Співає Мандик Хасман. Історія єврея з Волині, який в УПА боровся з нацистами

09 Серпня 2020, 12:20
Мандик Хасман із Грибовиці 10513
Мандик Хасман із Грибовиці

Єврея Мандика Хасмана багато років знали під українським ім’ям і прізвищем як Володимира Дмитренка. А на псевдо «Малий» він понад чотири роки був в Українській повстанській армії. До останніх днів свого життя називав себе бандерівцем і пишався тим, що боровся за незалежність України

У гості до Мандика Хасмана в село Грибовиця Іваничівського району на Волині у травні 2011 року ми їздили спільно з істориком Володимиром В’ятровичем (нині – народний депутат України) і головою Волинського братства вояків УПА Василем Кушніром. У дворі в інвалідному візочку на зустрів усміхнений дідусь Мандик (іноді його ще називають Мундик). 

Розмову в хаті вели про його життя, яке було нелегким із дитинства.

Мандик народився 11 жовтня 1929 року в Дрогобичі. У єврейській сім’ї батька Джесіка (Джисько, як називали сусіди) і мами Кренці (Кароліни) виростали семеро дітей: сестри Гінда, Хана, Фріда, а також брати Іцик, Ідол, Мандик і Савік. Голова сімейства заробляв возячи власною каретою, запряженою кіньми, по Дрогобичу панство, а мама була домогосподаркою. Жили у середньому достатку. Дружили з сусідами-українцями, а оскільки поруч була церква, то Мандик не раз у ній бував на Богослужіннях. До початку Другої світової війни він устиг закінчити два класи школи.

3
В гостях у Хасмана  Володимир Вятрович, голова Бартства УПА Волині Василь Кушнір і Леся Бондарук
В гостях у Хасмана Володимир Вятрович, голова Бартства УПА Волині Василь Кушнір і Леся Бондарук

 

Мандикові було дванадцять, коли німці, які прийшли в Дрогобич у 1941 році, вже в ніч з 4 на 5 липня почали запускати в хід смертоносну пекельну машину терору. Поталанило двом старшим сестрам, яких не було в рідному місті (до речі, євреї постійно проживали в ньому з сімнадцятого сторіччя). Сім‘я Хасманів опинилася в гетто. 

Нацисти розстріляли батьків і двох братів – Іцика та Ідола. Убитих закопували на очах інших євреїв, котрі чекали своєї черги. Виконавці брудної роботи, періодично зупинялися для перепочинку і вживали алкоголь. Під час такої перерви дванадцятилітній Мандик вирішив утекти, при цьому прихопив з собою молодшого дев’ятилітнього брата Савіка та двоюрідну сестру Кайлі. На питання чи страшно йому було у момент втечі відповідав: «Ні, просто жити дуже хотілося».

Голодні, втомлені діти чотири дні блукали лісами, поки вийшли до залізниці. «Об’їздили Польщу за кусок хліба», – згадує Мандик. Після нелегких поневірянь безквитковими пасажирами львівського потяга дісталися до Сокаля. А звідти прошкували волинськими дорогами. 

 

Жисік Хасман, капітан австро-угорської армії. Це єдине фото з довоєнних часів в сімейному альбомі Мандика Хасмана, решта були знищені під час Другої світової
Жисік Хасман, капітан австро-угорської армії. Це єдине фото з довоєнних часів в сімейному альбомі Мандика Хасмана, решта були знищені під час Другої світової

 

Переховувалися в українських родинах. Мандик мешкав у селі Біличі спочатку у сім’ї Василя Киця, згодом у Сергія Кропивця. Тоді Мандик охрестився і став Володимиром, прибравши собі нове прізвище – Дмитренко.

Читайте такожКОЛКІВСЬКА РЕСПУБЛІКА СВОБОДИ

Навесні 1942 року випадково юнак довідався, що чоловік, у якого він працював, записав його на вивезення в Німеччину замість сусідської дівчини. А відтак вирішив втікати з села. Мандик був знайомий з хлопцями, які були спочатку в українській поліції, а потім пройшовши військове навчання і захопивши з собою чимало зброї, пішли в ліси, де створили Українську повстанську армію.

Зустрівшись із знайомими, попросив і його взяти в ліс. А на запитання, що буде там робити, відповів: доглядатиму за кіньми. Йому дали псевдо Малий, а згодом довірили бути особистим «водієм» сотників УПА, спочатку Довбуша, згодом Хоми, а потім навіть курінного УПА-Північ Голубенка.

«Мав двох коней, якими «возив начальство». У гестапівців вкрав, Німці гуляли з дівчатами в ресторані в Іваничах, а мені дали завдання ці коні забрати. Я підкрався, і вйо – шукай вітра в полі. Певно, комендант теж на гулянці був, бо то його коні були прив'язані до паркану. Ще й чотири автомати на бричці привіз. Командира Голубенка цими кіньми потім возив. Тоді стояло в кожному лісі по сотні. У Біличах була сотня Довбуша (Ливочка). Спочатку я в ній був. Потім перейшов у сотню Хоми, бо ту розформували. Багато хлопців гинули, на нас же нападали і німаки, і совєти», - усміхається Мандик-Малий.

Окрім лісових поїздок, Мандик забезпечував загін кіньми, при потребі передавав різну інформацію зв’язковим. Довелося йому брати участь і в боях із нацистами.

 

«Я був із повстанцями, коли вони на Іваничі наступали, щоб вибити звідти німців. Зривали колії, щоб не вивозили німці людей на роботу в Німеччину. Тяжко було воювати, патронів ніхто не видавав. Що завойовували – те й мали. Я мав польський пістолет «шістка», але патронів до неї не було (сміється, - авт.). У Маневичах мадяри стояли. Ми з сотенним поїдемо – завеземо їм сала, самогонки, а вони нам ящиками патрони давали. Як із Горохова німці їхали – розбили їх. З Володимира наступали – також розбили. Було й наші хлопці погинули. Але хто їх згадає. Все тільки кажуть, що совєтська партизанка била німців. Але на Волині й Галичині то все діяла тільки УПА», – згадує Мандик Хасман. 

 

«А з радянськими партизанами мали бої?» – запитую.

«Не зачіпали ми їх. Билися тільки з німцями, польською самообороною, енкаведистами. Особливо запам’ятався мені бій біля села Озютичі Локачинського району – на Володимир їхала німецька колона. Поблизу Павлівки ми підірвали міст перед ними, оточили і без жодного пострілу роззброїли. Взяли 12 машин із боєприпасами. Але хто із сільських хлопців умів їздити на машинах? Тільки на возах. То ми ті машини у ліс кіньми затягували. Було усього – і смішного, і страшного», – каже повстанець.

Навесні 1944 року Мандик Хасман у складі сотні Хоми брав участь у рейді на Холмщину для захисту українських сіл від нападів Армії Крайової. У своїх спогадах він підкреслював, що його сотня лише охороняла українські села, польські села не палили і їх мешканців не вбивали. По 20-30 повстанців поселялися в українських селах і поляки вже боялися їх палити.

Читайте також: «Рай можна здобути лише у боротьбі». Останнє інтерв'ю упівця Петра Мартинюка-Дуба

«Як фронт навесні 1944-го йшов – німці з одного боку наступали, совєти з другого. А ми в лісі – між ними. Сотенного Хому нацисти поранили – куля вибила йому два зуба. А я в той час стояв коло нього», – згадує Мандик Хасман.

Із відступом німців закінчилася трифронтова боротьба українських повстанців. Проте легше не стало – радянська влада зосередила проти них велетенські сили. 

Зважаючи на це, влітку 1945 великі відділи УПА на Волині розформовано – повстанці продовжили боротьбу малими підпільними групами. Не покинув підпільну діяльність і Мандик Хасман, допоки взимку того року не потрапив між селами Завидів і Самоволя у засідку НКВД. У бою отримав серйозні поранення (автоматна черга прошила обидві ноги) і був полонений. 

Дев’ять місяців сидів під слідством в Іваничах. Допитували, катували. У лікарню поклали тільки тоді, коли лікар Щербак, який робив перев’язку, сказав, що хлопця треба негайно у лікарню. Той лікар його знав, бо і хлопців з УПА лікував. Якось повстанці таємно вночі провідали Мандика, бо шкодували хлопця, який витерпів чимало тортур, але так і не зрадив нікого. А проте хтось з медперсоналу доніс, що були загадкові відвідувачі. 

«Приїхав начальник міліції Гальченко і майор Савчук. І забрали мене назад в КПЗ – за те, що знаюся з «бандерами». Я ж постійно твердив одне й те саме: нічого і нікого не знаю. З бандерівцями був, бо ховався від німців. Вони мені нічого не говорили, помагав їм з кіньми», - розповідає.

Зваживши на вік – шістнадцять років! – юнака таки відпустили. А він ще майже рік умудрявся допомагати УПА – возив їх по лісах, бувало, що й поранених рятував.

Читайте такожОстанній розстріляний бандерівець: «упівця» з Волині судили на Покрову і вбили у 1989 році

«Все найліпше, що було у моєму житті – пов’язане з українською партизанкою. Такого братерського та теплого відношення до себе я не знав більше ніде», – з усмішкою згадував Мандик Хасман.

 

Мандик Хасман у формі УПА
Мандик Хасман у формі УПА

 

Після виходу з катівні НКВД він поселився в Іларіона Смаля у селі Грибовиця. Допомагав по господарству, а згодом влаштувався працювати завгоспом у місцевій школі. У 1949 році одружився. Ще й дітьми не втиг обзавестися, як призвали до армії. 

Служив у Забайкаллі (Омелянівський район, 74-тий роз’їзд, Читинська область). Коли у Кореї розпочалася війна, аби не йти туди, то вирішив зізнатися, що він із Волині, а не з Коростеня Житомирської області – як назвався раніше. Українців-західняків не відправляли у Корею. Довелося й повернути справжнє ім’я Мандик Хасман замість Володимир Дмитренко. Потім не раз ночами, коли інші солдати спали, старший лейтенант Лазурков викликав Мандика на допити про бандерівців, але той нічого не розповів. 

Військову форму скинув у 1953-му. У Грибовиці в сім’ї Хасманів народилося дві доньки – Валентина і Катерина. На роботу Мандик влаштувався на шахту № 6, де  пропрацював 35 років. Тоді у 50-х довідався, що його рідні сестри вижили. Найважче довелося Фріді, яка пройшла крізь жахи німецького концтабору в польському Освенцімі. У 1989 році їздив до неї в Америку. Згодом взнав, що брат Савік живе в Брукліні. Впродовж трьох місяців 1991 року гостювали у нього донька Катерина і внучка Наталя. 

 

Із хлопцями з УПА Мандик ніколи не втрачав зв’язків і дружби. Деякі з них також працювали з ним на шахті. Дружина і доньки знали про його нелегку долю і підтримували. У часи, коли Україна стала незалежною державою, Мандик Хасман став членом Братства вояків ОУН і УПА Волинського краю.  За роки незалежності він отримав чимало нагород і подяк: «Пораненому в боях за волю України», «Захиснику Вітчизни», «60-річчя УПА», «100-річчя головнокомандувача Української повстанської армії провідника ОУН генерал-хорунжого Романа Шухевича»... Але довго мріяв про інвалідний візок. 

 

На старість Мандик Хасман втратив ліву ногу – далося взнаки воєнне поранення. Єврейська організація позичила йому старий візок, але їздити було важко – дуже руки боліли від механічного керування колесами. Влада була байдужою до такої потреби борця за волю України.

У лютому 2012 року юнаки зі Спілки української молоді на зібрані по людях кошти купили і привезли ветерану новий візок. 

Читайте також: У Сибір за книжку про Січ: як «совєти» репресували луцького студента

1
На довгожданому візку...
На довгожданому візку...

 *  *  *

Молодь часто навідувалася у Грибовицю послухати спогади Мандика Хасмана про боротьбу за незалежність України в Українській повстанській армії. Окрім розповідей, дідусь міг ще й заспівати повстанських пісень. І дуже чітко напам’ять читав Декалог (Десять заповідей українського націоналіста), який колись у лісах щодня промовляв вранці та ввечері разом із повстанцями.

«Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї», – з посмішкою і гордістю декламував своїм гостям і сивочолий Мандик Хасман. І молоді мали у кого навчитися патріотизму, мужності й любові до життя. 

Помер Мандик Хасман 24 серпня 2013 року – у день, коли Україна святкує День незалежності. Дуже символічно, що він відійшов у Вічність саме тоді, коли ми згадуємо і вшановуємо борців за волю нашої держави. 

Леся БОНДАРУК
кандидатка історичних наук,
Український інститут національної пам’яті.

Фото і відео авторки

1
У 50-ті роки з донькою
У 50-ті роки з донькою

З доньками Валентиною та Катериною
З доньками Валентиною та Катериною

В УПА Мандик теж займався кіньми
В УПА Мандик теж займався кіньми

Посвідчення ветерана УПА
Посвідчення ветерана УПА

Паспорт Мандика Хасмана, батько записаний як Жисі
Паспорт Мандика Хасмана, батько записаний як Жисі

Читайте також: Волинянину вручили посвідчення реабілітованого та потерпілого від політичних репресій

 

Коментарі
28 Травня 2021, 14:09
Щиро вдячний за публікацію!
Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
26.03.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром