На Чернігівщині 170 років тому народилася корифейка українського театру Марія Заньковецька

Акторка, якій судилося стати зіркою українського Театру корифеїв.

170 років тому в селі Заньки на Чернігівщині в родині Ніжинського повітового судді Костянтина Адасовського народилася донька Марія, майбутня уславлена українська акторка Марія Заньковецька. Про це пише Український інститут національної пам'яті.

Талант до сцени в Мані проявився змалку. І не лише в домашніх виставах, які у дворянських родинах були звичним явищем. Одного разу вона перевдяглася в місцеву поміщицю, яка докучала судді Адасовському скаргами на дітей – перевтілення було таким разючим, що батько її не впізнав і довго намагався заспокоїти знервовану «поміщицю».

Але сцена для жінки в ті часи вважалася примхою. Тому батько наполіг, щоб Марія була «як люди»: закінчила приватний пансіон Осовської в Чернігові та вийшла заміж за капітана 5-ї артилерійської бригади 3-ї батареї Олексія Хлистова, якого захопила гра Марії в аматорському «Благородному театрі» повітового провідника дворянства Раковича.

Вона ж марила сценою. Могла стати співачкою – мала чудове мецо-сопрано, в юності часто співала дуетом з батьком. У Фінляндії, куди у 1881 році перевели Хлистова, вона брала уроки у відомого професора Гржималі і той пророкував їй блискучу кар’єру. Однак дифтерит, яким перехворіла Марія, змінив тембр, і про це довелося забути.

Лишався театр. Але на заваді стояло одруження та суспільна думка. Чоловік теж сприймав театр як жіночу забавку, хоча і сам грав у аматорських виставах, які вони ставили в Бендерах – першому місці служби Хлистова після одруження. До них приєднався і Микола Тобілевич, на той час – прапорщик, герой битви на Шипці, нагороджений хрестом за відвагу, який приїхав у Бендери на лікування.

Між ними спалахнула іскра. Важко сказати, що більше на це вплинуло: молодість і талант Миколи, його українська душа чи причетність до театру. Але коли в 1882 році Марія отримала від Тобілевича, який на той час уже подав у відставку і виступав у Театрі корифеїв під орудою Марка Кропивницького під псевдо Микола Садовський, запрошення до трупи, не роздумуючи, відписала йому: «Приїду дебютувати. Якщо сподобаюсь публіці, умови на місці… Ваш друг Марія Хлистова».

Розрив із чоловіком був довгим і болісним. Церква звинуватила її в перелюбі й наклала епітимію – до кінця життя Марія не мала права виходити заміж вдруге. З цієї ж причини в неї ніколи не було дітей – вони автоматично ставали б байстрюками і від народження прирікалися на суспільний осуд. Не сприйняв вибір доньки і батько, який відрікся від неї. Щоб не ганьбити його прізвище, на сцену Марія вийшла під псевдо Заньковецька – на згадку про рідне село Заньки, де вона була щасливою.

І вона всім серцем і душею віддалася театру, граючи близьких її серцю українських дівчат і жінок. Марко Кропивницький був настільки зворушений грою Заньковецької, що після однієї з репетицій заплакав, зняв бірюзовий перстень і вдягнув їй на палець зі словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми».

Публіка обожнювала Заньковецьку. Після однієї з вистав захоплені глядачі випрягли з коляски коней і самі довезли актрису до вокзалу. Композитор Петро Чайковський в Одесі виніс їй на сцену лавровий вінок із написом «Безсмертній від смертного».

На вистави за участю Марії Заньковецької медики Микола Скліфосовський та Олександр Богомолець водили студентів як на «психологічний практикум». Український фотохудожник Альфред Федецький запросив у 1895 році позувати для ілюстрації різних душевних станів для книги Дарвіна «Виявлення емоцій у людей і тварин».

Під час гастролей у Санкт-Петербурзі наприкінці 1886 року виступ «української трупи» став театральною подією року. Лише «Наймичку» на столичному кону ставили 22 рази.

Вона не лише сама грала, але і всіляко підтримувала колег. Коли Гнат Юра у 1912 році не міг знайти кошти для організації гастролей Гуцульського народного театру, Марія Заньковецька позичила йому усі свої коштовності, щоб віддати їх під заставу й отримати кредит. 

У 1918 році організувала народний театр «Українська трупа під орудою М. К. Заньковецької». У 1922 році, з нагоди 40-річчя її діяльності, їй першій серед артистів присудили звання народної артистки УРСР.

Втім, радянській сцені її драматичні образи були непотрібні – йшла епоха напористої радянської пропаганди. Та й здоров’я, підірване гастролями і переживаннями з приводу розриву з Миколою Садовським, було не те. 

Останні роки свого життя Марія Заньковецька жила з родиною своєї племінниці Наталії  Волик (Адасовської) у Києві в будинку по вулиці Великій Васильківській, 121.

До речі, у 1980 році цей будинок було знесено. Але після масових протестів української інтелігенції, зокрема, матеріалів Сергія Плачинди в «Літературній Україні», у 1989 році будинок відтворили у первісному вигляді. Нині там розташований Музей Марії Заньковецької.

Читайте також: Леся Українка, Франко та Заньковецька: хто є автором відомих світлин української інтелігенції