Марія Садовська-Барілотті – актриса і оперна співачка, зірка Театру корифеїв. Вона народилася 17 квітня 1855 року в селі Кам’яно-Костуватому Херсонської губернії (нині Братського району Миколаївської області) в родині панського економа Карпа Тобілевича.

Про це пише Український інститут національної пам'яті.

Марія була четвертою з шістьох дітей сім’ї Тобілевичів. Як і старші брати, які стали відомими світу під театральними іменами Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський та Микола Садовський, вона все своє життя присвятила сцені і становленню українського театру.

В Єлисаветграді (нині – Кропивницький), куди переїхала вся родина Тобілевичів, Марія була незмінною учасницею музичних і театральних вечорів, що відбувалися в родинному будинку на вулиці Знаменській, 13 (нині Тобілевича, 16, де розташований літературно-меморіальний музей Карпенка-Карого). Від мами успадкувала чудовий голос, тож виконувала усі провідні жіночі партії у виставах. 

Тут познайомилася з небожем Тараса Шевченка Йосипом, випускником Єлисаветградського юнкерського кавалерійського училища, який теж брав участь в аматорських виставах. За спогадами Софії Тобілевич, дружини Карпенка-Карого, він навіть сватався до Марії, однак потім доля розвела молодих людей.

Початкову освіту здобула в Єлисаветградській жіночій школі Титаренка, з 11 років навчалася у жіночій гімназії Хрущової. Успішне закінчення повного курсу гімназії надало їй право вчителювати. Працювала безкоштовно в народній школі для бідних, вела учнівський драматичний гурток, брала участь у виготовленні декорацій і костюмів.

Марія Садовська з братом Панасом Саксаганським. Фото: ukrainky.com.ua

У 1876 році Марія зробила остаточний вибір на користь театру, увійшовши до театральної трупи Марка Кропивницького. Тут вона грала майже три роки, поєднуючи драматичні ролі з оперетками. 

Музичною освітою з нею займався італійський музикант і співак Микола Барілотті. Згодом Марія вийшла за нього заміж і виїхала в Італію. Подружнє життя тривало недовго. 

Барілотті виявився людиною легковажною, не турбувався про дружину і дітей (із їхніх п'яти спільних доньок вижило тільки двоє). Зрештою, Марія повернулася до батьків у Єлисаветград, а після смерті мами в 1879 році взяла на себе управління маєтком.

І все ж, вона жила мріями про театр. Тому, коли Марко Кропивницький у 1883 році приїхав до неї і запропонував роль Оксани у п’єсі «Дай серцю волю, заведе в неволю», не знайшла в собі сил відмовитися. 

Її тріумфальне повернення на сцену збіглося із об`єднанням театральних труп Старицького і Кропивницького – у ній зібралася вся родина Тобілевичів.  Разом з Марією Заньковецькою стала примою трупи. 

Особливо їй даються вокальні партії – за 12 років сценічної діяльності Марія Садовська зіграла майже всі жіночі ролі, де потрібно було співати: Кулину («Чорноморці» Старицького), Панночку («Утоплена» Лисенка), Наталку («Наталка-Полтавка» Котляревського), Олену, Теклю, Оришку («Глитай або ж Павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Пошились у дурні» Кропивницького), Одарку («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Харитину («Наймичка» Карпенко-Карого). Перший час виступає під прізвищем чоловіка як Марія Барілотті, пізніше бере мамине прізвище Садовська. 

Коли у 1890 році відбувся розкол трупи (Микола Садовський створив свій театр, з ним пішла Марія Заньковецька), Садовська лишилася в театрі Панаса Саксаганського. Вона вдруге виходить заміж за свого колегу – актора Дениса Мову, який мав прекрасний тенор. 

Марія Садовська з другим чоловіком Денисом Мовою. Фото: ukrainky.com.ua

Щоправда, потім з'ясувалося, що також він любив карти, більярд і вино… Перед тим була спроба примиритися з Миколою Барілотті, яка завершилася народженням доньки Олени. Але знову на заваді стали розбіжності в поглядах: Микола наполягав на поверненні в Італію і виступах в оперетах, а Марія прагнула грати на українській сцені.

Її улюбленою роллю була Софія у драмі Карпенка-Карого «Безталанна». На гастролях в Одесі в березні 1891 року Марія почувалася зле, і все ж вирішила не скасовувати виставу. Вона відіграла до останньої сцени, але за кулісами втратила свідомість. 

На фінальний поклон Панас Саксаганський, який грав у виставі Гната, виніс її на руках. Оправитися від удару Марія так і не змогла.  Померла 27 березня 1891 року в Одесі. Спочатку була похована в Єлисаветграді на Биківському цвинтарі, біля могили матері. 

А в 1926 році прах Марії та її матері перепоховали на Корлюгівському цвинтарі поблизу хутора Надія, поруч з могилами батька Карпа Адамовича, Івана Карповича та його молодшого сина Юрія Івановича Тобілевича. 

При підготовці були використані матеріали Вікторії Шапаренко, Лариси Хосяінової та Наталії Мельниченко