Начальник Штабу Дійової Армії: 134 роки тому народився військовий діяч Василь Тютюнник

17 липня 1890 року – на хуторі Куторжу (за іншими відомостями  - в селі Єльках) Хорольського повіту на Полтавщині народився Василь Тютюнник, військовий діяч, начальник Штабу Дійової Армії, пізніше її Командувач.

Василь Тютюнник, 1919 рік.

Закінчив Хорольське чотирикласне міське училище, після чого обрав кар’єру військового – вступив до Тифліського військового училища. Під час навчання був хорошим гімнастом і найкращим стрілком з револьвера і гвинтівки. Про це пише Український інститут національної памʼяті.

Служив у 25-му Сибірському стрілецькому полку, що розташовувався в Іркутську. Полк носивв ім'я українця генерала Кондратенка, знаменитого героя оборони Порт-Артура, який загинув напередодні здачі легендарної фортеці.

В роки Першої світової війни командував кінною розвідкою полку. На цій посаді він і пройшов всю війну, борючись з німцями в Польщі та Білорусії. В одному з боїв був контужений, дослужився до звання капітана.

Останній запис у послужному списку Василя Тютюнника відноситься до осені 1917 року: «Відбув у відрядження в Українську раду 2 армії». Він віддав українізованим частинам наказ: кинути фронт і пробиватися до Києва — на захист Центральної Ради. Прорватися лише декільком частинам, які відіграли значну роль у київських вуличних боях між більшовиками і військами Центральної Ради.

Тютюннику вдалося повернутися в Україну, зайняту німецькими військами, лише навесні 1918-го року. Йому дали чин військового старшини і високу посаду в Генеральному штабі гетьмана Павла Скоропадського.  Але, будучи помічником начальника відділу Генерального штабу, він незабаром він став членом опозиційного Українського національного союзу і відіграв вагому роль у підготовці антигетьманського повстання.

Був прихильником Симона Петлюри. З листопада 1918-го став заступником начальника Генштабу–начальником оперативного відділу (у військах Директорії, що проголосила створення Української народної республіки (УНР)), брав участь у поході на Київ, що завершився поваленням гетьманської влади, взявши на свої плечі все керівництво повстанськими частинами.

Василь Тютюнник був блискучим стратегом. «Підполковник Василь Тютюнник — енергійний, гарячий, вмить охоплював найскладнішу військову ситуацію і блискавично переходив до рішення, часто парадоксального в своїй талановитості», - згадував про нього його ад’ютант, поет Євген Маланюк.

Одним із таких рішень було запросити до армії досвідчених генералів і офіцерів старої армії. Своїм помічником він узяв генерала Володимира Сінклера, за місяць до того був начальником штабу військ Скоропадського. Завдяки допомозі фахівців лютий 1919-го став переломним на тлі невдач українських військ. Наступ червоних було зупинено.

Василь Тютюнник - п

Наприкінці травня 1919 року українська армія знову опинилася  у скрутному становищі, ведучи одночасно бойові дії проти Добровольческой Білої армії, Червоної армії і польських військ. Петлюра покликав  Василя Тютюнника до себе як рятівника армії. І саме Тютюнник розробив план прориву військ УНР у напрямку Проскурова («Проскурівська операція»), яка почалася 1 червня 1919 року. У її результаті вдалося відбити у Червоної армії міста Проскурів, Кам'янець-Подільський (в якому розмістилися урядові органи УНР) та ряд інших.

Після успіху Проскурівській операції Тютюнник став начальником штабу армії УНР, а через місяць — командувачем армією. У серпні 1919-го об'єднаним військам під командуванням Тютюнника вдалося відбити у більшовиків міста Вінницю і Жмеринку.

У листопаді 1919-го керував обороною Проскурова, захворівши на тиф. У критичний момент для армії, затиснутій у «трикутнику смерті», разом з генерал-хорунжим Євгеном Мешковским розробив легендарний план Першого зимового походу – партизанського рейду тилами Білої та Червоної армій. Останнє розпорядження своєму заступнику отаману Михайлу Омельяновичу-Павленку Василь Тютюнник писав у гарячці – при температурі 40 градусів.

Тяжко хворий на тиф Василь Тютюнник був доправлений у рівненський госпіталь, де помер 19 грудня від розриву серця. Похований у Рівному. В 30-х роках на могилі на кошти учнів Рівненської української приватної гімназії було встановлено пам'ятник генералу.