Тут молились київські митрополити: історія Хрестовоздвиженського монастиря в Боровичах

Однією з окрас сучасної Волині є мальовниче село Боровичі (раніше Маневицький район). Попри вивчення історії цього поселення і його пам’яток на основі писемних та археологічних матеріалів, умови закладання тут духовних пам’яток, а звідси й становлення церковного життя краю, є не настільки знаними. З усім тим писемні матеріали дозволяють дослідити історію місцевого Хрестовоздвиженського монастиря та парафіяльних храмів, стосунок до яких мали відомі духовні та світські персони…

Село Боровичі розташоване на лівому березі річки Стир. Етимологи вказують, що ймовірна назва поселення походить від слова «бір» – сосновий ліс. Поселення вперше згадується у 1558 роцi у скарзі канцлера Великого Князівства Литовського Миколи Радзивілла на Богдану Четвертинську у зв`язку із захопленням її підданими із села Навіз Боровицьких земель.

Проте побіжний огляд документів дав можливість додати йому трішки «сивини». Так 1555 роком датований документ, у якому згадується, що князь Михайло Федорович Четвертинський продає свою частку у Боровичах рідному братові Іванові (посилання на документ подає історик Юрій Вольф у праці «Князі литовсько-руські від кінця XIV століття).

Читайте також: Четвертинський Псалтир: хто і як видав першу друковану книгу на Волині

Крім того, безумовно цікавим казусом є те, що генеалоги виводять гілку Четвертинських на Боровичах від Федора Федоровича Четвертинського, який  у документах фігурує між  1501 – 1529 роками, тобто  на півстоліття раніше від офіційної згадки села.

У 1585 році князь Яцько Андрійович  будує у селі  замок (нещодавно археологам вдалось віднайти його точне місце розташування). З цією ініціативою польські дослідники  пов’язують виникнення іншої назви населеного пункту – Нова Четвертня, на противагу Старій Четвертні на правому березі річки Стир. Поселення швидко зростає, урбанізується і у 1626 році ми фіксуємо у документах міський статус Борович. 

Очевидно це заслуга тодішнього власника містечка –  брацлавського підкоморія (голови станового шляхетського суду) Стефана Яковича Четвертинського (1577 - 1665). 

Князь Стефан є доволі колоритною особистістю, життєпис якого потребує висвітлення у окремій статті. Серед особливих його заслуг варто згадати участь у відновленні Православної ієрархії у Речі Посполитій 1620 року, опіку православним братствам, підтримку книгодрукування, фундацію монастирів і будівництво храмів.

Так, 14 вересня 1635 року було освячено головний храм чоловічого Хрестовоздвиженського монастиря закладеного в урочищі «Тумин» поблизу Борович.  Фундаторами виступили  князь Стефан і  його друга дружина Анна Микулинська. У документі зазначено, що храм «заклали і прикрасили».

Першим ігуменом монастиря був отець Самійло Криницький. Першопочатково штат обителі мав  чотирьох осіб: ігумена, 2-х ієромонахів та ієродиякона. Монастир отримав певний сталий дохід, право користуватись полями, сіножатями. На його користь було відписано частину села Копилля із переліком селян, які мали виконувати певні повинності.

Деталізований інвентарний опис від 1659 року свідчить, що обитель була щедро обдарованою: згадується 12 предметів зі срібла: хрести, келих, ложка, мисочка, кадило, дарохранительниця, шлюбні вінці та інше. Також в переліку знаходимо золотий хрест, ризи з різноманітних тканин, зокрема атласних (шовкових), деякі походили з Афону.

Коло зв`язків князя Стефана було надзвичайно широким, що підтверджується вхідною та вихідною кореспонденцією з його збереженого особистого «Копіяріуша» (збірника різнорідних документів який зберігається у бібліотеці князів Чорторийських у Кракові).

Так, зокрема, з листів ми дізнаємось, що князь підтримував контакти з гетьманами Петро Сагайдачним, Іваном Петражицьким-Кулагою, Богданом Хмельницьким, Іваном Виговським, Павлом Тетерею,  був у близьких стосунках з Діонісієм Балабаном (Луцько-Острозьким православним єпископом, пізніше Київським митрополитом).

Читайте також: В ПЦУ переходять парафіяни церкви, яку збудував міністр УНР

Митрополит Діонісій у 1659 році в Новочетвертинському монастирі «при багаточисельному людові» очолив відспівування сина князя Стефана – мінського каштеляна Миколая. Син цього Миколая – Миколай-молодший у 1690 році відписав монастирю величезну суму по міркам того часу – 30 тисяч злотих. Крім того, новий патрон обителі зажадав, щоб надалі монастир був унійним.

У XVIII столітті монастир переживав не найкращі свої часи. Певний час був приписаний до Луцького братського монастиря. Своєю чергою до нього приписали Четвертенський Свято-Преображенський монастир. Кількість насельників коливалась у межах кількох осіб. 

Ситуація погіршилась після 1795 року, коли Російська імперія цілісно експропріювала Волинь, і греко-католицька Церква назагал опинилась в немилості. Проте певний  час монастир зберігав своїх вірних  до остаточної ліквідації у 1833 році. Храм Воздвиження Чесного Хреста був приписаний до Свято-Софіївської парафії села Копилля. Згадується як діючий ще у 1888 році. Подальша його доля, на жаль, невідома.

Далі буде...