Міська історія Торчина – чи можливе її відродження у ХХІ столітті?

29 Жовтня 2020, 10:17
Вигляд старого Торчина 6846
Вигляд старого Торчина

Історично ми називаємо Торчин містечком, хоча сьогодні він є селищем. 10 липня 2020 року тут відзначили цікавий ювілей – 480 років від часу, коли Торчин був офіційно визнаний містом. Цей статус селище отримало завдяки грамоті про Магдебурзьке право.

Про золотий час  в історії міста, його занепад  і про те, чи можливий новий розквіт Торчина у ХХІ столітті, дізнавались завдяки проєкту «Фронтера», який реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

Грамота про Магдебурзьке (міське) право Торчина була написана 10 липня 1540 року. Її своєю печаткою і особистим підписом завірив польський король Сигізмунд Перший. Вона містила такий текст:

«Коли Георгій Фальчевський, єпископ Луцький римського обряду, в селі Торчин, яке належить до єпископства, власним коштом побудував замок для охорони довколишнього населення і маєтностей костельних під час ворожих нападів, дозволяємо йому вищезгадане поселення іменувати містом, і обдаровуємо його правом Магдебурзьким, і встановлюємо йому щотижневі торги і три ярмарки; для швидшого зростання міської осади звільняємо мешканців міста на 10 років від податків шосового, мостового, торгового, гробельного, від мит».

Читайте також: Оприлюднили скани грамоти про підтвердження магдебурзького права Володимиру

Про тогочасну перебудову, укріплення Торчина, фундатора будов Георгія Фальчевського та інші цікаві факти, які суттєво змінили життя місцевих мешканців розповів директор Торчинського історичного музею імені Григорія Гуртового, кандидат історичних наук Олександр Мельник.

 .

Олександр Мельник
Олександр Мельник

– Нашу розмову пропоную розпочати із найдавнішої історії Торчина. Як і коли поселення з’явилося на географічній мапі Волині?

– Взагалі давнина історії цього краю і зокрема містечка Торчин є дуже цікавою. Аби зрозуміти, коли тут оселилися люди і почало розвиватися якесь господарство та інші речі, потрібно звертатися до дуже давніх віків і у нас такі пам’ятки є – вони зберігаються у Торчинському історичному музеї імені Григорія Гуртового. Ці пам’ятки дуже цікаві: наприклад, залишки із часів палеоліту – це крем’яні знаряддя праці і залишки скелету мамонта, який був знайдений тут, у Торчині. До речі, подібні залишки знаходили не в одному місці, а в багатьох. Маємо також пам’ятки, які, згідно з археологічними дослідженнями та археологічними розкопками, відносяться до часів мезоліту – це орієнтовно 8-9 тисячоліття до нашої ери, пам’ятки неоліту – наступний час – це окремі знаряддя праці. Ну а наступні епохи, які уже до нашої ери ближче підходять, все більше і більше насичені пам’ятками. Отже, це нам доводить, що поселення на цій території були. Можливо, вони не були постійні від тих  найдавніших часів і аж до сучасності, більше епізодичні, але вони були. Тобто цей край був привабливий для того, щоб тут можна було поселитися. Цьому сприяла і природа, адже тут хороші умови для полювання, господарювання і так далі.

Як окреме поселення на карті Волині Торчин з’явився в XI столітті. Про це ми дізнаємось із переказу або легенди, записаної в Церковному літописі у Торчині. Історія ця дуже цікава й промовиста: вона говорить про те, що це поселення виникло і було засноване давньоруським воїном на ім’я Іоан Торчин і, власне, від прізвища цього роду і цього воїна, який перший сюди прийшов із своїми прибічниками та своєю сім’єю і отримало назву наше поселення – Торчин. Церковний літопис також називає конкретну дату – це сталося 1093 року. Тобто збережені відомості підтверджують, що Торчин веде свій літопис майже з тих самих років, коли й було засновано місто Луцьк. Початок розвитку – це поселення, свого роду осада. Тут було городище, цитадель і це в традиціях того часу. До речі, і до сьогодні земляний насип, де було перше поселення і городище в Торчині, збережене. Загалом, пам’ятки дозволяють простежувати історію Торчина уже з Xi-XIII століть.

– Фокус нашої сьогоднішньої розмови це Торчин місто і документ, який, по суті, змінив історію Торчина, отриманий був ще в статусі поселення.

– Так, це ще було не місто, але це вже було поселення, яке розвивалося як початки міста.

– Аби зрозуміти як змінився Торчин після отримання Магдебурзького права, охарактеризуйте коротко поселення напередодні цієї знаменної події.

– У той час і сьогодні Торчин був розташований на дуже зручних і вигідних шляхах. Якщо говорити про XIV-XV сторіччя і навіть про першу половину XVІ сторіччя, допоки ще Магдебурзького права в містечка ще не було, якраз дуже активно починала розвиватися торгівля, ярмаркова торгівля зокрема. Природно, що на перше місце виходили ті поселення і містечка, які були розташовані на торгівельних шляхах. Це були свого роду точки, де можна було, переїжджаючи по цих шляхах, зупинятися на продаж або спеціально приїздити сюди щоб чимось торгувати. Звичайно, це не могло не сприяти розвитку та піднесенню самого населеного пункту.

В XV – початку XVІ століття Торчин починав розвиватися як торгово-ремісничий осередок і тут ми знаходимо ще одну версію, від чого могла виникнути його назва, хоча саме цей варіант не дуже підтримується дослідниками. Отож, назва Трчин може бути співзвучна словам «торг» і «чин» – що означало «чинити торг». Але більшість дослідників дотримуються думки, що назва нашого поселення все таки походила якщо не від того першого поселенця Іоана Торчина, то принаймні від племені торків, які дали назву не тільки нашому населеному пункту, а й ще деяким на території нашої держави (це вже в інших областях).

Торчин був розміщений на зручному торгівельному шляху із міста Луцька до Володимира, і далі цей шлях пролягав аж до Гданського порту. Ми маємо документи, що всередині16 сторіччя, ще до здобуття Магдебурзького права, саме із  Торчина готувалися торгівельні каравани, які переміщали певні товари аж до Гданського порту і там вони вже йшли на реалізацію на міжнародному рівні.

Читайте також: Як управляли Луцьком півтисячоліття тому

Якщо говорити про значення Торчина не тільки в торгівельному плані, але й, наприклад, в адміністративному, і про те, як він загалом зарекомендував себе на той час, варто зауважити, що під кінець 15 століття, і так нам розповідає згаданий уже Церковний літопис, гілка Торчинів, які володіли цим містечком припинилася. Останній її представник Павло Торч – так він названий у цьому документі – переписав згадане містечко у власність Луцької католицької єпискропії. Чому саме так, це, звичайно, загадка. Чому не православної? Можливо тоді якісь виникли умови такі, що потрібно було зробити саме так. Але факт є фактом, ми знаємо, що сталося саме так, як записано: католицькі єпископи з кінця XV сторіччя володіли цим містечком і вони отримували від нього доходи. Лле й вони сприймали Торчин, як свою резиденцію і тому, звичайно, сприяли тому, щоб містечко укріплювалося, перебудовувалося, щоб воно здобувало якісь нові важелі впливу. Для них це було потрібно, вигідно та зручно. І таким чином Торчин уже поступово підходив до того, що містечко дійсно уже було готове до надання йому Магдебурзького права.

– Як же відбувся сам факт надання Торчину Магдебурзького права і як місто зреагувало у своєму розвитку на новий статус?

– Звичайно, це дуже цікавий факт в історії Торчина. Воно вже перестало бути поселенням і стало, як написано в документі: «дозволяємо іменувати його містом». Це була окрема грамота. В ті часи в юридичній та правовій практиці було прийнято надавати певні статуси документами. Права, які надавалися певним населеним пунктам були різні: Віденське право, Магдебурзьке, Гамбурзьке та інші, тобто це були різні юридичні норми. На території України було прийнято саме Магдебурзьке право і Торчин отримав його в липні, 10 липня 1540 року. Грамоту про Магдебурзьке право Торчину підписав польський король Сигізмунд І.

Текст грамоти
Текст грамоти

Мабуть, тут цікавіше розповісти про ту людину, яка добилася того, щоб Торчин отримав таке право. Це католицький єпископ, який володів Торчином з кінця 1530-х за різними даними до кінця 1540-х або 1550-х років, – Юрій Фальчевський. Саме ця людина найбільше турбувалася, щоб Торчин можна було перебудувати, щоб він займав якесь вище становище на теренах Волині. Юрій Фальчевський вирішив укріпити поселення, а існуючі укріплення перебудувати і розширити містечко, оскільки поступово воно зростало і тепер його мешканці проживали уже не тільки там, де була основна цитадель, але й за межами міста.

– Чи є відомості про кількість населення на той час?

– Звичайно, що кожен рік і навіть кожне десятиріччя ми не можемо простежити, але деякі дані нам дозволяють говорити про факти уже після здобуття Магдебурзького права. У Торчині у той час мешкало орієнтовно 1200-1300 осіб. Значна їх частина була ремісниками. Згідно документів і даних, які збереглися, торгово-ремісничого населення було близько 20%. Це люди, які займалися суто професійною справою, тобто виробляли певні речі. Це були шевці, кравці, пекарі, шабельники, були навіть ювеліри. На той час працювали окремі цехи, або окремі ремісничі братства. І були також торговці.

Очевидно, що в Торчині певні торги відбувалися ще до Магдебурзького права: виставлялися на продаж товари і прибували купці. Але саме здобуття Магдебурзького права зробило поштовх у розвитку міста, оскільки в самій грамоті від 1540 року було прописано, що «відтепер у Торчині дозволяється проводити три великі ярмарки на рік і ще щотижневі невеличкі торги». Це, звичайно, посприяло тому, що торгівля пожвавилася, ремісництво і реміснича справа почала розвиватися значно швидше та активніше.

Ще один цікавий факт, що у Торчині уже в 1570-1580-х роках був розроблений спеціальний кодекс – «Кодекс поведінки торчинських ремісників», де були прописані взаємовідносини між самими ремісниками всередині ремісничого об»єднання та між ремісничими цехами. Деталізувалося як прийняти нового працівника, якщо він бажає вступити до певного цеху, як можна стати майстром та багато іншого. Документ був розроблений в Торчині, але затверджений королем – щоправда пізніше, уже в 1660-х роках, коли королем був Ян Казимир. Це означає, що ремісництво в Торчині і оці ремісничі цехи займали дійсно помітне місце, адже для них виникла потреба розробити цілий кодекс, за яким вони могли б жити.

Монетний скарб
Монетний скарб

– Повертаємось до постаті Юрія Фальчевського, який докладав багато зусиль для розвитку Торчина, зокрема посприяв тому, щоб населення мало можливість будуватися на нових територіях. Що це була за особистість?

Постать Юрія Фальчевського справді цікава і для історії Торчина і для Луцька зокрема, бо він не тільки в нас тут, але й в Луцьку прославився як будівничий. Зокрема, мурований кафедральний костел Святої Трійці в Луцьку, був побудований завдяки Юрію Фальчевському. Ще така пам’ятка міської архітектури як будинок Пузини у Луцьку теж була побудована завдяки йому і за його активного сприяння.

У Торчині Юрій Фальчевський розбудовував містечко: зробив новий ряд укріплень. Торчин виник на своєрідному острівці, розташованому між двома річками – Сарна і Стриж. Ця територія була обрана невипадково, адже слугувала природним оборонним бар’єром. Юрій Фальчевський вирішив побудувати понад берегами цих річок дерев’яні укріплення – частоколи, щоб захищатися від якихось ворожих військ, які сюди будуть приходити. Разом з тим він зробив і зовнішній ряд укріплень: за самими річками викопав глибокі рови і насипав високі насипи, щоб ще важче було підходити до частоколу і до укріпленого містечка. Також він укріпив цитадель – оте давньоруське городище, яке існувало ще з ХІ століття. Він укріпив його і перебудував: як наслідок з’явилася нова фортеця, яка мала виконувати функції внутрішньої оборонної частини на той випадок, якщо зовнішні оборонні вали чи частокіл буде взято. Тобто по суті, Юрій Фальчевський зробив три ряди укріплень Торчина – це цитадель, зовнішній частокіл понад берегами річок, який обгороджував острів і і рів, який був наповнений водою.

Також цікаво деталізувати ще один будівничий напрям діяльності Фальчевського: фактично він зробив Торчин своєю резиденцією, адже тут, у містечку, вже за межами міських укріплень був побудований єпископський палац. Місцеві й досі називають його «замочок» або «дворець». Описи цього палацу збережено у документах XVІІІ століття. З них стає відомо, що тут розташовувалось декілька будівель. В кожній із них були спеціально пристосовані приміщення, кімнати. В одному палаці було 9 великих кімнат і спальні, в іншому, сусідньому, 6 кімнат і спальні. Також описано будинки для прислуги і для працівників, оскільки біля палацу був висаджений великий сад. Цікаво, що на землях, які належали Фальчевському, працювали мешканці сусідніх сіл Боянь, Садова та інших, які були поблизу Торчина, оскільки торчинці мали Магдебурзьке право і були міщанами.

Розбудувавши і зміцнивши містечко, Юрій Фальчевський звернувся із проханням до короля Сигізмунда І, щоб той надав оновленому Торчину Магдебурзьке право, адже воно було готове до нового етапу в своєму розвитку.

– І от власне про отой, новий етап в розвитку. Ми згадали про економічні чинники. Але хотілося б проаналізувати певні напрямки: економіку, релігію, населення, і уже можемо говорити про початок розвитку освіти на цих теренах.

– Так, є дуже цікаві відомості якраз по цих різних напрямах. Якщо ми аналізуємо питання економічного торгово-ремісничого розвитку містечка, то Магдебурзька грамота дуже цьому посприяла.

Загалом, право Магдебурзьке  –  це право на самоуправління містечка. Відтепер воно звільнялося від власності королівської або певного феодала і мало право обирати органи власного самоуправління – раду і війта. Податки, які будуть збиратися в містечку, згідно з цим правом, спрямовувалися на його розвиток, а тому це ще більшою мірою сприяло тому, щоб містечко в подальшому розвивалося ще активніше і так воно й було. Є документи збережені за 1560-1570 роки, які розповідають про те, що в Торчині як і було прописано в грамоті, проводились три великі ярмарки. Сюди прибували купці із сусідніх міст. Навіть є відомості, що луцький війт Іоан Борзобагатий присилав у Торчин своїх слуг, щоб вони продали тут певні товари і придбали йому для домових потреб сукно. Тобто, не на Луцькому ярмарку він це робив, а у Торчині! З Ковеля купці прибували, з Володимира, про що теж є відповідні записи в документах. Цікаво, що сюди привозили шаблі із Володимира, хоч в самому містечку існував цех шабельників. Вироби з цинку привозили з Ковеля і ще багато товарів.

 

Торчинські ярмарки славилися тим, що тут можна було придбати сіль. От, власне, як центр торгівлі сіллю Торчин найбільш відомий в цей час – в XVI, XVІІ століттях. Сіль привозили місцеві мешканці, які їздили до Прикарпаття. Там викуповували її, везли сюди возами і продавали тут, уже на місцевих ярмарках. Але, звичайно, що із таким товаром могли прибувати сюди інші, не тільки місцеві мешканці.

По суті, саме після отримання Магдебурзького права Торчин почав розвиватися як торгово-ремісничий центр, повноцінно ставши в ряд середніх міст усієї Волині, історичної Волині. Це було не маленьке місто, в середнє і саме таким воно згадується в історичних документах. Якщо порівняти його за спроможністю, тобто за кількістю ремісників і торговців з іншими містами Волині, то воно інколи навіть займало помітніше значення як місто Острог наприклад, як інші подібні міста, які зараз є більшими населеними пунктами як Торчин. Можемо говорити, що  надання Магдебурзького права дало Торчину можливість вступити у свій «золотий час», завдячуючи також розвитку торгівлі та ремісництва.

Вигляд Торчина
Вигляд Торчина

Не тільки цим Торчин відомий, не тільки тим він в історії про себе засвідчив. Йдеться уже про релігійний напрямок в історії міста. Після здобуття Магдебурзького права аж до XVІІІ століття, допоки на цих землях була Польща, а потім Річ Посполита, місто продовжувало бути резиденцією луцьких католицьких єпископів. Тут відбувалися різні зустрічі за участі католицьких єпископів, завдяки побудованій Юрієм Фальчевським великій резиденції тут була можливість влаштовувати аудієнції для поважних осіб. Один із фактів дуже промовистий в нашій історії – це сприяння утворенню греко-католицької або уніатської церкви. Так у Торчині в грудні 1594 року відбувся синод Київської церкви. Він був дев’ятим в ряду унійних синодів. На нього зібралися православні та католицькі єпископи з волинських земель, з сусідніх земель пінських, холмських, львівських земель, навіть за деякими даними був митрополит православної церкви або Київської митрополії Михайло Рогоза. Всі вони зібралися у Торчині для того, щоб вирішити, на яких же умовах можна поєднати дві церкви – католицьку і православну.

Цей процес, який тривав ще з XІV століття, найбільш активно розвавався якраз наприкінці XVІ століття. Саме на Торчинському синоді 1594 року в єпископському палаці був розроблений документ, який в історії називається Торчинський артикул. Торчинські артикули – це умови, сім умов, на яких пізніше і об’єдналися православна та католицька церкви. Пізніше, 1596 року відбувся Берестейський собор, на якому його затвердили, а ще до цей Артикул погодив Папа Римський. Тобто по суті, в Торчині відбулася дуже вагома і цікава подія, яка є значимою не тільки для історії самого містечка чи для Волині, а має ще й міжнародний масштаб, адже це робилося на перспективу, як всезагальне об’єднання православної та католицької церков. А це стосувалося значно більших теренів.

– Право самоврядності спонукало до того, що змінився і внутрішній устрій управління у населеному пункті. Нові органи місцевої влади були створені саме в цей час і набули певних повноважень?

– Звичайно. Магдебурзьке право й передбачало, що відтепер управління в містечку буде відбуватися по-інакшому. Але, оскільки наше містечко окремим документом було приписано до католицької єпископії, в цьому був теж особливий нюанс, війта містечка мав погоджувати або навіть призначати католицький єпископ. Звичайно, що органи, які управляли містечком були, зокрема, діяла рада, очолювана бурмистром або бургомістром, була лава, яку очолював війт і вони виконували різні функції управління містечком. І це працювало від здобуття Магдебурзького права, тобто від середини XVІ століття і аж до часу, поки існували умови, можливості для користування, тобто допоки була держава, яка їх забезпечувала і гарантувала. Зазначу, що грамоту про Магдебурзьке право підтверджували ще і в наступні роки і століття, зокрема 1546-го, 1619-го і 1660-го інші королі Речі Посполитої, які дійсно давали знати, що грамота і право діє, що Торчин це місто і це незаперечно. І так було до кінця XVІІІ століття. Ось за цей час, за ці десятки років від середини XVІ до кінця XVІІІ  століття сформувався по суті окремий міщанський характер у Торчині.

Це проявилося наприкінці XVІІІ століття – у 1798-1799 роках, коли кардинально змінилися умови на міжнародній арені. Нагадаю, що тоді відбулися три поділи Речі Посполитої і державу поділили між різними учасниками цього процесу – Австрією, Прусією, Російською імперією на той час. І, власне, Волинь відійшла  до Російської імперії. Зрозуміло, що як нова держава, вона хотіла запровадити нові порядки на цій території. Торчин подарували військовому генералу Тимофію Тотолміну і він захотів запровадити тут кріпацькі порядки. Але його наміри не здійснилися саме через ось цей сформований міщанський характер торчинців. Місцеві мешканці вирішили зібратися на віче, де постановили, що не миритимуться із кріпацтвом, оскільки вони міщани і мають Магдебурзьке право. Взявши з церковного архіву грамоти про неодноразове надання і підтвердження Магдебурзького права, торчинці сформували  цілу делегацію до сенату, яка би захищала оцей статус містечка. Представники містечка були настільки переконливими на цьому сенаті, що відстояли міський статус Торчина. Історичні джерела зберегли й ім’я людини, пов’язаної з цими подіями: можливо, це був війт, а можливо, просто довірена особа, обрана на  цьому торчинському віче, це – Онуфрій Горошко. Саме він очолював торчинську делегацію до сенату. Це дуже цікавий і промовистий факт, бо по-перше, містяни не скорилися, по-друге, насмілилися виступити проти влади і по-третє, захистили свій міський статус, продовжуючи проживати тут як міщани і користуватися ще декілька десятків років міщанськими правами.

– А як розвивалася освіта після надання Торчину Магдебурзького права?

– Освіта теж розвивалася. Звичайно, ми маємо, на жаль, уривчасті факти про розвиток освіти, але вони є і ці факти цікаві. Зокрема, через 40 років після здобуття Магдебурзького права тут, у Торчині, у 1580-х роках працював дуже цікавий переписувач книг. В той часу нас на Волині тільки починали друкувати книги, традиційним було переписування церковних книг і цим займалися окремі люди. Оскільки вони були письменні і знали грамоту, саме вони зазвичай і навчали у Торчині. При нашій Торчинській церкві, я маю на увазі найбільший у місті великий православний дев’ятибанний Георгіївський храм, побудований ще Юрієм Фальчевським під час перебудови Торчина, працював переписувач, освітянин і вчитель Єрмоген Яцкович. Тут він займався своєю безпосередньою справою – переписував  святе письмо і навчав дітей. Пізніші згадки про цю людину пов’язані із містечком Теслугів (у сьогоденні село Теслугів Радивилівського району Рівненської області), куди переписувач виїхав 1585 року. Там був теж осередок, де він зміг працювати. І сьогодні у Харківській бібліотеці в рукописному відділі, збереглись книги, де зазначено, що свою роботу Єрмоген Яцкович розпочав у Торчині, де окрім переписування книг, вчив місцевих дітей.

Впродовж наступного часу освіта існувала і розвивалася переважно при церквах, тому що тут завжди створювались освітянські осередки. Ще один цікавий факт, датований початком XVІІІ століття фіксує існування на цій території аж семи православних церков. Звичайно, вони не були такі великі, як ми звикли бачити сьогодні, коли в селі, селищі чи в містечку є один великий храм. Переважно це були цехові церкви. Так тривало аж до XVІІІ століття, коли, відповідно до нових економічних умов, виникла потреба, переписувати все майно і робити відповідні помітки у документах. Найбільше фактів про існування церковних шкіл знаходимо у 19 столітті і найвідомішою у Торчині була церковно-парафіяльна школа, де викладав місцевий священник Темінський. Це заклало, звичайно, певну освітню традицію і в 20-му столітті торчинці продовжили її січовими стрільцями, зокрема, в 1915 році, у місті заснована українська школа. Саме з того часу освітній процес у Торчині ніколи  не переривався.

– Які ж фактори вплинули на те, що Торчин почав занепадати? Адже якщо згадати Остріг та інші подібні міста, їх історія відрізняється від історії Торчина і багато з них зберегли свій міський статус. Чому його втратив Торчин?

– Я думаю що на те, що Торчин не продовжив розвиватися як місто, зростати і збільшувати свою міську територію і на процес занепаду зокрема, повпливало декілька факторів.

Один із факторів, що поблизу активно розвивався центр волинської землі – місто Луцьк. Згідно з урбаністичними даними, для того, щоб місто повноцінно розвивалося, довкола нього повинна бути певна територія, яка дозволить підсилити його розвиток. Луцьк як адміністративний центр Волині, хоч він на той час і не був центром губернії, але як місто помітне, активне і значиме, активно розвивався і перебирав на себе певні функції, які б дали можливість розвиватися і Торчину.

Ще одним важливим фактором є той, що змінились зовнішні умови, які для Торчина давали б можливість розвиватись як містечку: проведення трьох, а за деякими даними чотирьох щорічних ярмарків. На кінець XVІІІ сторіччя по іншому відбувалася торгівля, що призвело до занепаду цехів, які могли підживлювати ці ярмарки своїми товарами. Відповідно, почало занепадати і містечко. І хоча Торчин і надалі залишався адміністративним центром, був спочатку центром окремої волості, а до 60-х років ХХ століття центром місцевих земель, своє значення міста, він, звичайно, втратив.

Олександр Мельник
Олександр Мельник

 У 21 столітті ми є свідками не менш вагомих історичних моментів у житті Торчина він став центром обєднаної територіальної громади. Знову має право на самоврядність, що у сучасних мірках, можливо, і дорівнює Магдебурзькому праву. Що сучасникам можна було б взяти на озброєння з історії, щоб повернути йому минулу велич і увійти в новий етап розвитку Торчина-міста?

Так, це дуже важливий факт – створення Торчинської громади. Зараз територія громади розширилася завдяки приєднанню до неї сусідніх сіл. Це ті села, які, по суті, колись входили  до Торчинської волості, Торчинської гміни, Торчинського району і зараз це ніби відновлення певної історичної  справедливості для нашого містечка в тому плані, що воно знову стало центром довколишніх земель. Це зрозуміло і повинно було б так бути, оскільки таке значніше поселення як Торчин на це заслуговує і історично. Звичайно, я думаю, що в такому складі, як є зараз, Торчин матиме нові важелі для того, щоб розвиватися як містечко, як місто. Але це залежить від того, яких зусиль до цього докладе місцеве керівництво, чи сприятиме воно розвитку Торчина в певних напрямах. Я думаю, що перспектива для цього є, адже шляхи, на яких розташований Торчин, сьогодні теж є значимими і це є перевагою для громади. Час покаже.

Читайте також: У рамках проєкту «Фронтера» дослідили історію Смолигівської ОТГ

Музей в Торчині
Музей в Торчині

 

Розмовляла Ольга ШАРУТА

Матеріал підготовано в рамках проєкту «Фронтера», який реалізується за підтримки Українського культурного фонду

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром