150 років тому народився етнограф та художник Никанор Онацький

Никанор Онацький – художник, мистецтвознавець, етнограф, культурно-громадський діяч та засновник Сумського художнього музею. 

Він народився 9 січня 1875 року в родині козака-хлібороба на хуторі Хоменковому Бірківської волості Гадяцького повіту Полтавщини (нині село у Сумській області). Про це пише Український інститут національної пам'яті.

Никанор Онацький закінчив народну школу, а потім у 1891 році – Гадяцьке повітове училище на Полтавщині, де виявив неабиякий хист до малювання. Тож з 1899 року опановував фах художника у Московському училищі технічного малювання, Одеському художньому училищі та Петербурзькій академії мистецтв. 

Він залишив академію та поїхав в Україну і з 1906 року почав вчителювати у Лебединській гімназії. Там працював викладачем малювання та водночас пише вірші, в яких закликав українців до згуртованості та борні. 

У Лебедині одружується з  дочкою заможних поміщиків Надією Кривошеєвою. Мали трьох дітей: Наталю, Андрія та Оксану. Никанор Онацький часто подорожував по маєтках, відвідував родину Капністів, декілька разів приїздив до Канева, на Чернечу гору. У 1906 році він опублікував свого першого вірша «Погук» у Полтавському часописі «Рідний край». 

Спільно з Панасом Мирним, Лесею Українкою та Михайлом Коцюбинським, Никанор Онацький у 1908 році взяв участь у випуску альманаху «З неволі», що видавався у Вологді на користь політзасланців, висланих російським царатом у Вологодську губернію. 

До альманаху увійшли вірші «Коваль», «Ворогам», «Острів мертвих». Поетичні твори Никанора Онацького друкувалися також у збірниках «Терновий вінок», «Розвага», «Українська муза».

Широко відомим як художник Никанор Онацький став 1911 року, коли в Києві відкрилася перша українська художня виставка і його полотна експонувалися поруч із картинами Івана Труша, Сергія Васильківського, Федора Кричевського, Миколи Бурачека. Успіх митця був настільки приголомшливим, що незабаром видавництво «Світанок» друкувало з його робіт десятки тисяч поштових листівок. 

Олена Пчілка в журналі «Рідний край» написала про тріумф у Києві: 

«Дуже втішно, що й провінціальні артисти наші здебільшого не йдуть за декаденщиною, а дають миттьові зразки, ідуть у добру путь: П. Середа з Київщини, Тимощук з Переяслава. Н. Онацький з Лебедина, що не спокусився навіть такою темою, як «Місячна ніч», щоб дати якийсь там «крик світла» синього чи якого, а дав правдивий і гарний малюнок».

З 1913 року Никанор Онацький викладав малювання в реальному училищі, віві курси географії, малювання і креслення в Сумському кадетському корпусі. У 1920 році у Сумах організував історико-художній музей і дарував туди свою колекцію картин, у якій були роботи видатних майстрів пензля: Рубенса, Васильківського, Мурашка і, звісно, частину власних робіт, а також колекцію козацької зброї, килимів, українського художнього скла. 

У 1922 році ніхто з музейних працівників не отримував платні, їм видавали лише по фунту вівсяного хліба, та й то із перебоями: опалюватися музейне приміщення почало лише з 1925 року. Тоді ж родина Онацьких отримує нарешті житло – чотири кімнати в приміщенні музею, тож вони оселяються у центрі міста. 

Дружина Онацького займалася господарством: готувала, пекла хліб, вишивала й шила. Никанор Харитонович вечорами сидів за столом і писав п’єси: «Через руїни», «У тієї Катерини» (за мотивами Шевченка), «Танок смерті». 

Протягом 11 років Никанор Онацький керував музеєм, для того, щоб поповнити його колекції він проводить дослідження археологічних пам’яток, збирає етнографічний матеріал, публікує наукові розвідки: «Українська порцеляна», «Межиріцький фаянс», «Українське гутне скло». Паралельно організовує художню студію та інтенсивно займається живописом.

З 1928 року за квартирою Онацьких та музеєм встановлює нагляд Об'єднане державне політичне управління (репресивна сталінська структура, скорочено – ОДПУ). Никанора Онацького переслідують, цькують. 

У 1931 році митця викликали і запропонували передати музей комуністу Зубченку – колишньому вантажникові, а самому зостатися заступником. Після категоричної відмови, його та родину виселили до двох аварійних, невеличких кімнаток. У цей час Никанор Онацький викладав у педагогічному інституті, а дружина Надія працює у бібліотеці.

Через комуністичні утиски і переслідування Онацькі змушені залишити Суми і 1933-го переїхали до Полтави, де Никанеору Харитоновичу одразу запропонували організувати й очолити відділ етнографії у краєзнавчому музеї. Він погодився, хоча це було небезпечно, бо сталінські чекісти на етнографію дивилися, як на український націоналізм. 

Наприкінці 1934 року почалися масові арешти у зв’язку з вбивством Кірова і Онацький потрапив до Полтавської в’язниці, де він написав великий цикл віршів «За гратами». Через кілька місяців його випустили і він зумів винести звідтіля все написане. 

27 липня 1935 року Никанора Харитоновича заарештовують вдруге. Наприкінці 1935 року митця звільняють на деякий час і знову він рятує із в’язниці нові вірші… Втретє за чиїмось доносом його арештували у вересні 1937 року, звинувативши у контрреволюційній діяльності в музеї. 

Никанора Онацького за постановою особливої «трійки» розстріляли 23 листопада 1937 року. У обвинувальному висновку значилось, що він був «завербований полтавським націоналістом Майфетом у контрреволюційну націоналістичну організацію, яка готувала кадри для збройного повстання в країні».

Місце поховання його досі достеменно не встановлено, ймовірно це урочище Триби або місце неподалік села Макухівка на території Полтавської міської громади. 

Довгий час ім'я художника і поета було стерте з людської пам’яті. Комуністичний режим СРСР вилучав та нищив пов’язані з життям Онацького архівні матеріали, забороняв будь-які згадки про багатогранну діяльність митця. У 1956 році Никанора Онацького посмертно реабілітували.

Сьогодні ім’я Никанора Онацького носить Сумський художній музей. Написані ним полотна зберігаються в музеях Полтави, Сум і Харкова.

Читайте також: Якою була Олена Пчілка: спогади гадячан про свою землячку