Відстань та мовний бар'єр – не перепона у спілкуванні між молоддю країн, які мають спільні кордони та переплетені історії. Активісти з України та Словаччини показали це на власному прикладі. Ще й зуміли наповнити скарбницю історії унікальними матеріалами.

Громадська організація «Мультикультурна Україна», Варковицька сільська територіальна громада та Молодіжний парламент міста Бардієва, що у Словаччині, запустили проєкт, покликаний налагодити міжкультурний діалог між молоддю двох країн. Темою для спілкування стали спогади про події 1947 року, які торкнулись свого часу і Словаччини, і України. 

Обговорити історії родин, які пережили оптацію, віднайти фото й документи та записати спогади старожилів про події взялись молоді учасники проєкту під керівництвом голови ГО «Мультикультурна Україна» Мартіна Ройтера та дослідниці історії оптації на Волині, кандидатки історичних наук, доцентки кафедри Всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету Інни Мартинчук. 

Проєкт під назвою «Молодіжний міст Бардіїв–Варковичі» отримав фінансування House of Europe та вже перебуває на фінальній стадії реалізації. 

Як вдається налагоджувати комунікацію між двома країнами та що цікавого у рамках дослідницької частини проєкту вже вдалось відшукати, організатори розповіли виданню Район.Дубно. 

Читайте також: Резиденція Кенеберг у Смизі – відновлення історії та шлях об'єднання громади

1947 рік. Історична довідка

Навесні 1947 року СРСР та Чехословаччина провели акцію обміну населенням. Так радянська влада хотіла розв'язати етнічні проблеми, а також перекрити воєнні втрати України. Переселення відбувались на підставі двосторонніх міжнародних договорів. Процес оптації складався з двох етапів: обмін населенням між Пряшівщиною та Закарпаттям у 1945—1946 років і Волинню у 1947 році. 

Щоб змотивувати населення до переїзду, влада проводила активну інформаційну кампанію, хоча особисті мотиви в самих переселенців теж були. Наприклад, волинські чехи, які жили в Україні з 1860-х років, піддалися на ідею з переселенням, адже втікали від колективізації в СРСР. 

Читайте також: На Рівненщині проаналізували причини переселення українців зі Східної Словаччини в Україну 1947 року

Тим часом українці, які жили у Східній Словаччині, стикнулися з бідністю та голодом у післявоєнний час, тож перспектива життя на родючих чорноземах виглядала як порятунок. За підрахунками дослідників, у результаті обміну населенням на Волинь прибуло 2665 родин.

Офіційні представники радянського уряду у Словаччині обіцяли оптантам «золоті гори» в Україні. Мали віддати їм все, що залишилося після виїзду чехів до Чехословаччини (а їхні статки на Волині були значно більші за статки українців). Проте так було тільки на початку, далі радянська влада колективізувала усе майно, зокрема і те, яке переселенці з Пряшівщини привезли з собою.

Фото зі сторінки Optácia 1947

Читайте також: Команда «Фронтери» створила відео про волинських чехів

Були й інші проблеми, які не дали прижитись оптантам в Україні. Це релігійні, побутові та ментальні розбіжності. Тож за першої можливості переселені українці почали повертатись, чим спровокували процес реоптації. Спершу виїжджали на Закарпаття, яке було ментально ближчим. Але як тільки в 60-х роках з'явилася можливість перетнути кордон, їхали на Пряшівщину. 

Читайте також: Переселенців зі Словаччини на Волинь перші роки не примушували вступати до колгоспів

За даними досліджень, станом на осінь 1967 року число тих, хто повернувся до Східної Словаччини, перевищило 5 тисяч людей. Майже півтори тисячі з них народились уже в Україні.

Попри це, переселенці залишили вагомий культурний слід на теренах Волині та Рівненщини. У деяких місцевостях досі живуть свідки тих подій, які готові ділитись спогадами. Одне з сіл, де свого часу оптанти селилися масово, це Варковичі Дубенського району. Воно і стало базою для дослідження та саме там зародилась ідея співпраці зі словаками.

Фото зі сторінки Optácia 1947

Читайте також: Ніби дерево вирвали із корінням: як родина волинянки пережила примусове виселення.#ЦінаІсторії

Особиста історія як мотивація до міжкультурного діалогу 

Ініціатором проєкту та співпраці між громадою Рівненщини та містом зі Словаччини став Мартін Ройтер, який переїхав в Україну з Німеччини. Він має 13-річний досвід громадської роботи у Харкові, Києві, Закарпатті та інших містах України. Тепер активно розвиває свою організацію на Рівненщині. 

Саме Мартін, який купив ділянку у Дубенському районі, випадково дізнався історію оптації 1947 року та взявся шукати шляхи для глибшого її дослідження.

«Коли я дізнався цю історію, я ще жив в Ужгороді. Тож вирішив поїхати у ті місця Словаччини, звідки переселяли українців. Я був дуже здивований побачити там цілі українські села, де збереглись могили, кладовища, пам’ятники, старі вуличні вказівники. Там справді колись жили українці, які згодом виїхали на Волинь. Частина тих, хто не зміг асимілюватись, згодом повернулись. І зараз у Словаччині живе чимало нащадків людей, яких торкнулись події 1947 року», – розповідає Мартін Ройтер. 

Тож на основі історії з переселенцями зародилась ідея допомогти Варковичам відкрити свою «фішку» та налагодити співпрацю між громадами, пам’ять яких переплітається. 

Ідею підтримали на конкурсі індивідуальних грантів House of Europe. 

Інна Мартинчук (перша зліва) та Мартін Ройтер на обговоренні проєкту у Варковицькі ТГ

Читайте також:  Депортовані назавжди бойки та лемки: хто вони та як опинилися на Сході

Координаторкою проєкту стала дослідниця історії оптації на Волині, кандидатка історичних наук Інна Мартинчук. Її змотивувала особиста історія. Адже її тато – з родини оптантів. 

За основу в написанні проєкту взяти історії людей, які проживають у Варковичах. Але за мету мали активізувати місцеву молодь, познайомити з однолітками із закордону та прищепити інтерес до історичної пам’яті свого регіону. 

«Одна з цілей проєкту – створення молодіжної ради у Варковичах. Її там немає, молодь інертна. Коли ми приїхали, юнаків і юначок віком 17+ не знайшли, тож залучили старшокласників. Але ми раді, що знайшлися дуже активні діти, які, я думаю, нашу ініціативу продовжать. Головне показати, що є багато тем для розмов. Оптація мала стати однією з таких», – розповідає Інна Мартинчук. 

Партнерами з ЄС став молодіжний парламент міста Бардієва. Це місто розташоване на сході Словаччини, в етнокультурному регіоні Пряшівщини. Окрім того, що місто має стосунок до історії України, воно ще й занесене до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Крім того, учасники молодіжного парламенту Бардієва вже мали досвід у молодіжній політиці та були готові поділитись ним з українцями. 

Молодіжний парламент Бардієва

Читайте також:  Пережити два геноциди: розповідь очевидиці Другої світової війни

Молодіжний міст Бардіїв–Варковичі

Міжнародний діалог розпочали зі спільних Zoom-конференцій. Учасники спершу презентували свої країни, розповідали історії та знайомились. Комунікувати їм допомагала перекладачка Наталія Касинець. Паралельно координатори проєкту запустили сторінку у фейсбуці під назвою Optácia 1947. Там публікують не тільки інформацію про проєкт, а й матеріали про переселення українців, фото з тих часів та родинні історії оптантів. 

Також у рамках проєкту відбулися три лекції. Перша від доцентки Рівненського державного гуманітарного університету Олени Ворон про саму оптацію, національні проблеми та міграційні процеси після Другої світової війни. 

На другій лекції кандидат історичних наук, доцент Степан Синяк розповів про особливості краєзнавчої роботи. На завершення теоретичної частини проєкту працівниця Рівненського обласного архіву Людмила Леонова ознайомила учасників з генеалогією та навчала, як шукати потрібну інформацію в архівах.

Читайте також: Царська корона волинських німців: пам'ять про сусідів

Лекційна частина проєкту

«Ми розробили спеціальний опитувальник, який стосувався саме подій оптації. Переклали його словацькою мовою, щоб могли користуватись учасники обох країн. Після цього вже можна було працювати з респондентами та збирати усні свідчення. Наразі вже готові перші дослідження. Це фактично шість історій сімей: три з України та три зі Словаччини. Але це не остаточна кількість, учасники ще продовжують роботу», – розповідає Інна Мартинчук. 

Координатор Словацької команди Якуб Борув під час збору свідчень

Паралельно з дослідницькою роботою українські учасники мали змогу потрапити на тренінги з молодіжної політики. Провела їх голова Молодіжної ради Смизької громади Віта Костюк. Після цього у Варковичах почали обговорювати ідею створення молодіжної ради. 

Читайте також: Спадщина волинських голендрів: хто вони і куди зникли

Тренінг з молодіжної політики у Варковицькій ТГ

Тренінг з молодіжної політики у Варковицькій ТГ

Зараз проєкт «Молодіжний міст Бардіїв–Варковичі» перебуває на фінальному етапі. Поки молодь завершує збір свідчень, організатори вже наповнюють сайт інформацією. У планах це має бути платформа, де зберуть документи, фото та спогади про оптацію 1947 року. 

Крім того, Мартін Ройтер та Інна Мартинчук готують до відкриття виставку за матеріалами, які вдалось зібрати учасникам. Це будуть плакати із сімейними історіями переселенців. Виставка буде двомовна. Відкрити її планують у Варковичах вже наприкінці вересня.