У Львові реставрують колишній телеграфний завод. Три будівлі, які НЕ реставрують в Луцьку
На території колишнього телеграфного заводу на вул. Смаль-Стоцького у Львові незабаром розпочнеться масштабна реконструкція.. А в Луцьку?
Про плани реанімувати споруду повідомляє «Захід.нет».
Будівлю обіцяють відновити і облаштувати там медичний заклад. Звели її вкінці 19 - напочатку 20 століття. Меценат Антоній Білінський викупив її, щоб облаштувати там хоспіс. До роботи долучилися архітектори з фірми Івана Левинського та проектне бюро при міському ряді на чолі з Юліаном Гохбергером, а також.Після Другої світової заклад перестали використовувати як хоспіс. З 1946 року там був телеграфний завож (туди завод телеграфної апаратури (ЛЗТА) з російського Саратова). З розпадом СРСР будівля не використовувалася. Реанімувати історичну споруду планують її нинішні власники.
«Район. Історія» нагадує про три пам'ятні і знакові будівлі, які роками чекають свого порятунку в Луцьку. Ось їхні історії.
1. Казарма на Львівській
Колишня військова казарма дірявим прогорілим дахом з вулиці Володимирської у Луцьку виглядає на Гнідавське болото. Ці стіни зводилися як госпіталь для вояків ще царської армії після війни з Наполеоном. У 1850 році у цих стінах починає працювати госпіталь, на зведення якого, до речі, використали цеглу зі стін та вежі Верхнього замку і частково з розібраного древнього храму Івана Богослова.
Через 72 роки приміщення віддають під католицьку духовну семінарію. Згодом поруч зводять костел. Той самий, який совєти перетворять у спортзал. А по війні (а стіни казарми пережили аж дві війни!) тут облаштовують військове містечко. У його межах розташовують вертолітну ескадрилью, батальйон зв’язку та роту забезпечення. Поруч виростають ще й інші господарські споруди.
Кілька років тому звучали амбітні обіцянки перетворити ці стіни на студентське містечко. Земля під казармою і навколо неї дісталася Східноєвропейському національному університетові.
Однак хтось уперто доводить майно до руїни.
Читайте також: У Любомлі обговорили відновлення палацу Браницьких
2. Вілла 20-х років на Ярощука
Унікальну садибу в самісінькому центрі Луцька, маєток на вул. Ярощука, доводять до краху. До Другої світової тут мешкали польські урядовці. У радянські роки маєток «віджали» й віддали під помешкання першому секретареві обкому партії. Секретар виїхав. Згодом застрелився… А маєтку, розчерком пера когось із «нащадків» вчорашніх партійних босів, судилася сумна доля.
Його іноді називають «зеленим будиночоком». Сьогодні він – фактично руїна. Притулок для безхатьків і наркоманів. На стінах – промовисті «графіті сучасників», попід ними – рештки обвалених балконів і колон.
Будинок у приватній власності. Був проданий ще вкінці 90-х за часів мера Антона Кривицького. Після численних публікацій у ЗМІ та петиції про доцільність надання віллі статусу пам’ятки власники прибрали на її території і закрили прохід до неї. Але доля її досі лишається під питанням. А власники – непублічні.
3. Будинок офіцерів на Винниченка
Земельний банк проєктували у 1928 році, відкрили установу в листопаді 1930-го за участі місцевої і немісцевої еліти. Автор проєкту - архітектор Мар’ян Лялевич, працював у жанрі академічного класицизму. Луцький земельний банк об’єднував дві споруди: це ¬не лише власне банк, а й будинок за ним, де жили працівники установи. Корпус банку має два флігелі по боках. Нині вони теж у занедбаному стані. Будівля - триповерхова.
У роки Другої світової його теж використовували як адмінприміщення, згодом колишній банк став Будинком офіцерів. У 90-ті чимало приміщень усередині здавали в оренду, тут були славнозвісні луцькі дискотеки того часу.
Напочатку 2000-х будівлю передалина баланс Міносвіти. Зрештою, Міносвіти - на баланс ЛНТУ. Кілька місяців тому у стінах Луцької міськради збирали комісію, щоб почути про плани власників будівлі щодо реставрації. Коштів на реставрацію ЛНТУ не має, пообіцяли тримати в належному стані. Але споруда фактично гниє.
* * *
Ми навмисне обрали хоча б три історичні будівлі, які варті уваги і варті порятунку в Луцьку. Хоча їх набагато більше.
Якщо просто переписувати історію і не говорити про те, що ми їх втрачаємо, то скоро наочність кане в лету. Комусь буде легше, а нащадкам згодом - невимовно жаль...
Підготувала: Олена ЛІВІЦЬКА