Що варто знати про «Грецьку операцію» НКВС

27 Лютого 2021, 19:30
143 Джерело: Фото: Олена Вишневська

Розповідати про греків Приазов’я – газети не вистачить. Будучи висланими з Криму до донецьких степів ще у 1780-х роках, вони не тільки сумлінно берегли свою мову, традиції, культуру, а й подарували Донеччині (та усьому світові) видатних митців, діячів науки, промисловості, спорту… Був в історії цього народу страшний період. Греки про нього мало говорять, та це не значить, що мало пам’ятають. Варто розпочати розмову – відразу діляться закарбованими у пам’яті цифрами, архівними документами, занотованими від руки спогадами…

«Грецька операція» НКВС – найкривавіша серед майже двох десятків національних «чисток» радянських часів. Вона розпочалася 15 грудня 1937 року і продовжувалася до весни 1938 року. Про це пише Юлія Чебрець на сайті «Громада.Схід».

Понад 20 тисяч греків СРСР були арештовані та засуджені, чверть з них – на Донеччині. З понад 5 000 заарештованих тут людей 96% були розстріляні протягом одного місяця. Точна кількість жертв не встановлена і досі, оскільки не всі архівні матеріали розсекречені.

Маріупольський краєзнавець Сергій Кутняков ділиться з нами контактами греків, які зберігають пам’ять про національну трагедію і щороку 15 грудня вшановують пам’ять жертв. З кожною новою розмовою наче поглинаєш у пекло…

Винуватий, бо грек

Отже, все почалося з Директиви № 50215 від 11.12.1937 за підписом народного комісару внутрішніх справ СРСР Єжова. Вона містила повідомлення про те, що органи НКВС викрили і мають негайно ліквідувати «широку мережу грецьких націоналістичних, шпигунсько-диверсійних, повстанських, шкідницьких організацій, кінцевою метою яких є ліквідація радянської влади в місцях компактного проживання греків на території Радянського Союзу та встановлення буржуазної держави фашистського типу»

Нарком внутрішніх справ УРСР Леплевський миттєво дав установку заарештувати, що б там не було, 5 000 осіб грецької національності «незалежно від наявності компрометуючих матеріалів на них». Працівників НКВС грецької національності секретним наказом з операції прибрали.

Читайте також: Від польського Сейму до катівні НКВС: як праонук відшукав інформацію про прадіда волинянина

Заарештовували переважно чоловіків до 50 років, всім репресованим інкримінували «політичну» 58-му статтю: антирадянська агітація, контрреволюційна діяльність і шпигунство.

Через те, що у тодішній Сталінській області етнічні греки проживали компактно, вже до кінця грудня 1937 року викриття «ворогів» завершилося на 80% – чи не у кожному селі Приазов’я виявили «контрреволюційні організації».

«Добровільні» зізнання  щодо роботи селян на японську чи англійську розвідку слідчі вибивали катуваннями. Протоколи допитів штампувалися, як під копірку. 

У грецькому селищі міського типу Сартані зі 132 заарештованих розстріляли 131 чоловіка (99%). Також люто репресії чинилися у Ялті (219 заарештовано, 214 розстріляно – 97,7%), Стилі (248 заарештовано, 238 розстріляно – 96%), Старобешевому (233 заарештовано, 223 розстріляно – 95,7%), Старому Криму (110 заарештованих, 104 розстріляно – 95,5 %). 

Грецька громада Донеччини майже цілком втратила інтелігенцію. У жорна репресій потрапили греки-вчителі, актори, журналісти, митці.

Читайте також: Як в СРСР репресували родину Косачів

По всьому Приазов’ю закрили національні грецькі школи, Маріупольський грецький театр, педагогічний технікум, грецьку друкарню, редакцію, яка випускала різну літературу, в тому числі газету «Колективістус».

Її редактором був відомий поет, зачинатель румейської літератури Георгій Костоправ. Членський квиток Спілки письменників СРСР Костоправу підписував особисто Максим Горький, та й це не врятувало: за ним прийшли в ніч з 23 на 24 грудня 1937 року, а за два місяці розстріляли. 

Наразі нам відомі прізвища тільки 3 479 жертв. Вони є у «Грецькому мартирологу» – переліку імен репресованих сталінським режимом греків.

За співпраці з Федерацією грецьких товариств України та грецьких діаспор інших пострадянських країн його створив історик родом з села Роздольне Старобешівського району Донецької області Іван Джуха. 

Чим перед радянською владою завинили саме греки? Адже інші «чистки» за національною ознакою стосувалися переважно представників держав, що межували з СРСР: репресії проти поляків, латишів, естонців, німців, афганців, іранців, фінів тощо. А Греція була начебто ж далеко, СРСР нічим не погрожувала, навпаки – торгувала. 

За думкою Івана Джухи, «чужорідність» етнічних греків спричинила відновлена ​​в Греції 1935 року монархія і прихід до влади 1936 року диктатора Метаксаса.

До того часу Сталін у мріях про світову революцію розглядав Грецію як плацдарм для засилання бойовиків до Близького Сходу і Південної Америки. Задля цього десятки греків проходили спецпідготовку під дахом Комінтерну у Москві. Тепер на цих планах довелося поставити хрест.

«Помститися Греції було неможливо, але під рукою виявилися тисячі її громадян…», – вважає Іван Джуха.

Як загинув один з творців танка Т-34

Серед численних трагедій грецьких родин Приазов’я абсурдно-вражаючою є історія Костянтина Челпана із села Чердакли (Кременівки). Він встиг повоювати на фронтах громадянської війни, 1924 року закінчив із відзнакою Харківський технологічний інститут, швидко просувався службовими сходами на Харківському паровозобудівному заводі, підвищував кваліфікацію за кордоном – у Німеччині, Швейцарії, Англії.

Особливо цікавився двигунами внутрішнього згоряння і зрештою дійшов висновку: дизельний двигун більш економічний, ніж карбюраторний. До того ж дизельне паливо не так легко запалюється, як бензин, тож буде менш пожежонебезпечним.

У Харкові Челпан створив дизельний двигун власної конструкції, який встановили на швидкохідний танк БТ-5. Після вдосконалення двигун В-2 став «серцем» легендарного Т-34.

Костянтин Челпан, арештований 15 грудня 1937 року, розстріляний
Костянтин Челпан, арештований 15 грудня 1937 року, розстріляний

Проте удосконалювали його вже інші фахівці. 15 грудня 1937 року Костянтина Челпана заарештували. У справі зазначено: «національність – грек». Слово «грек» жирно підкреслено червоним олівцем. 

На п’ятий день арешту Костянтин Челпан «щиросердно розкаявся» у нібито скоєному злочині проти комуністичної партії та уряду.

На восьмий день своєю рукою він пише заяву: «Я був завербований у грецьку контрреволюційну організацію односельцем Фаїною Георгіївною Джігіль і отримав від неї завдання зі шкідництва. 27.XII.37 р.». Згодом уже органи КДБ намагалися розшукати Джігіль, але не змогли – можливо, це просто була вигадка енкавеесників.

Постанова НКВС на арешт Костянтина Челпана
Постанова НКВС на арешт Костянтина Челпана

Вирок «Розстріляти» виконано через три місяці після арешту, 11 березня 1938 року. Дружині, яку позбавили роботи й разом із сином викинули з квартири, згодом повідомили, що Костянтин Федорович помер у травні 1942 року від хвороби серця. 

Костянтина Челпана реабілітували лише 1956 року. 

Читайте також: Репресували та зламали щелепи: що пережив авіаконструтор Корольов

Географія репресій

Тетяна Богадіца, директорка музею етнографії греків Приазов’я розташованого у селищі Сартані показує нам книгу Степана Теміра «Нариси про історію села Старомлинівка».

В історичному описі грецького села з автентичною назвою Старий Керменчик знаходимо потрібну нам інформацію: «За різними джерелами, із Старого Керменчика було заарештовано від 200 до 300 селян…». 

Тетяна Богадіца у Музеї етнографії греків Приазов’я
Тетяна Богадіца у Музеї етнографії греків Приазов’я

Тетяна Богадіца розповідає і про сумну історію сім’ї вчителя Олександра Хандельди з маленького села Македонівки. Взимку 1938 року «Грецька операція» забрала життя двох його братів, як і інших вісімнадцяти жителів Македонівки. У 1942 році самого Олександра заарештували та стратили нацисти. 

А ось Семен Каци був родом із селища Сартани. Викладав у Маріупольському педагогічному технікумі, згодом закінчив аспірантуру і працював у Харкові.

За ним прийшли 2 січня 1938 року, через три дні після арешту молодшого брата Дмитра. У стані глибокого відчаю його дружина Тетяна кинула до ніг енкаведистів двомісячного сина, якого тримала на руках.

Дитина залишилася інвалідом на все життя, а трирічну доньку Тетяна після звільнення з роботи змушена була віддати до дитбудинку через тяжку скруту – родини «ворогів народу» не отримували навіть пенсії з інвалідності.

Семена та Дмитра Каци стратили в один день, 15 лютого 1938 року. 11 лютого 1958 року Семена Каци (як і більшість репресованих греків) було посмертно реабілітовано за відсутністю складу злочину. 

У Чермалику голова сільського товариства греків Анна Домбай радить нам книгу «Історія села Чермалик», з якої ми дізнаємося про репресії щодо 61 людини.

Першим заарештували викладача Маріупольського грецького педагогічного технікуму Івана Левкопулоса, який 1924 року приїхав із Греції на запрошення українського уряду.

«В завдання входило в першу чергу знищити інтелігенцію грецького народу… Характерним було те, що на місцях партійними органами заздалегідь складалися списки тих, кого треба заарештувати і відправити до в’язниці – вороги народу за списком. Засуджували людей так звані «трійки», за день-два до арештів уже всі знали, хто потрапив до цих списків. Наприклад, один з двох братів Малакуцко, Георгій, в списках був, а в день арешту його не було вдома. Тому забрали брата, а Георгія так і не стали шукати. Або ж замість батька забирали синів», – розповідає автор В. Хасхачих.

Нищівного удару під час «Грецької операції» зазнало невеличке село Мангуш. Число арештантів-греків в цьому населеному пункті – 252 особи, з них розстріляно 247 людей. Місця масового поховання розстріляних невідомі досі. 

У пошуках інформації щодо Ялти ми познайомилися із Іваном Арабаджи, вчителем і завідувачем історико-краєзнавчого музею «Пам’ять» Ялтинської школи № 2.

Тема «Грецької операції» для нього дуже болюча – репресії забрали життя його прадіда Юрія Дмитровича Харабуги. Він був засуджений до розстрілу 15 січня 1938 року. Про місце поховання нічого не відомо. 

Іван Арабаджи не знає, чи правдою є розповіді про те, що баржу, на якій переправляли арештованих ялтинців та урзуфців до Маріуполя, просто затопили у морі.

Але підтверджує, що заарештованих чоловіків із Ялти вивозили морем – його прабабуся була серед тих, хто проводжав: «Один з чоловіків на прізвище Бадасен почув, як жінки кричали, і заспівав пісню «Розкинулось море широко». Жінки почули і заспівали у відповідь. Коли я уявляю собі цю картину, мені кожного разу стає моторошно».

Зі спогадів діда Івана Арабаджи – Івана Юрійовича, 1929 року народження: «У грудні 1937 року розпочалися арешти в Ялті. Мій батько Харабуга Юрій Дмитрович працював завскладом в колгоспі «1 травня». Увечері він прийшов додому і, поївши, ліг спати. Мати ходила по будинку і не могла заснути. Потім розбудила батька і сказала йому, щоб сховався в балці. Батько відмовився, пославшись на думку сусідів, що їх не заарештують, бо арештовують тільки колишніх куркулів та заможних греків… Під ранок мати встала рано, щоб готувати сніданок. І тут у вікно будинку пролунав вимогливий стукіт… Тато окинув нас на прощання поглядом, підійшов до столу, відрізав шматок хліба і мовчки вийшов з хати… Всіх заарештованих помістили в коморах з-під зерна. Мати змогла підійти ззаду комори і поговорити з татом. Він сказав, що всіх завтра поведуть під конвоєм на причал вантажити на баржу, щоб відправити до Маріуполя… Вранці 26 грудня дув сильний вітер, і зривався сніг. Ми всією родиною пішли на берег подивитися на тата. Заарештованих було дуже багато, кілька сотень…. Поруч з татом йшов його брат. Жінки і діти плакали і кричали прокляття в бік охоронців. Дві жінки кинулися до заарештованих чоловіків, але їх відштовхнули, з криком і лайкою. Заарештованих почали вантажити на човни і партіями відвозити на баржу, яка стояла на рейді. Батько на прощання махнув рукою і сів у човен… Більше тата ми не бачили і нічого про нього не чули. Через два дні заявилися уповноважені від колгоспу з метою конфіскувати майно. З цінностей змогли забрати тільки два перстенці і велику дубову бочку. Коли мати кинулася захищати майно, їй сказали, що вона дружина «ворога народу». Мати наша зовсім посивіла до Нового року».

А ось книга Георгія Бадасена «Сторінками історії села Ялта». Автор все життя шукав відомості про батька, який 28 січня 1938 року був засуджений до розстрілу разом з шістьма родичами.

4 квітня 1990 року його нарешті запросили до Маріупольського КДБ, щоб ознайомити із справою батька, яку надіслали з Донецького КДБ.

З тремтінням від побачив знайомий з дитинства підпис батька: «До горла підкатив комок… Механік-тракторист одного з Маріупольських господарств раптом став «ворогом народу», чого йому тільки не приписували! Тут і поганий ремонт техніки, щоб зірвати жнива, і контрреволюційна агітація проти Радянської влади, і підготовка до терористичних актів… 28 січня 1938 року після безперервних допитів і катувань з батька вибили потрібні катам відомості. Не стало людини, а причетні до катувань, вбивств не тільки не покарані, вони ще живі, вони зараховані до учасників війни та захисників Батьківщини, користуються відповідними пільгами».

Справу засудженого до 10 років таборів «диверсанта-шкідника» з Юр’ївки Миколи Кірьякулова 1911 року народження через багато років привезла на Донеччину аж з Хабаровського краю його донька Наталя Дегтярьова.

З копіями ордерів на обшук та арешт, протоколом допиту із плямами крові, довідками та іншими документами вона приїхала, аби знайти родичів батька. Знайшла – двоюрідних братів та сестру.

Читайте також: На Рівненщині реабілітують репресованих радянською системою

Аби вижити

Миколі Кірьякулову дуже пощастило, що неповнолітніх тоді ще не розстрілювали, і він потрапив до 10% засуджених за «другою категорією». Адже каральна система залишала мало шансів на виживання – зі Сталінської області до таборів будувати шляхи і добувати копалини було заслано лише 158 греків. З усіх 2 500 радянських греків, хто врятувався від розстрілу у таборах, до 1941 року загинуло понад 800. 

Двадцятирічним хлопцям, які народилися у рік революції, життя дарували через одного: страчували 50%. Була ще «третя категорія»: висилання на п’ять років переважно у степи Казахстану і посушливі райони Середньої Азії; а також громадяни Греції, яким пощастило бути висланими до батьківщини (таких було мало, менше 100). 

Списки засуджених по «першій категорії» (розстріл) за протоколами «трійок» складали у місті Сталіному за підписом облпрокурора Руденка, який потім виріс до генерального прокурора СРСР.

Читайте також: Патріарх політв’язнів: біографія Михайла Сороки, який відсидів 35 років

Далі протоколи надсилалися до Москви, де у позасудовому порядку затверджувалися особисто Єжовим і генпрокурором Вишинським. На страту переважно везли з Приазов’я до Сталіного і розстрілювали там на Рутченковському полі разом з іншими політв’язнями (хто жив чи бував у Донецьку, знає це сумне місце, де поховано понад 10 тисяч людей).

У самому Маріуполі розстрілювали також, зокрема, у підвалах НКВС (за сучасною адресою – проспект Миру, 49). Місця поховань вбитих у Маріуполі греків невідомі.

Забравши життя у тисяч греків Приазов’я, радянська влада на тому не зупинилася. Іспити на виживання тривали і надалі. Про штрафні грецькі батальйони 1943 року на річці Молочній розповідає Іван Арабаджи.


Заступник редактора грецької газети «Колективістус» Григорій Кудаковцев (родом з Урзуфа) передав з в’язниці Маріуполя п’ять листів до матері. Останній написаний кров’ю: «Завтра нас отправляют. Куда?»

«Коли радянські війська прийшли до нашого району, з ними до наших сіл повернулися каральні органи. Вже в перші дні були сформовані списки осіб призовного віку, які підлягали мобілізації. Але їх чомусь відправляли не до навчальних батальйонів діючої армії, а в штрафні підрозділи. Армійцям потрібно було гарматне м’ясо для штурму німецької лінії «Вотан» під Мелітополем. За свідченнями тих, хто вижив, людей, як худобу, кидали голими руками брати німецькі укріплення. Коли ж ціною величезних втрат вдалося прорвати німецьку оборону, то відкрилася страшна картина. Долина ріки Молочної була вся усіяна трупами. Річка стала червоною від крові та вийшла з берегів. Як розповідали жителі Мелітопільщини, щоб весною пустити воду в річці Молочній, саперам довелося підірвати величезну греблю з трупів наших солдат, що утворилася після потепління. Багато людей просто сходили з глузду та не могли продовжувати ці роботи. Тому загиблих в більшості ховали прямо там, в долині річки Молочної», –  розповідає Іван Арабаджи.

У період 1945-1950 років без згоди місцевих жителів грецьким селам дали нові назви, аби стерти навіть згадку про грецьке походження. Карань стала Андріївкою, Стара Карань – Гранітним, Чермалик – Заможним, Урзуф – Приморським, Чердакли – Кременівкою, Старий Керменчик – Старомлинівкою, Мангуш – Першотравневим тощо. 

І на довгі десятиліття грецький народ занімів… Грецька мова і культура опинилися під забороною, з бібліотек і музеїв вилучалися будь-які згадки про національну спадщину.

Читайте також: Німецький спадок Сходу України

Люди боялися називати свою національність, змінювали її на російську чи українську, навіть свої грецькі прізвища русифікували чи українізували.

За незалежної України почали відновлюватися історичні назви сіл, греки потроху почали оговтуватися від наслідків грецької національної катастрофи 1937 року.

Ще, мабуть, рано казати про національно-культурний ренесанс, проте греки Донеччини не втратили своєї самобутності, не знехтували рідною мовою та культурою. Вони дуже цінують родинні зв’язки, охоче збираються на грецькі свята, а на стіл подають смачнющі страви національної кухні. Вони створюють грецькі фонди, музеї, навчальні заклади. І вірять в кращу долю свого народу.

Читайте також: Останній розстріляний бандерівець: «упівця» з Волині судили на Покрову і вбили у 1989 році

П'ять фактів з історії радянських греків

  • Греки України складали 30% всіх етнічних греків в СРСР.
  • Саме в Маріуполі і саме грецькою мовою 1931 року почав виходити єдиний в Радянському Союзі дитячий журнал «Юний борець», пізніше перейменований у «Піонер». Під час «Грецької операції» його шрифти були викинуті в Азовське море.
  • За три дні до початку «Грецької операції», 12 грудня 1937 року відбулися вибори депутатів Верховної Ради СРСР. Ними стали і греки: Герой Соціалістичної праці Ангеліна і Герої Радянського Союзу Папанін та Коккінакі.
  • Репресії торкнулись і посла Греції в СРСР Ніколопулоса. У березні 1938 року газета «Правда» повідомила, що він покінчив життя самогубством через важку хворобу. Розтин тіла проводити заборонили. На той час посол служив у Москві лише півтора місяця, тож навряд чи його б відправили на дипломатичну службу важко хворим. Дослідники вважають «самогубство» замаскованим вбивством.
  • В історії національних «чисток» в СРСР «Грецька операція» має найвищий відсоток розстріляних. Далі йдуть операції проти фінів та естонців. 

Схід та Захід разом: матеріали друкуються у рамках партнерства з проєктом «Видання друкованої газети «ГРОМАДА. Схід» для населення територій поблизу контактної лінії на Сході України»

Коментар
02/12/2021 Четвер
02.12.2021
01.12.2021
30.11.2021