Засновник Української Гельсінської групи: 105 років тому народився письменник-політв’язень Микола Руденко
661 
Бувши комуністом, після розвінчання культу особи Сталіна письменник змінив свої політичні погляди й став правозахисником-дисидентом, за що поніс покарання від радянської влади.
19 грудня 1920 року в селищі Юр’ївка (нині Луганська область) народився Микола Руденко, письменник, засновник Української Гельсінської групи, політв’язень радянських концтаборів.Про це йдеться на сайті Українського інституту національної пам'яті.
Коли Миколі було шість років, його батько, Данило Руденко, загинув під час трагедії на шахті. Через рік хлопця спіткала іще одна біда – під час дитячих баталій йому камінцем підбили ліве око, яке на довгий час осліпло.
Дитинство Миколи Руденка пройшло під знаком «нового життя». Він запам’ятав і перші розкуркулення, і колгоспи, куди довелося здати коня, корову та пару волів, і голод 33-го.
У 1939 році вступив на філологічний факультет Київського університету імені Шевченка. Провчитися довелося всього два місяці – наближалася війна, і всіх першокурсників мобілізували. Попри виявлену сліпоту, він добивається мобілізації, потрапляє до кавалерійського полку, і навіть бере участь у парадах на Червоній площі перед Сталіним.
«Якби не пройшов військового, а відтак окопного загартування – не повернувся б із концтаборів, як не повернулися мої побратими Василь Стус чи Олекса Тихий», – напише він пізніше у своїх спогадах.
4 жовтня 1941 року в перших же боях під Ленінградом Руденко був тяжко поранений розривною кулею в поперек. Лікарі навіть не сподівалися, що він зможе ходити. Вижив у блокадному Ленінграді, потім був політруком прифронтового госпіталю. З війни повернувся з орденами Червоної зірки, Вітчизняної війни І ступеня та шістьма медалями.
З таким послужним списком та добіркою віршів «З походу» Руденко був прийнятий у 1946 році до Спілки письменників. Був секретарем парторганізації СПУ, однак входить у гострий конфлікт із тодішнім головою Спілки Олександром Корнійчуком, ставши на захист репресованої Зінаїди Тулуб та відмовившись підтримати кампанію винищення єврейської інтелігенції. З 1950 року Руденко іде з усяких посад, добровільно позбувшись таким чином усіх привілеїв радянського істеблішменту.
Певне прозріння прийшло після ХХ з’їзду КПРС та розвінчання культу особи Сталіна. Руденко починає по-новому штудіювати «Капітал» Маркса і приходить до висновку, що його теорія додаткової вартості хибна, бо ця сама додаткова вартість створюється не надексплуатацією робітника, а сонячною енергією (через фотосинтез), поєднаною з працею селянина і його худоби на землі. Своє бачення цієї проблеми Руденко виклав у філософських працях «Економічні монологи» та «Енергія прогресу», а згодом у романі «Формула Сонця». Руденко пише лист Хрущову, критикуючи партійну систему, виступає на відкритих зборах.
У 1974 році Руденка виключають з КПРС, через рік – з СПУ. Щоб прожити, він змушений продати машину, дачу і влаштуватися нічним сторожем. Пошуки справедливості привели Миколу Руденка до «Міжнародної амністії» та тісних контактів з російськими дисидентами, в першу чергу – з Андрієм Сахаровим.
18 квітня 1975 року його арештовують вперше – за правову діяльність, але ще під час слідства у зв’язку з 30-літтям Перемоги його амністували як учасника війни. 55-літній Руденко дивом врятувався від запроторення в «психіатричку».
Але шлях було визначено. 9 листопада 1976 року на квартирі Сахарова в Москві Руденко провів пресконференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення Української Гельсінської групи. До неї також увійшли генерал Григоренко, Оксана Мешко, Олесь Бердник, Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, Микола Матусевич, Мирослав Мартинович, Ніна Строката. Того ж вечора квартира Руденка на другому поверсі в Пущі-Водиці під Києвом була закидана цеглою.
23-24 грудня 1976 в Руденка був проведений обшук, під час якого «знайшли» підкинуті 39 доларів США. Вирок – сім років таборів суворого режиму та п'ять років заслання. Публіцистичні статті, художні твори, усні висловлювання Руденка кваліфікувалися як наклепницькі, з книгарень та бібліотек вилучили всі книги.
Звільнившись у грудні 1987 року, Руденки добиваються дозволу виїхати до Німеччини, а звідти – до США, де працює на радіостанціях «Свобода» і «Голос Америки», очолює закордонне представництво УГГ, потім Української Гельсінської спілки. 1988 року Філадельфійський освітньо-науковий центр визнав Руденка «Українцем року» – за непохитну стійкість в обороні національних прав українського народу і його культури.
У вересні 1990 року Руденка реабілітували. Останні роки жив у Києві. Помер 1 квітня 2004 року. Похований на Байковому кладовищі.
Читайте також: Микола Руденко: «Дисидент, що взагалі не схожий на дисидентів»
Читайте також:
- Історія
Катування як спадок імперії: від СРСР до сучасної Росії
- Історія
На Львівщині 96 років тому народився дисидент Михайло Горинь
- Історія
Валентин Мороз: його звільнення вимагав увесь світ
- Історія
На Полтавщині 90 років тому народився письменник-дисидент Василь Захарченко
- Історія
Поет рідкісного таланту: 88 років тому народився дисидент Василь Стус