Повороти долі найстаршої лучанки: від заслання до визнання

04 Серпня 2021, 18:00
Молода Віра Васюк (ліворуч) 4134
Молода Віра Васюк (ліворуч)

Жінка, яка ще за життя стала легендою Луцька. Не співачка, не актриса, та й взагалі не публічна людина. Вона все життя віддала неромантичній справі – бухгалтерії. Хоча водночас була веселої вдачі, на дозвіллі захоплювалася грою на гітарі.

Ця жінка – Віра Сергіївна Васюк (в дівоцтві Кульбачинська). Це двоюрідна сестра мого дідуся по мамі, Бориса Максимовича Коротинського з Ратна. Саме від старшого покоління я довідалася про цікаву і захопливу життєву історію цієї незламної жінки.


Але все по черзі: Віра Сергіївна Васюк народилася 15 грудня 1926 року в родині Віри та Сергія Кульбачинських на околиці села Ратного. Вона була звичайною школяркою у місцевій польській школі: допомагала батькам по господарству, товаришувала з однолітками, самостійно навчилася грати на гітарі. В той час гра на цьому музичному інструменті була дуже популярною серед дівчат. 

Читайте також: Легендарний декан історичного. Останнє інтерв'ю Вадима Кудя

Нічого особливого – звичайне повсякденне життя повітового містечка міжвоєнного періоду. Друга світова війна докорінно змінила життя молодої дівчини. З початком нацистської окупації Ратна все змінилось. Віру, як і багатьох інших дівчат та хлопців, вивезли на примусові роботи до Німеччини. Вона потрапила на ферму у селі Рот біля Гамбурга. 

Спершу вона допомагала по господарству на фермі. Однак, господар зауважив, що дівчина має здібності до обрахунків та є дуже ретельною в роботі. Тож віддав її навчатися бухгалтерського обліку в спеціальну школу для бухгалтерів в Гамбурзі. Віра Сергіївна й досі називає своє навчання курсами. Це були не просто університетські заняття, а навчання бухгалтерського обліку на практиці.

Читайте також: «Кажуть, навчання не буде, бо почалася війна» – спогади жителя Іванич Андрія Сидорчука

Також Віра Сергіївна пригадує, що їй дуже допомогли знання німецької мови. Вона її добре вивчила у школі. Їй було просто порозумітися з німецькими вчителями й господарями на фермі. Після завершення Другої світової війни Віра не захотіла лишатися за кордоном. Вона самостійно повернулася додому.

По приїзду до Ратна вона одразу почала працювати на місцевому маслозаводі лаборанткою. Та це тривало недовго, близько року. Річ у тім, що в родині були побоювання, щоб хтось не доповів куди треба про те, що така-то під час війни була в Німеччині. В той час таких, як Віра автоматично відсилали в Сибір. І вислали б не лише її, а й усю сім’ю.

Читайте також: Волинську сім'ю відправили до Сибіру через вигадку про сина-упівця. #ЦінаІсторії

Варто зазначити, що родина не приховувала, але й не розголошувала цей факт з життєвої біографії дівчини. Тим паче після приходу других совєтів місцеве населення Ратного різко змінилося. Зникла чимала частка єврейського населення, багатьох місцевих жителів війна порозкидала по світу. 

Натомість прибуло багато незнайомих людей, які раніше не знали ні Віри, ні родини Кульбачинських. Але після сімейної наради дівчина все ж вирішила не ризикувати й переїхала до Луцька. Місто стало обласним центром і активно розбудовувалося. До того ж знаходилося недалеко від дому. 

Читайте також: Корилися нацистам, бо всі хотіли жити – спогади шачанина про життя в окупації

Та вирішальним було те, що в Луцьку Віру ніхто не знав. Спочатку дівчина працювала на заводах Луцька на різних робітничих посадах. Згодом їй пощастило влаштуватися на посаду бухгалтера Луцького будівельного тресту. В місті  активно будувалися житлові райони та промислові підприємства. 

Керівники будівельних бригад страшенно розкрадали будівельні матеріали. Довести крадіжку в поточному процесі будівництва серед величезної кількості об’єктів було практично неможливо. Тоді на роботу прийшла молода Віра Кульбачинська. Її спершу не сприйняли серйозно – молода бухгалтерка, без радянської освіти, без досвіду. Мовляв, що вона там знає… 

Невдовзі прийшов час бригадирам звітуватися перед молоденькою бухгалтеркою. Вона спокійно та без емоцій, фахово їм довела де, чого, яких саме і в якій кількості будівельних матеріалів не вистачає. Потому так само спокійно додала: «Я йду на лікарняний, коли повернуся, то щоб оце перелічене зі списку було на місці!» Мовчки повернулася і вийшла з кабінету. 

Читайте також: Вчитель із Володимира-Волинського вижив у концтаборі та звільняв Краків

Бригадири були здивовані. Вони затямили, що їхня нова бухгалтерка надзвичайно любить свій фах і серйозно обізнана у професії. До того ж зовсім не бере хабарів. В радянські часи – то було щось неймовірне. 

Навіть коли знаходила нестачу під час ревізій чи інвентаризації сама підходила до відповідального за цю ділянку роботи та говорила, що йде на лікарняний або у відпустку. Ця фраза стала крилатою. 

Як зауважила сама Віра Сергіївна: «Я могла посадити за ґрати багато людей, насправді дуже багато, але ніхто ніколи не постраждав». Відтоді, професійний авторитет бухгалтерки Віри Сергіївни Васюк (у шлюбі), був колосальним. 

Згодом вона працювала заступником головного бухгалтера Луцького будівельного тресту. Ще пізніше на керівних бухгалтерських посадах в торговельній галузі. 

Той німецький вишкіл, який вона отримала у Гамбурзі в часи війни був дуже міцним. Згодом у Віри стажувалися молоді бухгалтерки та економісти. Якщо ж у неї запитували, де вона навчилася бухгалтерії, вона відповідала, що самотужки освоїла цю професію. 

В радянський період розповідати де і за яких обставин вона навчилася бухгалтерському ремеслу було небезпечно. Тож вона замовчувала цей факт у своїй біографії. Так чи інакше, життєпис Віри Сергіївни – то яскрава ілюстрація того, коли катастрофа стала позитивною обставиною, яка допомогла цілковито реалізуватися в житті. 

Оксана ПАЛІЙ

 

Коментар
17/09/2021 П'ятниця
17.09.2021
16.09.2021
15.09.2021