Історія гербу Ужгорода: від давнини до сучасності

Наукові співробітники відділу історії та краєзнавства цьогоріч до Дня Ужгорода   вирішили зацікавити містян і багаточисельних відвідувачів музею, демонструючи символічний знак  міста, а саме герб.

Про це пише Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького.

 Сьогодні мало кому відомо, що монументальний залізний герб Ужгорода, виготовлений відомим закарпатським скульптором, живописцем Іваном Бровді у 1970-ихі роках, довгий час прикрашав  основну браму Ужгородського замку. Для загального огляду відібрана і велика фігуральна композиція із гіпсу, ймовірно виконана у 1930-их роках. Відомо тільки, що експонат походить із Земського музею, а у 1962 р. міською владою був переданий до Закарпатського краєзнавчого музею. Зображені у повний зріст фігури чоловіка і жінки, герб Ужгорода по середині – є символічними. Надпис чеською мовою знизу можливо є авторським.

 Історія герба Ужгорода сягає у глиб віків. Варіювалися кольори, художнє виконання, але зображення виноградної лози з двома гронами залишалося основним символом нашого міста.  Адже він свідчить про те, що Ужгород, як і край, здавна славився виноградарством і виноробством. Народна фантазія цю прогалину спробувала заповнити легендою, яка приписує впровадження на Закарпатті виноградарства міфологічному богові Вакху. “Це було дуже давно. Ще тоді, коли боги стародавніх греків сиділи на Олімпі й панував серед них Зевс, якому багато прикростей і клопоту завдавав п'яничка і гультяй – Вакх. Надокучило це старому Зевсу. І вирішив він позбутися непокірного бога. Ото ж надумав запроторити його у глухі місця в заслання. Але куди? Не можна ж його вислати туди, де люди займаються виноградарством! І раптом його погляд спинився на бовваніючих на півночі від Олімпу горах Карпатах, саме там, де ріка Уж виривається з гірських ущелин на рівнину. Адже ж богові та ще з високого Олімпу все видно!

  Придивляється і бачить, що коло селища Горян на спадистому горбочку, крім густого чагарника шипшини й терну, нічого нема. - Ось воно, місце, - вигукнув Зевс і одразу видав наказ про заслання Вакха. «Отам він виправиться, - думав старий бог, - і  позбудеться своєї звички. І від спраги не помре. Може пити тернове вино. А як його не вистачить, то є вода в Ужі!» Наші предки прийняли доброзичливо веселого засланця, який відразу припав їм до душі. І вони не помилилися. Щоб не нудьгувати, а головне, не втрачати дорогого часу, Вакх одразу ж почав навчати горянців виноградарству. Не минуло й кількох років, як на сонячних горянських схилах, замість колишніх заростей колючих чагарників, уже зеленіли виноградники. А вдячні горянці побудували Вакхові пишний палац…Розгнівався Зевс і наказав негайно вернути Вакха на Олімп. Зі сльозами  на очах проводжали горянці свого улюбленого вчителя. Проте й після цього вони не полишили виноробство й продовжували цю справу. З Горян виноградарство і виноробство перейшло в Ужгород, а вже звідти потім поширилось по всьому Закарпаттю й Дунаю. І від того часу став виноград емблемою міста Ужгород, на стародавньому гербі якого зображено виноградний кущ з двома золотими гронами». Цитуємо зі скороченнями з нарису «З минулого виноградарства та виноробства на Закарпатті» відомого історика Ужгорода, краєзнавця, колишнього директора музею Петра Сови.

  Оригінальним експонатом є також кольоровий герб Ужгорода, намальований власноруч Петром Совою за зразком 1635 року, який відвідувачі мають самостійно відшукати в одному з виставкових залів музею.  

 Тут представили також дві поштові листівки та два конверти з календарним штемпелем і маркою, випущені українською поштою до 1130-річчя Ужгорода, які напередодні свята подарував музею наш працівник, відомий філателіст Володимир Бубняк.

Читайте також: В Ужгороді відзначили 1131 річницю з часу першої писемної згадки про місто