Устя-Зелене: Магдебурзьке право, католицький костел та єврейський цвинтар
-
-
>
-
>
-
>
2064
Опілля. Самісінька межа Тернопільщини та Івано-Франківщини. Колишнє містечко Устя-Зелене.
З перших хвилин мандрівки відчувається, що Устя-Зелене колись переживало набагато кращі часи. Деякі історичні факти говорять про його минулий розквіт.
Устя-Зелене до 1914 року було містечком та мало свою печатку і герб: Архангел Михаїл, що тримає в правій руці опущений меч, у лівій — опущені піхви від меча.
Зараз це село навіть не центр громади, а звичайний населений пункт Монастириської громади Тернопільської області. Старостат.
У 2008 році Устя-Зелене постраждало від повені. Тоді до села приїжджала Юлія Тимошенко, яка обіймала посаду Прем’єр-міністерки.
На околиці Устя-Зеленого біля Дністра є старе єврейське кладовище.
Цвинтар дуже старий, але дат арабськими цифрами немає — лише написи івритом або на ідиші. Я не розуміюся на цьому. Місце вражає: кам’яні плити, незрозумілі написи, дивні символи та малюнки.
Однак правильніше назвати його залишками кладовища. Воно густо поросло травою, бур’янами, молодими деревами тощо. Надгробки похилені або повалені. Багато плит зникло — кажуть, місцеві використовували їх для будівництва стін і фундаментів.
Кладовище не зовсім забуте: про це свідчить порівняно нова плита в пам’ять про жертв фашизму.
На жаль, детальної історії кладовища дізнатися не вдалося, а в інтернеті інформації обмаль.
Перша згадка про Устя-Зелене датується XV століттям хоча поселення тут, ймовірно, існувало на кілька століть раніше. У різні періоди селом володіли магнати Бучацькі, Сенявські та Язловецькі.
Хто саме з них сприяв отриманню містечком Магдебурзького права — невідомо. Проте сам факт надання самоврядування свідчить про значущість Устя-Зеленого в той час. З 1564 року містечко стало центром староства.
Наприкінці XVII століття край переходить до рук магнатів Потоцьких. На згадку про них у центрі села височіє величний костел. Родовий герб Потоцьких — Пилява — прикрашає декоративний портал дзвіниці. Володарем села був і Молдавський господар Єрема Могила, який отримав в цій місцині притулок після свого вигнання з Молдови.
Можна зазначити, що у 1780 році в селі Устя-Зелене було 338 хат, в яких мешкало 1608 людей, з них: 1301 християн та 307 юдеїв (279 християнських та 80 юдейських родин).
Будівництво костелу Пресвятої Трійці в Усті-Зеленому датують приблизно 1718–1741 роками (можливо, 1755). Ймовірно, за часів Потоцьких храм перебудували в стилі пізнього бароко. У костелі збереглася надмогильна плита 1614 року, що вказує на давніше походження споруди.
У радянські часи храм не функціонував і довго залишався в занедбаному стані. Реконструкція костелу Пресвятої Трійці повернула його величну красу.
Розташована навпроти греко-католицька церква Пресвятої Діви Марії значно молодша — її звели 1893 року. Однак кам’яна (не цегляна) дзвіниця з похилими стінами може бути навіть старшою за костел.
Після поділу Речі Посполитої Галичина й Тернопільщина відійшли до Австрії. Устя-Зелене спочатку належало до Заліщицького циркулу Тернопільського краю, а згодом — до Станіславського.
Під час війни значну частину населення Устя-Зеленого, переважно євреїв, було знищено. Також в селі були сутички між УПА та місцевими поляками, які об’єдналися у загони самооборони. Ось такий пам’ятник був у самому центрі села.
У центрі села, біля церкви, стоїть садиба, де жив Володимир Темницький — правозахисник, журналіст і міністр закордонних справ УНР. Також в Усті-Зеленому народився художник Юліан Панькевич, на честь якого в місцевій школі створено кімнату-музей.
З часом кращі роки в історії села минули. За офіційними даними, тут проживає близько 600 осіб.
Краєвиди Устя-Зеленого залишаються незмінно мальовничими. У долині річки Городянки можна побачити відшарування юрського періоду — одні з найбільших у Європі.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
