Як вітали з Великоднем і готували паску у родині Косачів

21 Квітня 2020, 20:18

1812

Великоднє привітання Ользі Косач і Михайлові Кривинюку від приятеля. Дата невідома

Оскільки гастрономія не була культом у Косачів, у родинному епістолярії про культуру їхнього харчування зафіксовано найменше відомостей і майже не збереглося кулінарних приписів, якими вони послуговувалися у приготуванні наїдків. Здебільшого страви готували наймані кухарі.

Про це пише хранителька фондів Музею-архіву імені Дмитра Антоновича УВАН у США Тамара Скрипка на сайті видання Історична Правда.

Зі спогадів Ізидори Косач-Борисової знаємо, що на Великодні свята готувалися традиційні українські страви, характерні для полтавського і поліського регіонів.

Дочка Ольга згадувала, що мама домашнє господарство не провадила, але «ex tempore» могла спекти чудову паску «бабущину», тобто за приписом Єлизавети Драгоманової.

Сама ж Олена Пчілка напередодні Великодня 1889 р. у листі до сина писала, що «вагітна кухарка Кася залишила Косачів, а нового кухаря Шимон (управитель маєтку – Т. С.) ще не привіз з Ковеля».

І тому Ольга Петрівна бідкалася, що «паску якусь там здолаємо спекти за помічею книжки, та й бужанини намаринуємо, – а решта якось то буде! Ще таки й Лесі спечемо паску, та одвезеш їй».

Великодня листівка Ользі і Михайлові Кривинюкам від Людмили Драгоманової з Києва у Прагу, 1903 рік. Джерело: Бібліотека Климентинум, Прага

Читайте також: Мама Лесі Українки ввела моду на вишиванки і українську мову

А у листі до своєї матері писала, що пекла мереживні паски. А це вже високе кулінарне мистецтво, бо технологія випікання була надзвичайно складна. На випікання такої паски потрібно було втерти з цукром аж 140 жовтків, щоб тісто виходило прозоре, ніжне.

А який же Великдень без писанки! До альбому Олени Пчілки «Украинскій народный орнаменть: Вышивки, ткани, писанки» (1876 р. вид.) увійшло 23 зразки давніх писанок з Волині.

З листування відомо, що Олена Пчілка та її дочки майстерно писали писанки. Зокрема, перебуваючи на лікуванні в Ялті у 1898 р., Леся пише до матері, що разом із сесторю Ольгою «писали писанки і тим справили певний ефект серед товариства» (малась на увазі родина господаря рентованого Лесею мешкання доктора Дерижанова).

І, звісно, Косачі обмінювалися Великодніми картками з родичами і приятелями, вітаючи один одного «Христос воскрес!» і складаючи побажання.

Для прикладу наведу лише одне Лесине привітання родині з Ялти 1898 р.: «Поздоровляю з Великоднем тебе, папу, Микося, Зорю і Дору. Чи не було б ласкаве молоде панство написати до мене по слову хоч для рокового дня – Великодня?

Моє вітання теж всім, хто мене згадає».

Читайте також: Листи, фотографії і зошит з піснями: які Лесині раритети зберігає Волинський краєзнавчий музей

Вітальна листівка для Лесі від сестри Ольги і Михайла Кривинюка з Києва в Каїр, 1910 рік. Джерело: Бібліотека Климентинум, Прага

Зазвичай картки відображали смаки адресантів.

Ще один цікавий епізод з Великодніх свят описує Олена Пчілка у спогадах про брата Михайла Драгоманова: «Везли через наше місто якихось полонених турків. Якось, на Великдень саме, що прийшовся дуже рано, напровесні, зайшли на наш куток і посідали на пригорі, на сусідньому цвинтарі, троє турків;

Ми боялись їх, виглядали тільки через тин, хоч і не було чого боятись: вони сиділи такі нужденні, беззбройні, так смутно дивилися на весняну повінь... Ну, а все ж то були турки, справжні, в чалмах, у якомусь чудному вбранні; обличчя темне, очі такі чорні.

Наш тато пішов до тих бранців і закликав їх до нас у хату; казав мамі, що годиться в таке велике свято пригостити й ворогів...

На столі, по звичаю, стояли паски й багато всього їстівного; одначе турки не все могли їсти, – додержували свого закону, – тільки охоче їли паску, взяли дечого й з собою. Відходячи, говорили щось таке незрозуміле, прикладаючи руку до чола, до грудей. Острах і жаль брав нас, як дивились ми на них».

Читайте також: Колодяжне: Великдень у родині Косачів. ВІДЕО