Ужгород: музейну виставку доповнили експонатами з легендами
338
Нові експонати на виставці «Кава на жорнах століть».
Ця виставка діє в Закарпатському обласному краєзнавчому музеєві імені Тиводара Легоцького – інформують на фейсбук-сторінці Ужгородського замку.
На виставці, йдеться в дописі, відразу зліва привертає увагу невелика дерев'яна шафа прямокутної форми на чотирьох ніжках. Спереду двоє дверцят із ручками, зверху – отвір, закритий кришкою. Допоки експонат не було атрибутовано, усі були заінтриговані цим предметом. Скільки ж було подиву, коли виявилося, що мова йде про холодильну шафу або холодильник. Адже у минулому холодильник для льоду був саме тим, про що свідчить його назва – шафою, в якій разом зі швидкопсувними продуктами також клали лід, оскільки він не міг охолоджуватися самостійно.
Цей типовий холодильник для льоду був виготовлений на самому початку 1900-х років із сосни. Досліджуючи легенду даного холодильника, науковці відділу історії та краєзнавства знайшли опис подібного виробу, який подаємо для кращого розуміння конструкції предмета. Дерев'яна шафа була обшита зсередини оцинкованим листовим металом, а її ручка та зливний кран були виготовлені з міді. Після підняття кришки зверху, що відкидалася на петлях, лід клали на похилу дерев'яну та оцинковану вставку з листового металу.
Вона була нахилена таким чином, щоб вода з танучого льоду могла стікати через отвір у дні вставки та зливатися через кран. У просторі для збору води також був оцинкований піддон з листового металу. Простір для охолодження був розділений полицею. В середньому свіжий лід доводилося класти в такий холодильник кожні три дні. Лід прибував на кінному возі, а льодовоз сидів на задній частині воза та кричав: «Ось лід!». Домогосподарки бігли купувати лід з відрами в руках.
Популярна ужгородська газета «Унг» у 1909 р. розмістила рекламу холодильників, виготовлених будапештською фірмою Ігнаца Геннефелда, право на торгівлю якими мав Арнольд Молнар в Ужгороді. Ці холодильники ніколи не ламалися, навіть дерево не постраждало.На Закарпатті на початку ХХ століття зими були суворі й холодні. В Ужгороді ріка часто замерзала, тому жителі міста самостійно збирали лід для холодильників. Про це згадувала родина Карцубів, що в минулому мешкала на вулиці Капітульній, від якої музей свого часу закупив цю незвичайну шафу. Предмет вимагав не тільки наукового дослідження, але й фахового втручання у стан збереженості. У межах підготовки до доповнення виставки співробітники сектору реставрації працювали над холодильником, який є важливим свідченням побуту та технологій минулого.
Основною метою було не «оновлення», а консервація, зміцнення та збереження автентичності музейного предмету. Проведені реставраційні роботи включали: фотофіксацію стану предмета до, під час і після втручання, укріплення деревини та обробку проти шкідників, зондування й поетапне зняття пізніших неавторських нашарувань фарби, очищення та стабілізацію дерев’яних поверхонь, заповнення тріщин і втрат матеріалу, очищення внутрішніх частин від забруднень і корозії, демонтаж, чистку та консервацію металевої фурнітури, тонування для збереження природної текстури дерева. У процесі робіт збережено максимальну кількість, оригінальних історичних ознак – патину часу, сліди використання, фактуру матеріалів, саме вони роблять музейний предмет живим носієм історії.
Готуючи до музейного показу, музейні реставратори надали експозиційного вигляду й іншому предмету на виставці – це велика коробка для зберігання печива «Dreher keksz» («Дрегер кекс») з 1930-их років. Коробка виготовлена з тонкого листа деревини, овальної форми, з покришкою. З обох боків збережені надписи угорською мовою. До 40-их років ХХ ст. кондитерські вироби цієї марки були дуже популярні у нашому краї, їх можна було замовляти та купувати в кав'ярнях, кондитерських закладах Ужгорода та інших міст області. Хоча це печиво може бути не таким відомим сьогодні, як пиво Dreher, його історія є цікавим прикладом диверсифікації бренду. Компанія Dreher, відома своїм пивом, розширила свій бренд і на кондитерські вироби, випустивши "Dreher keksz". Дефіцит сировини, втрата ринку, а потім світова економічна криза після Першої світової війни полегшили труднощі фабрики, створивши допоміжні виробництва.
