Хто такий Кирило Лукаріс, якого визнали святим

На початку цього року Синод Вселенського Патріархату зарахував до лику святих Константинопольського Патріарха Кирила Лукаріса. Цей виданий діяч не лише викладав й очолював Острозьку академію, а й вів перемовини з європейськими ієрархами й правителями держав, втручався в міжнародну політику Франції, Англії, Османської Імперії та інших країн, звинувачувався у шпигунстві на користь то турків, то козаків.

Кирила Лукаріса найбільше – аж п’ять разів обирали Вселенським Константинопольським Патріархом! Така біографія варта того, щоб на неї звернути увагу і детальніше вивчити пригоди цього активного грека. 

Читайте також: Багаті теж плачуть, або Історія про любов найбагатшої нареченої XVI століття з Острога

Кирило Лукаріс

Церковні війни в Європі та мусульмани, які підтримують православних

Народився Кирило в 1572 році на острові Крит, який в той час був під владою Венеційської республіки. Італійці, які тоді керували цими землями, були католиками й до місцевого населення, яке в основному було православним, ставились досить зверхньо.

Останніх це, м’яко кажучи, дратувало, а тому вони знаходили підтримку і розуміння у…турків-османів. Хоча ті були мусульманами, проте до християнських громад почасти ставились краще, аніж їх католицькі колеги. Лукаріс не став винятком. 

Спочатку він отримав освіту в італійських вишах, а пізніше повернувся додому і став настоятелем одного з православних монастирів. Можливо, він і не отримав би такої високої посади, якби не його дядько Мелетій Пігас, який на той момент був Патріархом Александрійським!

Читайте також: Найдовший костел світу в Гданську очолював абат з Торчина

Мелетій Пігас

Останнього можна зрозуміти: кого варто підтримувати, як не свого племінника, та ще й такого розумного. Ось з кого вийде чудовий спадкоємець і продовжувач його нелегкої боротьби з католицизмом.

На той момент Європа була розділена на три великих релігійних напрямки: буквально як за півстоліття до цього з лона католицької церкви вийшла майже вся Північна Європа, яка прийняла протестантизм. А Східна Європа продовжувала боротьбу за збереження своїх православних традицій.

Православні ієрархи, які мешкали в величезній мусульманській Османській Імперії, не почували себе обділеними і підтримували турецьких султанів, але паралельно цьому шукали нових союзників. Це могли бути або протестантські країни, або землі Речі Посполитої зокрема.

Читайте також: На службі у князів: як захищали та чим допомагали волинські татари

Варфоломіївська ніч, або бій між католиками і протестантами

Саме в Річ Посполиту і відправив Мелетій Пігас свого племінника, коли некоронований король Русі князь Василь-Костянтин Острозький попросив у нього гарних грецьких вчителів. Так, у 1594 році разом з посланням від Патріарха в Острозі й опинився молодий Кирило Лукаріс.

Пригоди греків в українських землях 400 років тому

На цих землях він пробув майже шість років. З перервами до 1600 року Лукаріс був ректором Острозької Академії, викладав грецьку мову і давав приватні лекції обдарованим місцевим учням. 

Мало того, в ці ж роки він встиг повикладати грецьку мову в братській школі у Вільно ( сучасний Вільнюс) і подискутувати з місцевими католиками.

А через два роки разом з «колегами» з Константинопольського Патріархату в 1596 році Кирило Лукаріс прийняв участь в Брестському соборі, коли було проголошено офіційне створення нової уніатської греко-католицької церкви.

Читайте також: Галшка Гулевичівна – волинська меценатка і ...свята!

Полотно «Проповідь Скарги», де католик Скарга пропагандує католицизм

На цьому з’їзді Лукаріса згадують не просто як православного церковного діяча, а як повноправного представника патріарха – «александрійського екзарха і потрібного соратника». 

Чи через те, що екзарх був ще не дуже відомий, чи через його захист могутнім острозьким князем, але він зміг уникнути переслідувань польського короля. Саме останній був ініціатором і активним учасником Берестейської унії. Та й могутня католицька община впливала на ситуацію. 

А от представника Константинопольського Патріарха на цьому з’їзді Никифора Параскіса-Кантакузина звинуватили у шпигунстві на користь турецького султана, арештували і кинули до в’язниці, де той від голоду пізніше помер.

Читайте також: Самійло Корецький, або Як волинський князь втік з турецької в’язниці

Лукаріс, подивившись на всю цю ситуацію, згадує, що у нього є й інші термінові справи та залишає Річ Посполиту. Він вирушив до інших потенційних союзників вже в Західній Європі – протестантських центрів у Вітенберзі та Женеві. 

Через кілька років, коли релігійна ситуація в переважно православних українських і білоруських землях не вгамувалась, польський король звернувся до патріарха Пігаса, аби той вмовив впливових волинських і не тільки магнатів заспокоїтись і не чинити опір католицизму. 

Вибір патріарха на свого посланця в ці землі був зрозумілий – Кирило Лукаріс, який вже тут був і ситуацію добре знає.

Польський король Сигізмунд ІІІ Ваза був ініціатором Берестейської унії

Патріарх – дипломат, політик і шпигун?

Екзарх прибув до Речі Посполитої з цілою купою послань від свого дядьки до різних князів і магнатів. Проте католицька курія і її прихильник серед впливових аристократів були налаштовані кардинально. Королю натякають на те, що Лукаріс насправді турецький шпигун, який тільки нашкодить державі. 

Останній розуміє, що навіть князь Острозький не захистить його. А тому пише листа до львівського католицького архієпископа Димитрій Соліковського, що він за мир у всьому світі, дружбу між церквами й що ні з ким він сперечатися тут не збирається, і з протестантами йому не по дорозі.

Читайте також: Волинський емір бедуїнів, або Як ковельські старости володіли Підгорецьким і Олеським замками

Колишній православний єпископ Іпатій Потій добився домашнього арешту Лукаріса

Напевно, це листування і врятувало його життя. Лукаріса після домашнього арешту відпускають і він швиденько залишає українські землі. Залишає, щоб вже ніколи їх не відвідати. Проте подальша біографія Кирила була дуже бурхливою.

Вже через два роки після від’їзду з Речі Посполитої помирає його дядько і Лукаріс стає Патріархом Александрійським в 30 років. Ще через 10 років він стає Патріархом Константинопольським і з перервами править там 26 років! Саме Лукаріса найчастіше в історії цієї церкви обирали вселенським патріархом – п’ять разів!

До наших днів збереглися документи і його листування з різними впливовими людьми по всій Європі. Так, у боротьбі проти католицької династії Габсбургів і Франції він тісно сходиться з протестантськими країнами – Нідерландами, Англією і Швецією. 

З їхніми послами в Стамбулі у нього був тісний контакт і там вони організовували змови проти католицького лобі, яке, в свою чергу, скаржилось і намагалося знищити православного патріарха руками турецького султана.

Читайте також: В гостях у Роксолани: волинський рукопис про посольство до Стамбула

Англійський король, козаки і турецький султан

За активну підтримку на знак подяки саме Кирило Лукаріс подарував англійському королю Александрійський кодекс – один з чотирьох великих біблійних кодексів V століття, один з найбільш ранніх і найповніших рукописів Біблії. Зараз цей манускрипт зберігається в Британській бібліотеці в Лондоні.

Александрійський кодекс

Швидше за все, слідкував Лукаріс і за справами в українських землях. Так, він висловлював свою підтримку культурно-освітньому центру в Дерманському монастирі. Організатором останнього був відомий церковний діяч Ісакій Борискович, який в 1617 році став організатором створення Луцького Хрестовоздвиженського братства.

У 1637 році запорізькі й донські козаки захопили турецьку фортецю Азов. Недоброзичливці в оточенні молодого султана Мурада IV заявили, що козаки захопили Азов за підбурювання патріарха, який чекає тільки на прибуття цих своїх одновірців до Константинополя, щоб підняти греків проти турків.

Читайте також: Волинський князь Дмитро Вишневецький – на службі у султана Сулеймана та Роксолани

Останній, щоб заспокоїти розгнівані війська яничар звинуватив Лукаріса у зраді й підтримці козаків. За наказом султана, Кирила Лукаріса задушили 28 червня 1638 року, а його тіло викинули в море.

Султан Мурад IV

Так закінчилося бурхливе життя одного з найяскравіших представників своєї епохи. Проте суперечки про його діяльність, релігійні й політичні погляди не затихають до нашого часу. У 2009 році його канонізувала Александрійська церква, а 11 січня 2022 року до лику святих зарахував Константинопольський Патріархат.