Містика «Лісової пісні» і сліди УПА: що приховує Нечимне

26 Листопада 2018, 16:06
Стежка лісом веде до озера Нечимне 4399
Стежка лісом веде до озера Нечимне

Ліси в урочищі «Нечимне» особливі: в дитинстві тут бавилась Леся Українка, пізніше знайшли прихисток воїни УПА, а нині – це місце сили з енергетикою і спокоєм.

Урочище «Нечимне» – ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Тут ростуть рідкісні рослини, а кількість кілець на деревах свідчить про їх давній вік. Серед лісу – озеро, яке замулилось й перетворилось на болото. Все це – прообраз «Лісової пісні», яка стала відома на весь світ.

Розповідь про Нечимне продовжує серію історій спецпроекту «Історії довкола лісу» від Район.in.ua.

Читайте також попередню історію у межах цього спецпроекту: Ресторан з дичиною, дендропарк з батутами та інші принади Цуманської екостежки

«СЕЛО СВОЇХ НЕ ЗДАЄ»

Приїжджаємо у село Скулин, де й розташоване урочище Нечимне, морозного сонячного ранку. Тут нас зустрічає лісничий Скулинського лісництва Леонід Лисюк. Він працює у лісі ще з 1981 року. Спочатку був лісником, потім майстром лісу, а нині вже як 15 років працює лісничим.

Леонід Лисюк розповідає, що чи не кожен у селі має родичів, які пов'язані з УПА. Залишилися й ті, хто брав безпосередню участь у бойових діях на боці упівців.

З правого боку при в’їзді у Скулин стоїть хрест зі стелами з обох боків. На одній – прізвища жителів Скулина та ближніх сіл, що воювали в УПА, на другій – імена репресованих кадебістами земляків. Лісничий підходить до стели й вказує на імена родичів, земляків. Він пояснює, що у лісі багато могил воїнів УПА, а цю братську могилу встановили символічно, щоб вшанувати пам'ять усіх воїнів.

З правого боку при в’їзді у Скулин стоїть хрест зі стелами з обох боків.
З правого боку при в’їзді у Скулин стоїть хрест зі стелами з обох боків.

Колись у селі було багато воїнів УПА, місцеві підтримували їх, а прихистком ставав ліс. Тим, хто дожив до наших днів, односельці всіляко допомагають: хто зробить необхідне посвідчення, хто підвезе дров, а хтось просто скаже кілька теплих слів.

«Село своїх не здає», – спокійним і твердим голосом говорить Леонід Лисюк.

Він везе нас в урочище «Нечимне» й веде тими стежками, де колись ступали захисники України.

«Тут, де ями, були бараки. Отут їх муштрували. Збоку стояла конюшня. Вони були понакривані. А там далі коні стояли. В них була окрема землянка. Там он був барак і тут барак. Туди он колодязь».

Це нині ми легко простуємо лісом і роздивляємось заглибини в землі, а колись тут були непрохідні хащі. Ще за метрів 50 – суцільне болото. Навмисно. Таке місце підібрали, щоб було важко знайти й підступитися ворогу.

Пам'ятник бійцям УПА
Пам'ятник бійцям УПА

Це місце колись було прихистком для воїнів УПА
Це місце колись було прихистком для воїнів УПА

Дерева в цих місцях не ріжуть.

«Ми не маємо права різати. Тут і пам’ятник, люди сюди ходять. Це неетично», – пояснює Леонід Лисюк.

Читайте також: Екологічні стежки Волині терном не заростають 

«ЯК ЗА ГРЕЧКУ НЕ ПРОДАСТЕСЯ, БУДЕТЕ ЖИТИ»

«Не боюсь того агресора, якби в мене ноги, я б добилася до того Путіна. Я б його найшла, я б не побоялася. Можуть ще посадити? Чорт їх забирай. Мені не страшно. Моє життя – то великий-великий колодязь», – емоційно, щедро жестикулюючи,  розпочинає розмову 92-річна Ганна Зелена.

Її будиночок не загороджений високим парканом, а проте – причепурений і охайний. Майорить синьо-жовтий прапор. До рук тулиться, ніби припрошуючи, триколірна кицька. Всередині – така ж чистота, навпроти печі – ікони й повсюди багато вишитих рушників. На такі зауваження бабуся тільки всміхається й каже, що раніше у вікно ще й заглядали квіти.

Будинок Ганни Зеленої
Будинок Ганни Зеленої


Всередині – багато вишитих рушників
Всередині – багато вишитих рушників

Вона поправляє хустку, бере окуляри й зачитує вірш. У тім вірші: слова про повстанців, Сенцова й час розплати. Дочитує і мало не плаче.

«За ніч написала. Я ж не грамотна. Я тіко зимою ходила в школу, і то не знаю, два чи то три роки. Вздумаю, запишу, лягаю. Знов: запишу, лягаю».

Бабуся зачитує свій вірш
Бабуся зачитує свій вірш

У тім вірші: слова про повстанців, Сенцова й час розплати
У тім вірші: слова про повстанців, Сенцова й час розплати

Потім Ганна Зелена показує на свої нігті. Сліди від катувань досі нагадують про себе.

До лав повстанської армії вона приєдналась у 14 років. Стала зв‘язковою. Була сміливою і легко керувала кіньми. Завдяки цій сміливості Ганна здобула авторитет і відповідальність виконувати важливі доручення. Боляче згадує про одне з таких завдань, коли сотенний «Дяченко» попросив перевезти на підводі в ліс двох кабанів, прикритих соломою. Переїзд у селі охороняли власовці. Непомітно проскочити повз не вдалося – відкрили стрілянину.

«Я проскочила, вони кричать і я вже недалеко од лісу вскочила. А то не кабани, то два повстанці були. Тілько мені так сказали, щоб я не боялася».

Потім Ганна Зелена переживає допити, тортури і тюрми.

«Об’їхала всенький світ, всю Росію, три тюрми, Луцька, харківська Холодна гора, Новосибірська тюрма».

Разом з іншими в’язнями її етапували на Урал, Новосибірськ, Петропавловськ-Камчатський, Южно-Сахалінськ, Красноярськ і, врешті, доправили в Норильськ. Там вона рила котловани. Під час участі в повстанні у праве стегно їй увійшла розривна куля.

Жінці довелось відситіти в трьох тюрмах
Жінці довелось відситіти в трьох тюрмах

По поверненню додому ні їй, ні дітям і родичам радянська влада не дала спокою.

«Ой, що робилось. На 9 травня прийдуть, мене заберуть. КДБ закриють. Три дні побуду – випустять. То так, поки не стала Україна. Діти поїхали, бо тут ні роботи не давали, нічого».

У жінки було два чоловіки, від яких народила троє дітей: двох синів і дочку. Та про них їй особливо важко згадувати. Одного сина вбили, інший поїхав за кордон і не виходить на зв’язок. Вона дивиться на старенький стаціонарний телефон і з легкою усмішкою згадує про дочку, як переконувала її забрати вишиті рушники. Та вийшла заміж у Владивостоці, там і народила дочку. А півтора місяці тому приїздила в гості вже з правнуком і таки взяла з собою дев’ять вишитих рушників.

Бабуся дивиться на старенький стаціонарний телефон і з легкою усмішкою згадує про дочку
Бабуся дивиться на старенький стаціонарний телефон і з легкою усмішкою згадує про дочку

На видному місці поряд з образами – світлини рідних
На видному місці поряд з образами – світлини рідних

Бабуся пильно вдивляється небесно-голубими очима й повчає: «Як будете боротися, за гречку не продастеся, то будете жити».

92-річна зв'язкова УПА перемовляється з лісівничим Леонідом Лисюком
92-річна зв'язкова УПА перемовляється з лісівничим Леонідом Лисюком

Читайте також: Кривий ліс під Колками: чому покручені сосни і що вони лікують

ТУТ БУЛА ЛЕСЯ

«Старий ліс на Волині, дика і таємнича місцина», – так починається драма-феєрія «Лісова пісня». Таким і є урочище «Нечимне». Давність дерев підтверджує лісівничий Леонід Лисюк.

«Більшість їх від Першої світової. Чого я суджу так? На окопах вік дерев. Деколи ділянку якусь рубаємо, окопи такі, що не можемо зробити».

Стежка, яка веде до озера Нечимне
Стежка, яка веде до озера Нечимне

Цими стежками й бігала в дитинстві Леся Українка. А поряд – озеро Нечимне від «нічим незміряне». Озеро вже замулилось, змінилися й ліси, переплуталися стежки,  але лісничий каже, що тут – містика «Лісової пісні». Образи твору списані з місцини. Леся Українка тут ніде не написала «Тут була Леся», але це й без надпису зрозуміло завдяки «Лісовій пісні».

На березі Нечимного росте дуб, який називають «Лесиним дубом». У 1963 році, під час відзначення 50-річчя від дня смерті Лесі Українки, львівський театр ставив тут «Лісову пісню». Посадили чотири дуби. Серед них є дуби, посаджені поетом Максимом Рильським і композитором Анатолієм Кос-Анатольським.

Дуб, який називають «Лесиним дубом»
Дуб, який називають «Лесиним дубом»

Дуби, посаджені поетом Максимом Рильським і композитором Анатолієм Кос-Анатольським
Дуби, посаджені поетом Максимом Рильським і композитором Анатолієм Кос-Анатольським

Лісівники позначили місце, де колись стояла хижка дядька Лева, обгородили копанку, що утворилася зі старої криниці, спорудили музей «Лісової пісні».

Кожного року, на початку серпня понад півсотні молодих митців читають у Нечимному твори Лесі Українки. Відчути містику «Лісової пісні» з’їжджаються зі всього світу.

Озеро Нечимне перетворилось на болото
Озеро Нечимне перетворилось на болото

Читайте також про героїню проекту «Лісівники Волині. Портрет у деталях»«Ліс швидко стає звичкою», – спадкова ліснича з тридцятилітнім стажем

Антоніна АНДРІЙЧУК

Фото Олесі САЄНКО

Коментар
29/05/2024 Середа
29.05.2024
28.05.2024
27.05.2024