Особисті речі генерал-хорунжого армії УНР Олексія Алмазова передали Волинському краєзнавчому музею

22 Січня 2025, 19:21
Особисті речі Олексія Алмазова РЕПОРТАЖ 624
Особисті речі Олексія Алмазова

У Волинському краєзнавчому музеї презентували особисті речі генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки (УНР) Олексія Алмазова. Експозицію й тематичний захід, присвячений військовому і громадському діячу, провели у День Соборності України 22 січня.

Захід відвідала журналістка Район.Історія.

Музей отримав у свою колекцію два заварники, які раніше належали сім’ї Алмазових. Їх у колекцію музею передала Наталія Завальна. Предмети сервізу зберігалися у її рідному домі. 

У 1930 році Олексій разом із дружиною Терезою переїхав до Луцька, що тоді перебував у складі Польщі. Тут він і помер, а Тереза залишилася без засобів для життя. Тому її до себе прийняла родина полковника Михайла Савицького – діда Наталії Завальної. Ймовірно, Михайло воював разом з Олексієм, проте точних підтверджень цієї гіпотези немає.

Заварники Алмазових
Заварники Алмазових

У господу Савицьких Тереза принесла заварники. Згодом, коли ставало очевидно, що радянські війська можуть зайти до Луцька і почати розправу над сім’ями колишніх борців за незалежність України, мусила їхати за кордон, а посуд залишився в домі Савицького.

«Скільки себе пам'ятаю, у нас завжди на старому серванті стояли ці речі. Із самого дитинства моїм обов'язком було доглядати за ними, протирати від пилу. Ніхто їх не використовував, навіть в голову не могло прийти налити в них воду чи закип’ятити каву. Це була реліквія», – розповіла Наталія Завальна.

Тереза Алмазова (Кохель)
Тереза Алмазова (Кохель)

Заварники зберігали, сподівалися, що Тереза повернеться ще в Україну, проте цього не сталося. Наталія її не застала, чула про дружину Алмазова з розповідей від мами.

«Мама казала, що Тереза була гарною жінкою, з пишним волоссям. І дуже любила, коли мама її причісувала. На жаль, це все, що я можу розповісти. Не знаю я нічого і про свого діда, бо як у 1986 році помирала моя бабуся, вона не захотіла розповідати ні про нього, ні про знайому місцеву інтелігенцію. Бабуся сказала: «Ні, живи спокійно, краще нічого не знати»», – додала Наталія.

Наталія Савицька
Наталія Савицька

Савицькі не отримували від Терези листів, хоч підозрювали, що вона могла їм писати, але цю кореспонденцію не передавали адресатам.

«Мій дід був паралізований, коли у 1939 році радянська влада почала щотижня приходити до нього й питати: «Вы лежите?», «Лежу». Якби він не був паралізований, то одразу ж загинув би, як і більшість української інтелігенції», – зазначила вона.

За словами завідувача відділу історії Волині Богдана Зека, дані заварники пов’язані з історією Луцька, адже на чаювання до Алмазових приходила уся тодішня інтелігенція. 

Наукові співробітники музею дослідили де створили цей посуд. Один з них виготовили на порцеляновому заводі в Цмєлюві, на південно-західній Польщі. Такий висновок зробили з клейма, який зберігся на денці чайника. На ньому є напис «Цмєлів», а тип і його форма свідчить про те, що заварник виготовили після 1930 року.

Складніша ситуація була зі встановленням заварника з темної порцеляни. На виробі не було клейм чи характерних знаків фірм. Методом історичного порівняння знайшли такий ж набір посуду і дізналися, що, його виготовила англійська фірма Gibson & Sons з 1900-1920 років. Розпис робили вручну.

«Підприємство Gibson & Sons було дуже відомим і спеціалізувалося на виготовленні порцелянового посуду. Цікавий факт про історію цієї фірми: у 1907-1910 роках компанія створила найбільший на той час чайник у світі, який вмістив у собі 1 024 чашки», – розповів Богдан Зек.

Богдан Зек
Богдан Зек

Історик припускає, що цей чайник був більш цінним через його оздобу, тому його могли подарувати Алмазовим з нагоди їхнього весілля, яке відбулося 12 квітня 1923 року у Кракові в церкві Святого Спаса. 

Ким був Олексій Алмазов, людина з двома датами народження

Донедавна, дата його народження викликала дискусії. Історики називали 1885, 1886 рік. Лише нещодавно, у 2023 році, встановили, що майбутній генерал народився 6 січня за юліанським або 18 січня за сучасним літочисленням у 1885 рокці в селі Володимирівка на Миколаївщині.

Він закінчив Тифліське реальне та Олексіївське військове училища. Був учасником Першої світової війни з листопада 1915 року, отримав звання полковника за бойові заслуги у бою під Кревом (15 серпня 1917 року). Там він отруївся газом, проте вижив і був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня.

«У 1917 році постає молода Українська Народна Республіка. Алмазов тоді був полковником Російської імператорської армії. Для нього були відчинені всі дороги, він міг обрати де йому бути на службі, посаду. Він пішов до українського війська, якого фактично на той час ще не було. Для цього він пожертвував своєю посадою і погодився зайняти нижчий пост, аби прислужитися Україні», – сказав Богдан Зек.

Богдан Зек
Богдан Зек

Восени він самотужки розпочав реалізацію свого підрозділу. Як зазначив кандидат історичних наук, у військового не було чіткого алгоритму, якого він дотримувався, він просто робив, бо знав, що треба розвивати молоде військо. Брав участь у боях за Кременчук, Гребінки, Полтаву, Херсон. У березні став командиром гарматного дивізіону, але був разом зі своїми вояками.

Як 29 квітня 1917 року прийшов до влади Павло Скоропадський, його батарея була реорганізована у Запорізькій кінно-гірській гарматний дивізіон. На чолі цього дивізіону Алмазов взяв участь в поході Болбочана на Крим.

За Перший зимовий похід армії УНР 1919-1920 року, його удостоїли Залізним Христом.

Одруження

Його майбутня дружина Тереза Кохель була етнічною німкенею. Народилася 25 серпня 1896 року в Харкові в родині Йосипа та Ядвіги. За релігійним світоглядом це були християни євангельського лютеранства. В 1914-му році Тереза закінчила жіночу гімназію в Ризі, де й зустріла Першу світову війну.

У той час усіх етнічних німців переселяли на східні регіони Росії, бо влада боялася, що ті зрадять Російську імперію. Тереза опиналася в Орелі. Щоб уникнути репресій, вона погодилася стати російською підданою, проте вже в 1920 році, коли було дозволено повернутися додому, Тереза приєдналася до Чорноморського полку. 

Члени угрупування мали повстати у Тирасполі проти більшовиків, а дівчина записалася в сестри-жалібниці. Після успішного повстання, полк об’єднався з армією УНР, в складі якої був і Олекса Алмазів. Там вони й познайомилися.

Життя після військової справи

3 серпня 1921 року Олексія підвищили до звання генерал-хорунжого Армії УНР. Генерал разом зі своїми колишніми вояками після інтернування шукав місце для життя і роботи. Цим місцем стала вугільна шахта товариства «Сатурн», де Алмазов працював помічником маркшейдера.

Згодом у 1926 році він переїхав до Чехословацької республіки.

«Він був змушений здобувати новий фах. Напевно, для нього це була трагедія – починати все спочатку у 40 років. Алмазов вступив до Української господарської академії у Подєбрадах. Там вчилися й інші українські військові, письменники, тому що чехословацький уряд фінансував цей навчальний заклад, де українці могли здобути освіту і мати диплом, визнаний у Європі», – пояснив історик.

Відвідувачі
Відвідувачі

Дружина пішла за чоловіком, але написала звернення на економічно-кооперативний факультет.

«У своїй заяві пані Тереза зазначила, що не вважає себе українською діячкою, тому що вона не займала великих посад. Але писала, що «висловлює радість, що чим могла, допомагала українському народові в його визвольній боротьбі»», – зачитав кандидат історичних наук.

Після завершення навчання, Алмазови переїхали до Луцька, де збиралася українська еліта: колишні міністри української держави, військові, митці. Не встигнувши вивчити місто, й познайомитися з його жителями, Олексій активно розвивав проукраїнську роботу. Однак його діяльність в цьому полі, не підтримувала польська влада.

Відвідувачі
Відвідувачі

Він був членом головної управи Волинсько-українського об'єднання, Товариства імені Лесі Українки, Волинського громадського комітету допомоги голодуючих в Україні. Також цікавився театром, разом з дружиною опікувався українською гімназією в Луцьку, що була чи не єдиним закладом на Волині, де українці могли здобути загальну середню освіту.

«Це все він робив, в умовах, коли на нього писали скарги, коли керівництво викликало його в кабінет і м’яко пояснювало: «Пане-інженер, ви зовсім не тим займаєтесь». Влада застосовувала до нього всілякі обмеження, доходила мова й про звільнення, аби позбавити його засобів існування, й Олекса не міг нікому допомогти. А головне, щоб його і після цього ніхто не взяв на роботу», – наголосив Богдан Зек.

Олексій Алмазов
Олексій Алмазов

Стресова ситуація негативно позначилась на здоров’ї чоловіка. 13 грудня 1936 року Алмазом помер від крововиливу в мозок. Похорон перетворився на маніфестацію.

«Газета «Нова хвиля» на першій шпальті описала цю процесію так: «Давно вже не спостерігалося такої великої єдності і солідарності. Здається, що ніхто з українців не залишився цей день у себе в хаті, вважаючи за святий обов'язок віддати останню прислугу небіжчику», – зачитав співробітник музею.

Він був похований на православному кладовищі, яке розміщувалося у сквері, навпроти ліцею №4. У 70-х роках радянська влада закрила цвинтар і зруйнувала могили. 

Через понад 20 років небайдужі волиняни встановили символічний хрест, а згодом і сам пам'ятник. В грудні 1992 року цю могилу відновили за клопотанням голови братства вояків УПА Мелетія Семенюка.

Читайте також: Легендарний генерал УНР Алмазов був меценатом луцьких гімназистів

Коментар
17/02/2025 Понеділок
17.02.2025
16.02.2025
15.02.2025
14.02.2025