в Москву з Одінцово. За кермом був одій Путіна, але останнього впізнав батько правнука Зацепи. Той виходив з автівки під час оформлення ДТП. Путін тоді був замом керівника адміністрації президента Єльцина. І про це писали навіть волинські газети. Автором статті про героїзм Зацепи у 2016-му був …Ілля Сметанін. Скрипаль і любитель літаків, який допоміг росіянам спрямувати ракети на луцький аеродром у лютому 2022-го.

У народі скульптуру Слави перед «штиком» охрестили простіше: «бабою з віником».

Якось той народ був не дуже чуйний до місця, що мало уособлювати собою міць СРСР і страшити українців «російським штиком».

Найцікавіше про це згадував публіцист і волинянин Петро Кралюк. 

«У середині 70-их років його знищили й почали будувати меморіал. Понапихували сюди табличок, що тут поховані асвабадітєлі й борці проти бандерівців. А в центрі меморіалу споруджувалася статуя такої собі матєрі-родіни. Її деякі молоді лучани насмішливо іменували «баба з віником». Робітникам, що споруджували сей меморіал, навіть давали деякі дефіцитні продукти. Приміром, ковбасу-варьонку. Тоді в магазинах такої благості не було. Потім творився культ цього фальшивого меморіалу. У т. ч. й за часів незалежності. Владонька проводила тут різноманітні дійства. Приміром, празднованіє 9 мая, асвабаждєнія Луцка от фашісткіх захватчіков і прочая», – такими словами на зміни на луцькому меморіалі відреагував Кралюк. 

Досі на 7-ми гектарах немає ЖОДНОЇ таблички про те, що тут був колись луцький цвинтар.

А в цій землі лежали люди.

А не всі надгробки знесли. 

Деякі втрамбували і вони тепер «проростають». 

 

Це місце мирить багатьох. Плита – німецькому окупанту?
Це місце мирить багатьох. Плита – німецькому окупанту?

*  *  *

Я бродитиму меморіалом за кілька днів до 8 травня. Від орденів на граніті лишаться тільки сліди. Подекуди зруйновані плити вже замінять новими. На місці, яке увічнювало славу енкаведистів, від літер – тінь. Ну, і їхні прізвища... Центральна зірка з написом СРСР все ще сидітиме над «бабою з віником».

«А її мали б зняти принципово першою...» - думала я, прямуючи на сходи у напрямку студентського гуртожитку.

-  Ви журналістка? – спитають мене хлопці, які поруч косили траву.

- Так.

- Ходіть щось покажемо. Ми щойно її знайшли і почистили.

У траві видніється могильна плита з чорного граніту. На ній – напис німецькою... Хтось колись її тут поклав. Не хтось (вчитуюся) –  «ваші діти».

«HANS DHONAU. 12.02.1912 – 03. 07. 1942. Deine Kinder»

P. S. 

– А ще напишіть, що тут на кожному кроці собаче гівно. Хоч і є заборона, а людям не доходить, вони тут собак і далі вигулюють. Отак у нас вміють заборонити, а потім на це навіть уваги не звертати... – чоловіка, який щойно показував мені плиту, а перед им косив траву, дістало.

Віник. Гівно. СРСР. Бах. Пивнушка.  І «Deine Kinder»...

Поверталася, а в голові крутилися дивні слова. Це місце мало б мати свою місію: нести в наші голови якісь сенси і смисли. Зрештою, там є могили героїв уже навіть двох воєн. І тільки сліди могил героїв третьої… Однак поки воно несе тільки якусь каламуть.

Сенси. Сенси нам належить сформувати.

 

Читайте також: На росії «палає» через демонтаж радянської символіки в Луцьку

 

 

 

 

 

Коментарі
12 Липня 2022, 16:27
<a href=https://toyotyres.site/>купить шины toyota</a> <a href=https://www.toyotyres.site/>https://www.toyotyres.site</a> <a href=http://7ba.org/out.php?url=https://toyotyres.site/>https://wavearts.com/?URL=https://toyotyres.site/</a>
Коментар
29/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром