162 роки тому почав діяти Валуєвський циркуляр, який заборонив видання підручників українською мовою

Район.IN.UA

30 липня 2025, 17:35

1948

162 роки тому почав діяти Валуєвський циркуляр, який заборонив видання підручників українською мовою

Міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв 30 липня 1863 року розіслав до цензурних комітетів Києва, Москви і Санкт-Петербурга секретний лист, яким заборонив видання будь-яких книг і підручників українською мовою, окрім творів художньої літератури.

По це пише історик Володимир Лук’янюк в статті проєкту «Цей день в історії».

Хоча документ не мав юридичної сили, був позначений як тимчасовий і суперечив чинному законодавству про цензуру, він діяв аж до падіння самодержавства в 1917 році, суттєво обмежуючи розвиток української культури.

У середині XIX століття в Україні почала формуватися національна ідентичність, що протистояла концепції «триєдиного російського народу». Цей рух, відомий як українофільство, був започаткований діячами Кирило-Мефодіївського товариства, які виступали за культурну самобутність України, скасування кріпацтва та створення демократичної слов’янської співдружності.

Товариство, що проіснувало трохи більше року, було розгромлене жандармерією, яка вбачала в українофілах потенційних союзників польських повстанців після Листопадового повстання 1830 року.

Незважаючи на репресії, ідеї кирило-мефодіївців залишили глибокий слід. У 1859 році в Санкт-Петербурзі, а згодом у Києві, Харкові, Одесі, Полтаві та Чернігові з’явилися осередки товариства «Громада», яке займалося просвітницькою діяльністю.

У 1861 році почав виходити перший україномовний журнал «Основа», а коштом меценатів була заснована друкарня для видання українських книг. Спочатку влада толерувала цю діяльність, сподіваючись послабити польський вплив на Правобережній Україні. Проте після початку польського повстання 1863 року українофілів почали підозрювати в сепаратизмі.

Анонімний лист, отриманий шефом жандармів Василем Долгоруковим у березні 1863 року, звинуватив українофілів у намірах відокремити Україну від Росії та об’єднати її з Польщею.

Особливу увагу привернув переклад Нового Заповіту українською мовою, підготовлений Пилипом Морачевським. Київський губернатор Микола Анненков вважав, що визнання української мови через переклад Святого Письма може стати кроком до вимог автономії. У квітні 1863 року Долгоруков отримав дозвіл імператора на вжиття заходів, і Валуєв наказав повернути Морачевському його переклад без пояснень.

Одночасно влада розгорнула кампанію з дискредитації українофілів. Публіцист Михайло Катков у «Московских ведомостях» звинуватив їх у послабленні російської нації. Київський цензурний комітет, очолюваний Олександром Новицьким, стверджував, що української мови «не було, немає і бути не може», а її використання є результатом польського впливу. У липні 1863 року Валуєв остаточно заборонив цензуру пропускати україномовні підручники, обмеживши друк лише художніми творами.

Міністр освіти Олександр Головнін виступив проти заборони, наголошуючи, що зміст твору важливіший за мову, але його заперечення не вплинули на рішення. Валуєв вважав, що заборона необхідна для захисту імперії від «розколу». Циркуляр призвів до значного скорочення україномовних видань: за сім років після його введення вийшло лише 23 книги, тоді як у 1862 році – стільки ж за один рік.

Після відставки Валуєва в 1868 році цензура дещо послабилася, і в 1869–1876 роках з’явилося більше україномовних книг, особливо за сприяння генерал-губернатора Олександра Дондукова-Корсакова. Однак у 1876 році Емський указ посилив обмеження, заборонивши не лише книги, а й театральні вистави, тексти до нот та ввезення україномовної літератури з-за кордону. Ці обмеження діяли до 1917 року, гальмуючи розвиток української культури.

Читати також:Дев’ять століть війни з росією. Частина одинадцята: боротьба за свідомість українців у XIX столітті

Читайте також:

Останні новини

Всі