156 років тому народилася письменниця Людмила Старицька-Черняхівська
-
-
>
-
>
-
>
493
Людмила Старицька-Черняхівська – письменниця, театрознавиця, політикиня, яку репресував сталінський режим. Вона народилася 29 серпня 1868 року у Києві.
Її батько – драматург, корифей українського театру Михайло Старицький, мати – Софія Лисенко (сестра композитора Миколи Лисенка). Перші вірші почала складати з семи років. Про це пише Український інститут національної пам'яті.
«На кілька зимових місяців батьки приїздили в Київ, а весну, літо й осінь жили в селі на Поділлі. І у Києві, а ще більше на селі наша господа була завжди «прибежищем» всім труждающимся. цілі родини приїздили до нас на село, члени «Старої Громади», сила якихсь бідних студентів, вдов, дівиць, що не мали куди приткнутись. Бувало, що за стіл не сідало менше як 30-40 душ. Те ж було і в Києві. Щовечора збиралася сила людей…обідали, пили чай, балакали, іноді навіть ні тато ні мама не знали, хто такий новий гість. Публіка це була все українська, ліберальна, хоча бували і представники крайніх політичних напрямків і представники культурних течій», – писала в автобіографії Людмила Старицька-Черняхівська.
Разом з сестрами вдома ставили за власними п’єсами вистави. Людмила Старицька-Черняхівська отримала освіту в приватній гімназії у Києві.
У 1888 році вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда», яку заснувала Леся Українка та її братом Михайло. Людмила Старицька-Черняхівська була серед засновниць Літературно-артистичного товариства, з 1912-го року очолила український клуб «Родина».
Людмила Старицька-Черняхівська входила до складу «Просвіти», Українського наукового товариства імені Тараса Шевченка, Товариства українських поступовців. Під час Першої світової війни допомагала в шпиталі, що був створений при клубі «Родина». Як представниця товариства «Юг» у листопаді 1916-го їздила до Сибіру в пошуках висланих галичан.
Після того, як до Києва почала надходити інформація про Лютневу революцію, в клубі «Родина» відбулися збори, на яких головувала Людмила Старицька-Черняхівська. Тоді було прийнято рішення створити Українську Центральну Раду (УЦР).
На Всеукраїнському національному конгресі Людмилу Старицьку-Черняхіську обрали членкинею УЦР. Вона працювала в Генеральному секретарстві освіти, очолювала видавничу й репертуарну комісії театрального комітету.
Вона написала близько 20 п’єс, переважно на історичну тематику, спогади про Миколу Лисенка, Лесю Українку, історичну розвідку «Двадцять п’ять років українському театру».
Людмилу заарештували разом з чоловіком Олександром Черняхівським у справі Спілки визволення України. Умовний термін відбувала у місті Сталіно (нині Донецьк). Вдруге за радянської влади її заарештували у 1941 році. У товарному потязі її етапували до Казахстана, але дорогою вона померла.
Читайте також: Жінки проти танків, суд над активістами та доля Степлагу: спогади про придушення Кенгірського повстання
