151 рік тому народився перший міністр освіти Української Народної Республіки Іван Стешенко

24 Червня 2024, 14:11
Іван Стешенко, 1890-ті роки. Фото: dnpb.gov.ua 461
Іван Стешенко, 1890-ті роки. Фото: dnpb.gov.ua

Іван Стешенко – майбутній поет, перекладач, член літературного гуртка «Плеяда», перший міністр освіти Української Народної Республіки. Він народився 24 червня 1873 року в Полтаві в багатодітній сім'ї відставного унтерофіцера й полтавської міщанки.

Про це пише Український інститут національної пам'яті.

Батько, Матвій Стешенко, маючи дев’ятьох дітей, не шкодував коштів на їхню освіту. Іван закінчив Полтавську класичну гімназію, пізніше – історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира. Викладав у Фундуклеївській жіночій гімназії, пізніше – у Фребелівському інституті, Музично-драматичній школі Миколи Лисенка, на Вищих жіночих курсах.

Гімназистом почав писати вірші – спочатку російською, а потім українською мовами, написав поему «Мазепа» і видав збірки поезій «Хуторні сонети» та «Степові мотиви». 

Вільно володів французькою, німецькою, іспанською, італійською, багатьма слов'янськими мовами, перекладав Овідія, Байрона, Беранже, Шіллера, Пушкіна, досліджував творчість Котляревського, Коцюбинського, Старицького, Мирного, Стефаника і Шевченка. Входив до гуртка «Плеяда».

Іван Стешенко, 1890-ті роки. Фото: dnpb.gov.ua
Іван Стешенко, 1890-ті роки. Фото: dnpb.gov.ua

Ще під час навчання захопився марксизмом, очолив радикальну групу студентської громади. Разом із Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським та іншими діячами в 1896 році заснував у Києві групу «Українська соціал-демократія».

У 1897 році Івана Стешенка заарештували за участь у студентських акціях протесту, викликаних самогубством чернігівки-народниці Марії Вітрової, колишньої слухачки Вищих жіночих курсів у Санкт-Петербурзі, яка не витримала знущань жандармів у Петропавлівській фортеці-в’язниці та вчинила самоспал. 

У Лук'янівську тюрму за участь у цих акціях потрапила і дочка Михайла Старицького Оксана. У в’язниці між ними спалахнули почуття і молоді люди дали одне одному слово одружитися, щойно Стешенко вийде на волю.

Оксана Старицька, Леся Українка та Ольга Косач. 1896 рік
Оксана Старицька, Леся Українка та Ольга Косач. 1896 рік

Чекати довелося п’ять місяців. З в’язниці Стешенка випустили із «вовчим білетом» і забороною займатися викладацькою діяльністю та проживати в університетських чи губернських містах. Подружжя оселилося на хуторі Марії Заньковецької та Миколи Садовського, де розпочало роботу над упорядкуванням словника української мови.

З послабленням цензурних і політичних утисків Іван Стешенко повертається до активного громадського життя. У 1903 році став секретарем Правління Київського «Литературно-артистического общества», членами якого були Микола Лисенко, Олена Пчілка та інші культурні діячі. 

Працював в редакції українського літературного альманаху «Нова Рада», разом з однодумцями заснував гумористичний журнал «Шершень», а після його заборони – разом з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Володимиром Самійленком, Людмилою Старицькою-Черняхівською, Максимом Славинським та іншими видають журнал «Ґедзь».

Перша світова війна привела до Києва потік сімей біженців із Галичини. Попри заборону української школи, для дітей-біженців 18 березня 1915 року в Києві відкрили Тетянівську українську гімназію, де Стешенко спочатку викладав, а згодом став її директором. 

У той час склали низку програм, методик та підручників, які стали фундаментом для розбудови української освіти в часи Української революції.  

У 1917 році Стешенко разом з однодумцями започаткував «Товариство шкільної освіти» і став його керівником. Після створення Центральної Ради він входить до шкільної та очолює редакційну комісії Ради, а 26 червня 1917 року призначають Генеральним Секретарем освіти, входить до Першого Генерального Секретаріату Української Центральної Ради (першого українського уряду). 

На цій посаді береться за українізацію освіти в Україні. Одним із його проєктів, яким так і не судилося бути втіленим через брак вчителів та постійні воєнні дії, була організація селянських гімназій. Був фундатором Українського Народного Університету (УНУ) та Академії Мистецтв.

Іван Стешенко (сидить крайній ліворуч) серед членів Першого Генерального Секретаріату Української Центральної Ради. Фото: uk.wikipedia.org
Іван Стешенко (сидить крайній ліворуч) серед членів Першого Генерального Секретаріату Української Центральної Ради. Фото: uk.wikipedia.org

Для більшовиків Стешенко із його політикою українізації та відродження національної свідомості був серед ворогів. Ще в січні 1918 року, коли Муравйов захопив Київ і влаштував там червоний терор, видали наказ про вбивство Стешенка. 

Щоб врятуватися від більшовицьких куль, Стешенко в завірюху пішки вибрався із захопленого ворогами Києва. 

У часи Скоропадського, коли політика українізації освіти почала поступово згортатися, Стешенку запропонували прийняти кафедру української мови у Кам’янець-Подільському університеті.

Щоб підготуватися до наукової роботи, вирішив відпочити у своєму маєтку в Чернечому Ярі, тоді Зіньківського повіту Полтавської губернії. Але за ним уже стежили.

Професори-засновники Української державної академії мистецтв у день її відкриття (Іван Стешенко - праворуч від Михайла Грушевського), 5 грудня 1917 р. Фото: dnpb.gov.ua
Професори-засновники Української державної академії мистецтв у день її відкриття (Іван Стешенко - праворуч від Михайла Грушевського), 5 грудня 1917 р. Фото: dnpb.gov.ua

У ніч з 29 на 30 липня 1918 року Іван Стешенко разом із 14-річним сином Ярославом прибув із Києва на вокзал Полтава-Київська. Була ніч, візника вони не знайшли, а тому вирішили йти пішки. На одній з вулиць їх перестріли двоє незнайомців, які двома пострілами в голову смертельно поранили Стешенка і зникли, навіть не поцікавившись пакунками жертви.

Це було одне з перших політичних убивств в Україні. 20 грудня 1923 року Сергій Єфремов записав у своєму щоденнику: 

«Дізнався від Костя Івановича [Товкача] страшні подробиці про вбивство Івана Стешенка. Засудила його на смерть большевистська організація Зіньківського повіту; засуд виконав один з членів цієї організації. Коли б це я не від Костя Івановича чув – я б не повірив: така це без краю безглузда, божевільна якась історія. А втім – чи ж божевілля у всяких формах і проявах у нас взагалі бракувало?».

Про те, що вбивство Івана Стешенка – справа рук більшовиків, підтвердив і нарком ҐБ Мешик, зазначивши в 1941 році в постанові на арешт Оксани Стешенко: 

«Муж Стешенко в прошлом являлся министром просвещения при Центральной раде (убит Красными войсками в 1918 году)». 

Саму Оксану Стешенко в тому ж 1941-му відправили до Казахстану в одному вагоні із її сестрою, Людмилою Старицькою-Черняхівською. На руках в Оксани Людмила Михайлівна і померла в дорозі, а її тіло просто викинули із вагона. Наступного року в одному із концтаборів закінчила життя і Оксана Стешенко.

Івана Стешенка поховали на Байківському кладовищі. У вересні 2008 року на приміщенні старої школи у cелі Великі Будищі встановили меморіальну дошку з барельєфом першого міністра освіти УНР.

Коментар
23/07/2024 Понеділок
22.07.2024
21.07.2024
Афіша
  • Сьогодні
  • Завтра
  • Незабаром