Дослідник революційного руху в Україні: 134 роки тому народився історик Осип Гермайзе
830 
Український історик був двічі засуджений тоталітарним режимом і загинув у сталінських таборах.
4 серпня 1892 року в Києві в міщанській єврейській родині народився Осип Гермайзе, відомий історик, дослідник історії козаччини та революційних рухів України, член Української Центральної Ради, засуджений за сфабрикованою справою СВУ. Про це йдеться на сайті Українського інституту національної пам'яті.
Навчався у Третій київській гімназії, потім на історико-філологічному факультеті Київського університету святого Володимира. Входив до складу історико-етнографічного гуртка професора Митрофана Довнар-Запольського разом із Дмитром Дорошенком, Петром Курінним, Олександром Оглоблиним, Наталією Полонською-Василенко.
У 1911 році вступив до УСДРП, у складі якої проводив активну роботу. За участь у студентській демонстрації був заарештований і виключений з університету, але згодом поновлений в навчанні. Закінчивши університет, зайнявся політичною діяльністю, зокрема, у 1914 році очолив організаційний комітет із проведення у Києві демонстрації з нагоди столітніх роковин від дня народження Тараса Шевченка, за що зазнав репресій з боку влади.
У 1916 році був мобілізований в царську армію. Після Лютневої революції 1917 року повернувся до Києва, був делегатом 2-го Всеукраїнського військового з'їзду, на якому обраний до складу Української Центральної Ради (вийшов після укладення Брестського миру).
Паралельно з політикою займався українізацією освіти. Викладав історію в Першій українській гімназії імені Т. Г. Шевченка, вів історичний гурток, де заохочував учнів писати історичні оповідання та драми задля того, щоб «вони вживалися в епоху».
Паралельно з політикою займався українізацією освіти. Викладав історію в Першій українській гімназії імені Т. Г. Шевченка, вів історичний гурток, де заохочував учнів писати історичні оповідання та драми задля того, щоб «вони вживалися в епоху». «Пригадую, одного разу Гермайзе уладив «суд» над Алківіядом. І тут були і «прокурор», і «адвокат», і «судді». До цих ролей діти мусіли багато підготовлятись, багато прочитати», – згадувала Надія Шульгина-Іщук.
Читав лекції у багатьох радянських експериментальних навчальних закладах, які почали з’являтися з початку 1920-х років: Робітничо-селянський університет, Академія теоретичних знань, Київський інститут народної освіти (КІНО) тощо. Щоб вижити в ті часи, доводилося одночасно викладати в Київському політехнічному інституті та у Вищому музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка.
Паралельно займався науковими дослідженнями, написав понад 50 праць у галузі історії України. Найважливіші праці вченого — «Нариси з історії революційного руху в Україні», «Коліївщина в світлі новознайдених матеріалів», «З революційної минувшини Києва», «Рух декабристів і українство», «1905 рік», «Костомаров в світлі автобіографії», «М.П.Драгоманов в українській історіографії», «З історії господарства в Лівобережній Україні XVIII ст.», «З минулого Шевченківського села». У 1927 році призначений керівником археографічної комісії ВУАН.
Позапартійного дослідника козаччини та революційного руху в Україні, автора праць з історії єврейської соціал-демократичної партії не дуже підтримувало педагогічно-освітнє керівництво, насамперед Наркомат освіти УРСР. Ще в 1922 році академік Сергій Єфремов написав у своєму щоденнику: «Викликали до Харкова Гермайзе і в його присутності урядили суд над його книгою про РУП. Картина цього суду була високою мірою непристойна».
Остаточно творче життя Осипа Гермайзе було зламане в серпні 1929 року, коли його разом із тим же Сергієм Єфремовим, Володимиром Дурдуківським, Андрієм Ніковським, Григорієм Голоскевичем, Людмилою Старицькою-Черняхівською та іншими вченими і громадськими діячами опинився на лаві підсудних у справі Спілки визволення України. Вироком від 1930 року він був засуджений на п'ять років позбавлення волі.
Після звільнення був позбавлений права на педагогічну й наукову працю. У 1937 році трійкою УНКВС по Саратовській області його знову засудили до 10 років позбавлення волі, а в 1944 році особлива нарада при НКВС СРСР додала ще 10 років ув'язнення.
А потім про нього просто забули. Точніше – забули звільнити. Він так і помер в таборах ГУЛАГу – 22 вересня 1958 року.
У 1989 році Пленум Верховного Суду скасував судове рішення у справі та припинив її у зв'язку з відсутністю у діях засуджених складу злочину. Усіх членів так званої Спілки визволення України.
Читайте також:
- Історія
У російській Воркуті демонтували пам'ятник жертвам ГУЛАГу
- Історія
Партизани ГУЛАГу: депутат Європарламенту з Литви презентував у Луцьку історичну книгу
- Рівне
Березнівський музей презентував «Вишиту пам'ять»: вишиванки земляків, які пройшли ГУЛАГ та окупацію
- Історія
Як нововолинські шахтарі здобували Незалежність