Хай люди знають про нього: у Луцьку презентували мурал останньому розстріляному воїну УПА – Івану Гончаруку

У Луцьку презентували мурал останньому розстріляному воїну УПА – Івану Гончаруку.

Захід відбувся у четвер, 28 листопада. Презентацію відвідала й журналістка Район.Історія.

Мурал художника Юрія Чайки розміщений на стіні Луцького слідчого ізолятора. Уродженець села Грудки Камінь-Каширського району Іван Гончарук відбував покарання тут з 2 липня 1987 по 11 липня 1989 рік.

Він був останнім бандерівцем, якого радянська влада засудила до смерті та виконала вирок. 62-річного пенсіонера п’ять днів судили на Волині на Покрову в 1987 році за звинуваченнями, за які він уже відсидів свій термін раніше в концтаборі та був звільнений. Через півтора року по тому його розстріляли в Києві.

Іван Гончарук після арешту, 1987 року. Фото з архіву Лесі Бондарук

Планування й організація відкритих багатолюдних судових процесів над ворогами радянської влади мала важливу пропагандистську мету: розправа з ворогами, тримання суспільства у страху та переконування, що засуджені противники радянської влади «найстрашніші злочинці, які несуть небезпеку кожному».

Справа Івана Гончарука

Історію Івана Гончарука громадськості відкрила кандидатка історичних наук, регіональна представниця Українського інституту національної пам’яті Леся Бондарук, яка опублікувала своє дослідження у виданні Район.Історія.

У 1946 році Івана Гончарука судили разом із ще 6 своїми побратимами з УПА. Його звинуватили в ухиленні від служби в Червоній армії, участі в УПА та боях проти НКВД, збиранні у місцевого населення продуктів для УПА та вбивстві членами УПА Горпини Турковець. Тоді, смертну кару замінили на 20 років каторжних робіт і п’ять років поразки у правах.

Детальніше читайте у статті Останній розстріляний бандерівець: «упівця» з Волині судили на Покрову і вбили у 1989 році

Іван Гончарук на слідстві, 1946 року. Фото з архіву Лесі Бондарук

Відбувати ув’язнення довелося на Колимі. У 1955-1956 роках у радянських концтаборах переглядали справи засуджених за політичними статтями. 

На фоні барака, де жив після звільнення

Іван Гончарук написав заяву на перегляд, а 17 серпня 1956 році його звільнили із «Севвостлага».

«У 1986 році завели справу проти Івана Гончарука. Її сфабрикували. Уперше він був засуджений у 1945 році за участь в УПА. Вони просто підняли багато справ за той період і всі випадки «боротьби з радянською владою» приписали Івану Гончаруку. Таким чином нібито за нововідкритими обставинами розпочали нову справу. Тобто, з одного боку, вони скасували попередній вирок, за яким Іван Гончарук 11 років відсидів на Колимі. Лише в 1977 році він з родиною повернувся в Україну. І от його, 62-річного пенсіонера, 1 липня 1987 року заарештовують. Він сидів тут, у Луцькому СІЗО. КДБ два тижні його дуже ретельно допитував – практично щодня з ранку до вечора. Потім Івана Гончарука возили на очні ставки. Його обвинувачували в різних злочинах проти людей. До речі, його пряму участь довести не вдалося. У всіх випадках він стояв на чатах», – розповіла Леся Бондарук.

Читайте також: Як і чому стратили Івана Гончарука. Юридичний розбір

Леся Бондарук

Заступник керівника Департаменту з питань виконання покарань, професор Андрій Галай розповів, що нині Україна переосмислює історію.

«Тут багато різних ідей переплітається. Всі в'язниці – місця, в яких відбувалися не дуже приємні речі і в минулому, і я навіть не сказав би, що і зараз ми повністю від них позбавились, тому пригадувати історію, а не замовчувати її – це спосіб переступити цю пам'ять і йти в нову. Коли в'язниці не є темним місцем, а є таким, яке стараються змінюватися, надавати сервіси для суспільства і бути більш відкритими. Друга ідея – якраз і відкритість. Ми не тільки цим муралом а й іншими проєктами, намагаємося продемонструвати, що відкриємо наші установи, покажемо їх зсередини. Луцький слідчий ізолятор розташований в центрі міста. І ми будемо раді цей мурал буде привертати увагу перехожих і люди будуть задумуватись, а на якій стіні це. В даному випадку ми вибирали між сумними і веселими історіями. Перемогла сумна, але це спосіб пригадати пана Івана Гончарука і пам'ять про нього. Ми показуємо в'язницю відкритою, і яка є у місті, і яка є частиною міста», – зауважив Андрій Галай.

Андрій Галай та Юрій Чайка

Він додав, що нині нема можливостей і ресурсів у в'язничної системи України, щоб забезпечити ті сервіси та умови, які повністю відповідають європейським вимогам.

«У слідчих ізоляторах знаходяться мешканці Луцька, Луцької громади та Волинської Волинської області. Ми стараємося правильно працювати і роз'яснювати керівникам наших установ, що потрібно ті ресурси теж невеликі, які вони заробляють, правильно розподіляти, щоб покращувати умови тримання», – додав він.

У травні 2024 року в СІЗО вже презентували проєкт «В’язниця.Історія.Люди», у якому висвітлили долі дисидентів, політв’язнів, діячів УПА, істориків – Валентина Мороза, Дмитра Іващенка, Миколи Куделі, Ніла Якубчука, Івана Гончарука, Данила Шумука, Ростислава Волошина, Івана Скоп’юка, Галини Коханської та отця Лева Ліхтанського.

«Андрій Галай подав ідею зобразити на одній зі стін Луцького слідчого ізолятора мурал. Ми підібрали локацію, відремонтували цю стіну. Звернулися до художника Юрія Чайки. Ми з ним довго спілкувалися, думали яким чином та кого зобразити, і в результаті зупинилися на Івану Гончаруку», – розповів керівник Луцького слідчого ізолятора Андрій Гульоватий.

Читайте також: Дисиденти небезпечніші за вбивць: у Луцьку розповіли про життя політв'язнів місцевих тюрем

Андрій Гульоватий

Художник Юрій Чайка працює над проєктом «Люди міста» майже три роки. За його словами, це арт-проєкт одного художника. Цю роботу він створив за 3-4 дні. Попередньо стіна була пофарбована. 

«Це колажна техніка. Фотографії людей, яких я малюю, знайти досить непросто. Є дуже багато старих архівних, але вони поганої якості або люди вже в похилому віці. Мені ж хочеться їх робити більш молодими, більш енергійними, з палаючими очима. Я домальовую костюми та враховую контекст. Я давно розглядав цю стіну, і до мене звернувся пан Андрій з такою пропозицією, на основі попередніх моїх муралів. Мені це дуже приємно», – Юрій Чайка.

Юрій Чайка

Художник також поділився й емоціями, які в нього викликала ця робота.

«Коли я роблю чи мурал з людиною, чи картину, я теж переймаюсь. Як будь-який художник, мені хочеться показати достойну людину в достойному місці. Тим більше, вона причетна. Дякую керівництву, що пішли на зустріч. Я думаю, що це досить вдалий мурал на правильному місці», – додав Юрій Чайка.

Він також заявив, що продовжує цей проєкт, але кого саме зобразить наступним – залишив у таємниці.

Коли Лесі Бондарук повідомили про ідею створення стінопису Івану Гончаруку, вона запитувала дозволу у родини. 

«Я написала доньці Наталі й попросила теж запитати в дружини, як вона сприймає ідею і чи дає згоду. Наталя вислала мені аудіо зі спогадами Ганни Гончарук: «Так, хай буде, хай люди знають про нього». І раптом вона згадує випадок, який стався за кілька років до арешту Івана Гончарука. Вони сиділи ввечері перед телевізором, у колі сім’ї. Іван Гончарук каже: «Дивись, хіба я думав, що виживу, коли мене засилали на Колиму? Я не думав, що виживу. Але я вижив і зараз ми маємо все: свою хату, дітей, онуків. Все маємо. Щасливі. От тільки Україна вільною була би». Ганна різко повернула голову й каже: «Іване, а що тобі це дасть? Ти як був простим сільським хлопцем біля землі, ти і при вільній Україні таким залишився би». Він каже: «Воно так, але, знаєш, я з дитинства клято наробився на поляків, потім усе життя клято робив на москалів і хочу, щоб українці були господарями на своїй землі». Оці слова згадалися саме в цей момент, коли Україна бореться за те, щоб українці були господарями на своїй землі. І оці слова «аби Україна вільною була» Івана Гончарука – це його «Привіт» із того світу», – розповіла Леся Бондарук.

Іван і Ганна. Колима, 1962 рік. Фото з архіву Лесі Бондарук

За словами дослідниці, радянській владі потрібно було чергове шоу для підняття свого авторитету. В Луцьку Івана Гончарука два тижні дуже жорстоко допитували та залякували, натякаючи на майбутнє дітей.

У колі сім'ї, 1984 рік

За два роки перебування в Луцькому СІЗО родина зберегла його листи, які сповнені болю та турботи про рідних. Рідні намагалися оскаржувати вирок. Збереглася навіть телеграма доньки до Горбачова про цю несправедливість, але репресивна машина була запущена.

Читайте також: Листи упівця Івана Гончарука, які зберегла родина

Телеграма Горбачову і відповідь з верховного суду СРСР. З архіву Лесі Бондарук

Постанова про розстріл

«Його постать його символізує епоху того часу, що в тоталітарній державі система не рахується з людьми, система перемелює їх і робить з них фундамент для своєї міцності», – додала Леся Бондарук.

Місце поховання Івана Гончарука донині невідоме. Для родини цю таємницю так і не відкрили. Івана Гончарука реабілітували лише у 2021 році. 

Під муралом також встановили інформаційну табличку з QR-кодом, щоб кожен міг на мить зупинитися та дізнатися історію репресованого волинянина.  Надалі мурал планують долучити до екскурсійних маршрутів та різноманітних освітніх подій.

Читайте також: Василь Фурсик: Кенгірський повстанець, який дочекався незалежності України

Іван Гончарук навесні 1955 року