Зі старовинної церкви на Поліссі хотіли зробити склад, але селяни відстояли святиню
-
-
>
-
>
-
>
4647
Сільський православний храм вистояв у часи комуністичного богоборства завдяки непохитній вірі парафіян.
Чимало лих випало на парафіян села Бережки, що на Дубровиччині (Рівненська область), та їхній Свято-Богородичний храм за його історію. Навіть пожежа, під час якої дерев’яна будівля церкви разом із дзвіницею та дзвонами згоріли. Сталося це ще в позаминулому столітті, і хоча наслідки вогню бережківцям довго довелося відроджувати, все ж у розпал Першої світової війни вілбудована церква знову засіяла банями, а нові дзвони залунали благовістом на всю околицю. Та найстрашніше лихо чекало попереду, уже після Другої світової, коли Західне Полісся вдруге «визволила» комуно-радянська Москва.
Місцева мешканка Марія Коваль, яка понад півстоліття проспівала в церковному хорі, розповідала, що як помер священник Георгій Вечорко, котрий був настоятелем у Бережках чотири з половиною десятки років, то тривалий час у церкві ніхто не служив. Храм почав занепадати, вікна й двері повибивали, на престолі голуби виводилися…
Влада збиралася зробити з нього склад під льон, вже навіть і трактора голова сільради прислав, щоб купола стягнути… Люди не дали. Свекор Маріїн і по ночах ходив вартувати. Із сокирою. «Комусь таки, – усе казав, – голову одрубаю, як полізе церкву руйнувати!»
«Свекор із моїм батьком і дзвони сховали, як влада хотіла їх зняти й на брухт здати. У нашій старій хатинці поклали – ніхто не бачив і не знав, де вони сховані. Там і лежали, доки ми нового священника добились. А коли службу відновили і дзвони знову повісили на дзвіницю, то дзвонити ще десять років сільрада забороняла… А нам, хористам, не дозволяли покійників одспівувати, з духовим оркестром хоронити вимагали»,— згадувала Марія Коваль.
Звичайно, удвох, навіть мужнім і безстрашним парафіянам, свекру та батьку хористки, важко було б відстояти свій храм. На щастя, їхніх однодумців було багато. Ще й досі в селі можна почути розповідь про сутичку селян, що ремонтували церковну огорожу, з головою колгоспу та парторгом, які прийшли їх проганяти від церкви. Як один дядько, кремезний тілом і палкий на вдачу не витримав:
– Тільки підійдіть ближче, – він якраз ямку для стовпика викопував. – То оцим заступом розсічу, мов жаб!
Підійти начальство не ризикнуло, відступило. І мститися не стало – за сміливцем була громада та міцна, наче кремінь, віра.
Були і світлі часи в історії храму. Тричі його відвідували очільники єпархії, вперше – ще далекого 1910 року, востаннє – вже в наш час. На початку дев’яностих минулого століття колгоспна бригада, очолювана Андрієм Костючком, побудувала нову дзвіницю, через кілька років у церкві оздобили іконостас. За пожертву уродженця села Петра Костючка довкола храму звели добротну огорожу та вхідні ворота. Оновили парафіяни і фасад культового приміщення, тож нині двохсотлітня православна церква Різдва Пресвятої Богородиці в Бережках є окрасою села.
