Яким було село Колодяжне в минулому столітті: опис Ізидори Косач-Борисової

24 Березня 2025, 15:45

1670

Ізидора Косач. Київ. 1911 р. Архів УВАН

Ізидора Косач була наймолодшою, шостою, дитиною в родині. Завдяки її опису ми можемо дізнатися яким було Колодяжне на початку ХХ століття:

Про це пише молодша наукова співробітниця Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки Катерина Волох.

«У Колодяжному в родині Косачів народилася наймолодша, шоста дитина, яка принесла велику радість батькам, старшим братам і сестрам. Часто називали Птасею, бо народилася, коли прилітали жайворонки. Офіційно ж «Ізидорою», а старші брат Михайло та сестра Леся (старша на 17 років) любовно додавали слово «Донна» на іспанський манер. Захоплення рідних викликали перші слова, емоції і вчинки жвавої дівчинки», – пише Катерина Волох.

Зліва направо (І-ий ряд): Лідія Шишманова (з дому Драгоманова), Олександра Драгоманова, Оксана Драгоманова, Олена Пчілка; (ІІ-ий ряд): Дмитро (Дімітр) Шишманов, Ізидора і Оксана Косачі, Аріадна Драгоманова. Гадяч, 1897 р. Джерело фото: Тамара Скрипка

Спочатку Ізидора навчалася вдома, а потім вступила до 4 класу п'ятої гімназії в Києві. У Дориних науках велика заслуга Лесі Українки. Вона писала:

«…першою учителькою музики, а також французької мови, була Леся. Ту науку під Лесиним керівництвом я й досі згадую з вдячністю».

Ізидора Косач. Ковель, 1895 р. Фото: Tamara Skrypka

Ізидора Косач закінчила жіночі сільськогосподарські курси у Петербурзі. У січні 1906 року оголосили, що восени вперше приймуть жінок до Київського політехнічного інституту за конкурсом кращих оцінок.

Ізидора була серед шістнадцяти жінок цього навчального закладу, у якому нараховувалося дві тисячі студентів. Леся Українка написала 20 жовтня 1906 року матері:

«Дора дуже довольна і своїм студентським званієм, і політехнікумом, і професорами, і взагалі пробуває в дуже мажорному настрої, аж весело на неї дивитись».

«З дитинства Ізидора любила працювати на землі, милуватися розкішною природою волинського краю, що й зумовили її професійний вибір. У 1911 році вона здобула спеціальність агронома», – пише Катерина Волох.

Ізидора Косач лишила опис про рідну оселю у Колодяжному, а також те яким було село на початку ХХ століття:

«У цілому садиба Косачів за тих часів виглядала дуже затишно, мов те кубелечко дбайливо звите. Кожному, хто потрапляв теплої пори року у цю садибу, відразу видно було, що її спорядили і в ній мешкають люди з розвиненим почуттям естетики й замилуванням до природи».

На сходах ґанку головного входу «Великого будинку». Зліва направо: А. Шимановський, Лариса Петрівна Косач, Петро Антонович Косач, Ольга Петрівна Косач, Л. Петерсон. Колодяжне, червень 1900 р.. Джерело: Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки

«Наше село Колодяжне було зовсім невеличке, щось всього 40 з лишком дворів, розділене однією вулицею, що перетинала шосе (магістраль Київ – Берестя-Литовське) і залізничну колію (Київ-Рівне-Ковель) на віддаленні 6 верств від Ковеля. Це було зі сходу від Ковеля найближче село. Церкви в селі не було. Колодяженці належали до парафії с.Волошки (3 версти на північний схід). Земля у Колодяжному була трохи ліпша, ніж у північній частині повіту, селяни до того могли угноювати землю, тому, порівнюючи з іншими селами в околиці, були заможніші. Наприклад, у Колодяжному тоді вже не було курних хат, дехто почав сіяти пшеницю, на городах соняшники і т. ін. На роботу колодяженці на довший термін не наймалися, тільки молодь ходила часами на поденну. Школи в селі не було, дітей (хлопців) посилали до школи у с. Волошки. В кінці села безпосередньо містилась наша садиба. Сусідні селянські садиби відділялись від нашого саду невисоким парканом. Продовження сільської вулиці (дорога до с.Будищі) ділила нашу садибу на дві частини – по одному боці стояв великий довгий будинок, де мешкали робітники з нашого господарства, а навколо просторого двору розміщені були сільськогосподарські будівлі: клуня, стайня, короварня і т.п. За ними з одного боку сад овочевий, з другого – пасовище, поле й ліс. По другому боці вулиці була садиба, де мешкала наша родина. Там був великий будинок («старий дім», з яким наш батько купив маєток) і два менших: так званий Лесин домик (або «білий»), він таки й був увесь біленький, і другий – «сірий домик».

Ізидора Косач із племінником Юрієм Косачем на доріжці перед «Білим будинком» в Колодяжному, 1912 р.. Джерело: Колодяжненський літературно-меморіальний музей Лесі Українки

«Відомо, що село стало таким завдяки Петру Косачу, який не шкодував селянам ні дерева на хату, ні зерна, ні хорошого сорту картоплі на насіння», – зауважує музейниця.

У 1963 році, в еміграції, Ізидора Косач-Борисова ще раз стверджувала свою любов до рідної землі:

«Жодної екзотики, жодної найпишнішої природи не любила так, як наше волинське Полісся».

Читайте також: Історія експоната: рояль, який належав родині Косачів