На Львівщині 211 років тому народився історик Яків Головацький, засновник «Руської трійці»

17 Жовтня 2025, 15:35

383

Яків Головацький

Життєвий шлях одного із зачинателів нової української літератури на Галичині, котрий згодом став москвофілом.

17 жовтня 1814 року в селі Чепелі (тепер Золочівського району Львівської області), в багатодітній родині місцевого греко-католицького священника народився Яків Головацький, у майбутньому етнограф, фольклорист, історик, педагог, один з учасників гуртка «Руська трійця», що поклала початок новій українській (руській, за тогочасною термінологією) літературі на Галичині.Про це йдеться на сайті Українського інституту національної пам'яті

Його батько та дід походили з дрібної руської (галицької) шляхти. За сімейними переказами вони належали до герба Прус, який був родовим гербом польської, української, литовської, білоруської шляхти і в різні часи користуватися ним мали право близько 400 шляхетських родин.

Яків Головацький здобув престижну освіту. Він закінчив Генеральну (Духовну) семінарію у Львові. Завдяки високому рівню освіти, яку надавав заклад, його вихованці неодноразово займали першорядні духовні посади – владик, настоятелів монастирів, семінарій.

В статусі вільного слухача вчився у Пештському (нині – Будапешт, Угорщина) університеті. У позанавчальний час Головацький знайомиться з представниками національних рухів Австрійської монархії. Серед друзів молодого пароха – очільники слов’янофільської течії, збирачі пісенної старовини, Ян Коллар та Павел Шафарик.

У 1833 році, познайомившись із Маркіяном Шашкевичем та Іваном Вагилевичем, став фундатором напівлегального демократично-просвітницького та літературного угруповання «Руська трійця», члени якого ставили собі за мету «все життя працювати на користь народу і відродження руської народної словесності», тобто рідної української мови. Учасники групи поширювали в рукописах народні пісні, власні оригінальні твори, написані «руською» народною мовою та переклади, історичні та публіцистичні матеріали. Вони увійшли до заборонених цензурою збірок «Син Русі» та «Зоря», укладених «трійцею».

Разом з колишніми однокурсниками з теологічного факультету Шашкевичем та Вагилевичем, у 1837-му Головацький видає «Русалку Дністровую». Цей альманах став першою пісенною збіркою галицького фольклору, написаною у фонетичний спосіб («як чую, так і пишу»). Тобто замість «книжія» зазвучала жива народна мова. Цей альманах заклав основи нової української літератури на теренах Західної України. Саме Головацький домовлявся про друк альманаху в Угорщині. Сам він подав до «Русалки Дністрової» свій вірш «Два віночки», переклади сербських народних пісень «Три зозулі» і «Смерть минулих», фольклорні записи, а також деякі бібліографічні матеріали.

Альманах вийшов накладом в 1000 примірників, 900 з них одержав у Львові Яків Головацький, а 100 було вислано до Відня. У Львові наклад альманаху відразу ж конфіскувала поліція, а Головацький потрапив під церковний та поліційний нагляд.
В революційний час 1848-1849 років Яків Головацький долучився до створення перших українських наукових інституцій Галичини – Собору руських вчених та культурно-освітнього товариства «Галицько-руська матиця». Згодом очолив новостворену кафедру руської словесності у Львівському університеті.

Сприйняття тогочасної політичної ситуації знайшло відображення у німецькомовній статті Головацького «Становище русинів в Галичині» (1846). Він звертає увагу на проблеми українського руху:

«Передовсім русинському народу бракує вправних вождів і керівників, центру й органічного зв’язку між окремими частинами; русинам, котрі називають себе освіченими, бракує необхідної суми моральної сили, компетенції, любові до вітчизни і самозречення. Народ розколотий, пригнічений і живе тихо без самосвідомості, а його вожді, денаціоналізовані та чужі йому, спокійно продовжують його в цьому сні заколисувати. Нарешті, згори спостерігають на цю ліниву стагнацію зовсім байдуже та відкидають непрямо, либонь, цього не усвідомлюючи, будь-який порух, що міг би цього сонька збудити».

Період 1850-1860-х став перехідним у поглядах Головацького. Революційні здобутки 1840-их років у вигляді місцевого політичного самоуправління були скасовані. Цісарським патентом 1861-го Австрійський уряд поновив співпрацю з польськими елітами (відновив роботу Галицький крайовий сейм). Посилилася політична, фінансова підтримка Російською імперією культурних та політичних рухів сусідніх слов’янських народів. Яків Головацький перетворився з «Тірольця Сходу» (так називали галичан за їхню лояльність до Габсбургів) на затятого москвофіла. Зміні світобачення сприяли особисті зв’язки Якова та його брата, Івана Головацького, з тогочасними політичними, культурними діячами Російської імперії, зокрема істориком Михайлом Погодіним, філософом Сильвестром Гогоцьким, урядовцем російського посольства у Відні Михайлом Раєвським.

У 1867-му Головацький з родиною емігрує до Російської імперії. Вочевидь його світоглядна позиція та москвофільські переконання вимагали сприятливіших умов для втілення. Його звільняють з Львівського університету, де він працював на посаді професора та завідувача кафедри української мови та літератури. Приводом до цього стала виголошена ним на Слов’янському з’їзді в Москві провокативна доповідь стосовно політичної та історичної єдності Галичини й монархії Романових.

Він оселяється у Вільно. Тут колишній професор змінює конфесійну приналежність (переходить в православ’я) і стає головою місцевої археографічної комісії. В Москві видається остання масштабна праця Головацького – тритомне етнографічне дослідження «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (1878). За неї автор отримує Уваровську премію (500 рублів, золота медаль, особиста подяка Російського Імператора).

Помер Яків Головацький 13 травня 1888 року у Вільно.