Майже шістдесят років волинянка потайки доглядала могилу повстанця

29 Травня 2021, 12:13
Любешівські активісти біля могили повстанця Івана Гаврилюка 3868
Любешівські активісти біля могили повстанця Івана Гаврилюка

Коли любешівські активісти реабілітації учасників національно-визвольних змагань за незалежність України розшукували й освячували могили патріотів на теренах району, слідопитська стежина привела їх і на селищний цвинтар. Те, що там похований вояк УПА, стало справжньою сенсацією. Адже впродовж панування комуністичної влади навіть могили її ворогів були їй небезпечними, тому зрівнювали їх із землею якщо не в прямому значенні, то принаймні забуттям і запустінням. А та могила була доглянута, зі стареньким, але рівним хрестом, рушничком на ньому. Правда, імені на хресті не було. Проте ім'я похованого Віра Савчук, мешканка Любешева, пам'ятала добре. Саме вона, тримаючи в серці майже шістдесят років страшну для тих часів таємницю, доглядала могилу, незважаючи на можливі фатальні наслідки, схиляла голову перед хрестом, вішала на ньому рушники.

Восени сорок третього німці без бою здали Любешів підрозділу УПА. Провівши на центральній вулиці своєрідний парад-огляд, повстанці наступного дня пішли в наступ на з'єднання Федорова. У Любешеві залишилася польова кухня та кілька дозорців, котрі патрулювали вулиці. Незабаром, уночі, на містечко напали червоні партизани, зав'язався короткий бій, повстанці відступили в Деревок, але один залишився лежати на вулиці. Його роздягнений труп любешівці знайшли вранці.

Випав тоді якраз перший сніг, і на білому фоні, в білому спідньому, скоцюрблене тіло мертвої людини жахом холодило жили. У забитому хлопцеві впізнали Івана Гаврилюка, колишнього поліцая місцевого постерунка, котрий улітку разом з іншими подався в УПА.

А партизани наводили порядки далі і єдиною жертвою не обійшлося: вбили Архипа Горщара, ще двох невідомих осіб.

На той час помер якраз Вірин двоюрідний брат і Данило, її батько, робив йому труну. На подвір'я прителющився партизан, хижо наставив на чоловіка зброю.

– Що, бульбашеві гроба  робиш?

– Ні, своєму небожу,– спокійно відповів Данило.

Партизан поплентався назад, спіймавши облизня.

Наступного дня хоронили брата, інших забитих, похоронили поряд і «бульбаша» Івана...

Навесні ще одна жахлива трагедія сталась у Любешеві, зав­давши великого непоправного горя Вірі та її сім'ї.

Знаючи, що Любешівський район наповнений партизанами, повстанцями, іншими ворогами Рейху, німці неодноразово бомбили окремі села району. Четвертого березня німецький бомбардувальник, зловіще махаючи крилами з чорними хрестами, зі страшним ревом закружляв над містечком.

Замість заховатися, як робили раніше, до льоху, Віра з матір'ю та братами-сестрами причаїлися під високими мурами костелу. Пілот помітив нещасних людей, що злякано втискались у кам'яну стіну, і метнув бомбу прямо в них. Прогримів оглушливий вибух, нестримна сила підхопила Віру й кинула в темінь небуття. Коли ж дівчина отямилася, то дізналася, що мама і дві сестри загинули, ще одна сестричка та брат, як і вона, поранені. Згоріло їхнє обійстя, коні, корови, інша живність, сільськогосподарський реманент. Крім того, грабіжники залізли до льоху й вибрали з нього все. Данило, який уникнув бомбових уламків і вогню, бо не був тоді вдома, пішов по хатах просити хоч якусь стару сорочку рани дітям перев'язати...

Віра одужувала довго, не було ліків, рани гнили, вже і черва в них позаводилася. Згодом у Любешів увійшли червоноармійці і їхні медики трохи підлікували нещасну.

Нарешті рани в дівчини загоїлись і вона стала на ноги. Але на могили рідних змогла вибратися лише наступної весни. Тут і побачила біля них ще одну могилку, відтак дізналася, що в ній похоронений «бульбаш» Іван.

Шкода стало дівчині нещасного, що лежав далеко від рідної хати (казали, що він із Каменя-Каширського родом), що нікому і голови схилити над могилою, і землі, що осунулася, поправити. Доглядаючи могили матері, сестричок, то пагорбок порівняє, то бур'яни виполе, то барвінок посадить і на Йвановій, то рушничка вишиє й повісить на його хресті. А коли хрест зогнив, поставила новий. І все це потай, не ділячись таємницею ні з чоловіком, ні з рідними дітьми. Бо знала, що навіть одного необережного слова буде досить для страшних наслідків. 

Так і прожила з цією таємницею жінка до наших днів. У страху, та страх перемагала людяність. Могила чужої людини стала їй близькою, як і могили рідних. Але водночас була і тяжким хрестом на плечах, який вона жертовно несла все своє життя.

Микола ШМИГІН

 

Коментар
21/06/2021 Понеділок
21.06.2021
20.06.2021
19.06.2021
18.06.2021