Залишилась тільки афіша. Що сталося з Балтським народним театром

Понад тридцять років театр у містечку на Одещині, створений руками режисера-ентузіаста, збирав повні зали. 

Балта — містечко на річці Кодимі на півночі Одещини. Має п’ятсотрічну історію, близько двадцяти тисяч мешканців, кілька великих підприємств, частина яких не працює. І не має театру. Але колись театр у Балті був — і збирав повні зали.

Нагадаємо, мережа «Район.in.ua» запустила 11 інтернет-видань на Одещині та Миколаївщині

У середині минулого століття Анатолій (Йосиф) Шаферман заснував у балтському Будинку культури драматичний гурток, що згодом виріс у народний театр. Хоча для більшості акторів робота в театрі була не основною, вони постійно репетирували й гастролювали районом та Одещиною. Театр збирав повні зали. Що ж із ним сталося? 

1

місто Балта

Галина Воробйова (Пономаренко) грала Рашель у п’єсі «Васса Желєзнова» за Максимом Горьким. Фото з прем’єри є в її сімейному архіві. Вассу грає Фріда Цвіт, її брата Прохора — Володимир Фокша, хатню робітницю — Євгенія Сазонова. Режисер — Анатолій Шаферман. 

Фото з особистого архіву Ганни Воробйової

Фото з особистого архіву Ганни Воробйової (зліва),  справа Фріда Цвіт. 

Васса — владна жінка, Рашель — бунтівниця-революціонерка з цигаркою. На сцені між ними — ворожість, а в житті Галина з Фрідою дружили. Галина закінчила гурток художнього слова, який вела Фріда, й Анатолій Шаферман запросив її грати у виставі. З цією п’єсою театр посів друге місце на фестивалі самодіяльних народних колективів «Біла акація» в Одесі. 

1

Балтський історичний музей

Коротка історія балтського театру надрукована на звороті запрошення на вистави, яке можна знайти в місцевому історичному музеї. 1950 року до драматичного гуртка, заснованого Шаферманом — у минулому артистом Білоруського пересувного театру — входили п’ятеро акторів-аматорів: Олександр Паранюк, Олександр Колесников, Нюра Патрульова, Софія Гертман і Валентина Філатова. Почали з короткого театрального жанру: «Білий янгол» Юрія Нікуліна, «Одного разу ввечері» Федора Кравченка, «Вона поїхала» Ігоря Луковського.

До гуртка потягнулись шанувальники театру.

«Місто славилось рівнем культури. У Балті є якась аура, що спонукає до творчості», –  згадує колишній завідувач відділу культури міської ради Володимир Капкін, який свого часу сприяв роботі театру.

Галина Баженова (Кожухар), яка грала в театрі, згадує, що мешканці Балти любили ходити на вистави, й у місті було багато театральних талантів. Поступово колектив театру зріс до двадцяти восьми учасників. Тоді почали ставити масштабніші роботи: «Ведмідь» і «Пропозицію» за Антоном Чеховим, «Ой у полі нивка» Олександра Левади та Лавріна Гроха, «Іван та Мар’я» Володимира Гольдфельда тощо. В репертуарі були драми, комедії, трагікомедії, водевілі та вистави для дітей.

«Телевізорів тоді мало було, через те народу в Будинку культури було повно — не було як підійти до сцени. Жодного вільного місця, люди стояли біля стін. Пам’ятаю інтермедію, гумореску. Прийом у зубного лікаря: худий пацієнт і дебелий лікар, який налякав пацієнта словами “сідай, я зараз рвати буду” й дістав господарські кліщі. Всі заливалися сміхом»,  – згадує мешканець Балти Сергій Барков 1960-ті.

Вистави мали успіх не лише в Балті та інших містах та селищах району, а й в Одесі. В обласному центрі грали «В добрий час» Віктора Розова та «Любов Ані Березко» Володимира Пістоленка.

Людмила Березовська – племінниця провідної актриси театру Валентини Філатової – в дитинстві бувала на репетиціях.

«У колективі панували добрі стосунки: всі допомагали одне одному, зауваження робили жартівливі, доброзичливі. Будучи аматорами, вони так добре грали, що їх можна було сприйняти за професійну трупу. Любили свою справу», – згадує Людмила Березовська. 

До свого десятиріччя театр поставив «Барабанницю» Афанасія Салінського. Головну роль зіграла запрошена артистка тогочасного Одеського державного російського драматичного театру імені Іванова  Роза Балашова. Роль вона знала — в Одесі також ставили «Барабанницю». Справжній шквал оплесків здійнявся, коли на сцені лунали слова: «Гей, ви, майбутні, ми боролися за вас!»

19 квітня 1963 року колективу Шафермана присвоїли звання самодіяльного народного театру. Як екзаменаційну виставу зіграли саме «Барабанницю». 

1

Фото з особистого архіву Галини Баженової — перший ряд, третя справа, перший ряд, перша справа — Валентина Філатова перший ряд,  в центрі — Анатолій Шаферман, Фріда Цвіт 

Кожен у театральній трупі мав іншу роботу. Фріда Цвіт очолювала Будинок піонерів, Валентина Філатова працювала буфетницею, Ілля Панкратов служив в армії, Катерина Груценко та Євгенія Сазонова працювали медсестрами, Наталія Колесникова – піонервожатою у школі, Валентина Ружаленко завідувала бібліотекою, Петро Авербух був фельдшером у лікарні, Яків Дувідзон – інструктором у Будинку піонерів...  Робочий день незмінного керівника театру Анатолія Шафермана тривав і вдома: його часто можна було застати за виготовленням макетів, декорацій, бутафорії і костюмів. Майстер сцени грав у виставах, робив художнє оформлення до них, малював ескізи афіш, писав вірші. Режисер дбайливо зберігав першу афішу, виготовлену власноруч.

Учні балтської школи №3 під керівництвом Клавдії Циренової розробили навчальний проєкт про історію народного театру. Тут є згадки про студію «Арлекін», яка існувала при театрі й готувала до сцени всіх охочих. Навчали акторської майстерності, сценічного руху, основ сценічного мовлення, театрального гриму. Тим, хто засвоїв знання та грав кілька ролей на сцені, видавали посвідчення артиста самодіяльного народного театру.

Шаферман запрошував навчитись акторської майстерності випускників гуртка художнього слова, учасників гуртків самодіяльності шкіл та педучилища, простих робітників. Саме це робило театр народним — усім було цікаво побачити своїх знайомих на сцені. Втім організовано тут було все як в академічному театрі: асистенти режисера, костюмери, художники, завідувачі музичною та постановочною частиною. За музичне оформлення вистав відповідав син Анатолія Шафермана Семен, який вів музичний гурток у Будинку піонерів та керував вокально-інструментальним ансамблем «Ритм». Він добре грав на баяні й саксофоні.

«Виставу “Молодожони” спершу відпрацьовували в селах. Були також і в Одесі. Тамтешні професіонали говорили про Валентину Ружаленко, яка грала бабку Кульку: “що ви нас за ніс водите – це професійна актриса!” Також у цій виставі грала Майя Ярославська — дуже гарно співала», – згадує Галина Баженова.

Одеський театр імені Іванова делегував до Балти режисерів, художників і акторів, які допомагали підвищити рівень народного театру. У Балті ставили свої дипломні вистави випускники київських і одеських вишів.

1971 року театр поставив п’єсу балтського письменника Семена Цванга «Зірка Тамари», музику до якої написав балтський композитор Микола Сорока. А останню виставу — «Хто сміється останнім» за Кіндратом Кропивою — показали 1983 року.

18 січня 1984 року Анатолій Шаферман пішов із життя. Справу майстра намагалися продовжити колеги, але марно: Балтський театр не пережив свого засновника. 

1

Фото з особистого архіву Ганни Рибицької 

Завідувач постановочної частини Олександр Соломко згадує прохання Анатолія Шафермана зберегти декорації — він вірив, що театр у Балті триватиме. Втім ані костюмів, ані декорацій, ані афіш, окрім лише однієї, не залишилося. Сьогодні у Балті, місті театральних талантів, немає театру — але колись, можливо, з’явиться знов.

Читайте також: Інтелектуальний образ громади: як у Ківерцях змінюється місцевий музей

***

Матеріал підготували у рамках «Школи культурної журналістики», яку підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи